Розділ 3. Сутність та соціальне призначення сучасної держави

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загально соціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. [17; ст. 113]

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загально соціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загально соціальних справ. Загально соціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством. [8; ст. 22]

Співвідношення вузько класових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу [2; ст. 44]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загально соціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіталістичних і несоціалістичних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загально соціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У

сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення. [9; ст. 44]

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

— держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

• держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;

• на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами. [13; ст. 113 ].

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. [13; ст. 128]

Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою [9; ст. 146]

Третій етап розвитку буржуазної держави характеризується переходом до формування правової держави і «держави загального (благоденства». На думку В. В. Лазарева, буржуазна держава і право - складні об'єкти вивчення, тому що є

великий фактичний матеріал, неоднаковий рівень розвитку цих держав, різні форми держави і різні правові системи. Для нас буржуазна держава - це «гегга іпсо§піїа», оскільки істинна інформація про неї ще малодоступна, а в тому, що описано в літературі, важко відділити «зерно від полови», достовірні факти - від упередженої ідеологічної інтерпретації. Сьогодні замість одних стереотипів і штампів з'явились інші, майже протилежні. Потрібен тверезий, реалістичний погляд, зокрема й на суть буржуазної держави, її функції, механізм і політико-правовий режим[15, С.251-255]. Необхідний поглиблений науковий аналіз закономірностей і перспектив розвитку буржуазного суспільства від найпростіших форм до більш складних на сучасному етапі. У літературі утверджується думка про те, що існування сучасного західного суспільства і його держави закономірно, що з досягненням вищої точки розвитку в традиційному індустріальному напрямку еволюційним шляхом з'явиться нова соціальна система, яка співіснуватиме з соціалістичними державами, які залишилися. За капіталізмом і його державними формами настає інша форма розвитку, яка отримала назву постіндустріального суспільства, у якому буржуазна держава сприяє трансформації капіталізму в змішану економіку; держава зображується як така, що піклується про інтереси всіх груп суспільства, а націоналізований сектор економіки, II регулювання та програмування, державна система соціального страхування є свідченням конвергенції двох соціально протилежних систем[13, С.113].

В умовах правової держави державна влада намагається пом'якшити протиріччя між різними соціальними групами, верствами і класами. Крім того, капіталістична держава робить ставку на середній клас, на його формування, щоб уникнути великого невдоволення і соціальної революції. Таке завдання нині стоїть і перед Україною та деякими іншими постсоціалістичними державами, однак вирішити його поки що не можна через кризові явища тощо . Середній клас складається з громадян із середнім прибутком. Це - дрібні й середні власники (буржуа), дрібні бізнесмени, вчені «з солідним» прибутком, високооплачувані чиновники, розквітаючі фермери тощо[10, С.237]. Але

реальна влада в капіталістичній державі ще залишається в руках правлячої еліти, до якої належить клас із великими прибутками.

У чиїх руках найвища державна влада - законодавча, виконавча, судова, у тих інтересах вона й використовується - такий закон розвитку держав. Держава і державна влада в політичній системі буржуазного суспільства відіграють домінуючу роль у збереженні власного способу виробництва, приватної власності, ринкової економіки, представницьких форм демократії та політичної системи.

Сучасна капіталістична держава характеризується такими основними властивостями: 1) вона має велику озброєну армію, розвідку, контррозвідку, поліцію, тюрми, жандармерію, котрі зміцнюють реальну силу політичної еліти. Без них практично було б неможливим здійснення економічної та політичної влади пануючого класу, який становить меншість суспільства; вона має такі економічні, політичні, ідеологічні й правові важелі впливу на систему суспільних відносин та інститутів, які дозволяють пануючому класу посідати одне з найголовніших, чільних місць у структурі політичної системи буржуазного суспільства; 3) специфічною рисою капіталістичної держави є її здатність виступати стосовно до різних фракцій пануючого класу та їх організацій як сукупний капіталіст, що керується у своїй повсякденній діяльності не інтересами окремих капіталістів або монополій, а їхніми «сумарними» цілями та інтересами. Із цих трьох основних рис і властивостей випливають головні завдання і функції буржуазної держави.

У цілому, незважаючи на протиборство різних політичних партій у процесі виборів до Конгресу США або президента США, хоч би яка політична партія прийшла до влади, суть політичної та економічної системи не змінюється. Стратегія основних завдань і цілей залишається без змін -змінюються лише тактика, форми і методи реалізації державної політики. Хоч би який уряд стояв при владі, він не зможе ігнорувати інтересів великих монополій, а надто - військово-промислового комплексу, який, по суті, і впливає на державну політику.

Щоправда, у багатьох країнах капіталізму намітилася тенденція до збільшення акціонерних або колективних форм власності, замість індивідуальних або приватних підприємств та організацій. Це обумовлено в першу чергу тим, що співвласники (акціонери) зацікавлені у зростанні продуктивності праці, у перемозі в умовах конкуренції на ринку. У ринковій економіці виграє той, хто має найбільшу продуктивність праці, найдешевшу і якісну продукцію, яка швидко реалізується і дає великі прибутки (додатковий капітал), необхідні для відтворення й відновлення виробничих сил, нової техніки, найновіших технологій тощо. Спеціалісти дійшли висновку, що за акціонерних форм власності спостерігається більш висока продуктивність праці, а відповідно випускається і дешевша продукція, що дає можливість успішно конкурувати на ринку.

Крім того, перехід до соціально-правової держави зумовлює також задоволення не лише індивідуальних потреб, а й колективних і державних потреб та інтересів. За оцінками багатьох економістів, політиків і аналітиків Заходу, процвітають здебільшого ті фірми й організації, які працюють на суспільство і державу, а не лише на себе.

На думку німецького професора Р. Шпемана, політична дилема сучасності: демократична правова держава або держава тоталітарного панування - не може бути зведена до рівня протиставлення капіталізму соціалізмові. У вільному суспільстві держава, яка відповідає ринковій економіці, не є капіталістичною. Благополуччя індивідів - це умова соціального миру і водночас фактор стабільності держави. Новоєвропейське суспільство є «продуктом і результатом» діяльності і влади середньовічної церкви. Християнська церква і сьогодні з фатальною безупинністю прагне ідентифікувати себе як одну із соціальних сил[15, СІ46].

П. Козловскі зазначає, що суспільство розуміється як ринок, але не як політичне утворення, держава також визначається економічно. Після засгшп ітрегіит (лат.- священна імперія) і суверенної держави сучасна держава стає передусім економічною державою, і в міру того, як втрачається значення релігії

та політики, зростає роль економіки як інтеграційної ідеології держави, що найяскравіше проявляється в сучасній корпоративній державі повної зайнятості[16, С.8-9.]. Отож, нині окремі держави і суспільства розглядають себе як такі, у яких не існує капіталізму і капіталістичної держави; на їхній погляд, вони є державами корпоративними або економічними (з ринковою економікою). Крім того, окремі політики вважають, що нинішній капіталізм уже не є диким або імперіалістичним, а став народним в умовах демократично-правової держави. Питання про те, чи може державно-монополістичний капіталізм перерости в народний, - досить суперечливе і складне, оскільки в багатьох західних країнах, у тому числі й США, в останні десятиліття різко посилився розрив між першим, вищим класом і третім, нижчим. Наприклад, у США 1% населення володіє 76% всіх матеріальних благ. За даними газети «Красная звезда», сукупний капітал єврейської буржуазії перевищує вартість валового національного продукту країни і досягає 1000 млрд доларів. За даними авторитетної газети «Уолл-стрит-джорнел», тільки 5 найбільших інвестиційно-банківських об'єднань США, які належать Ліменам, Купам, Лебам, Голдманам, Саксам, володіють 23% акцій великих компаній США, іноді ця цифра досягає 40%. Сіоністи контролюють у США 70% періодичних видань і 80% телевізійних програм.

В. В. Лазарев наводить інші факти, які вказують на велику боротьбу і протиріччя між «трудом» і «капіталом», і, в кінцевому підсумку, «капітал» виявляється сильнішим. За його даними, у США 1% населення має багатства у 1,5 раза більші, ніж 80%) сімей, які перебувають на нижчих ступенях майнової ієрархії. Таким чином збільшується розрив між бідними і багатими. Щоправда, відмічається зростання капіталістичної економіки за рахунок НТР, підвищується загальний рівень життя, особливо у країнах загального ринку. Лазарев В. В. Вказ. праця[15, С.251-255].

Крім того, у різній літературі і пресі досить часто помічаємо думку про те, що капіталістичне суспільство і держава - це суспільство рівних можливостей. Дійсно, у законах закріплено принцип рівності й

рівноправ'я громадян; юридично всі громадяни рівні, але фактично вони не рівні за своїм майновим становищем, за своїми здібностями, можливостями тощо. Ні капіталізм, ні соціалізм не можуть забезпечити майнової рівності громадян, вони можуть лише забезпечити, і вочевидь - не в усіх країнах, лише мінімум матеріальних потреб та інтересів. Статистика свідчить, що лише 5-7% населення країни можуть провадити велику підприємницьку, комерційну діяльність, а всі інші громадяни - дрібний і середній бізнес тощо. У зв'язку з такою майновою нерівністю багато громадян на Заході не можуть повною мірою реалізувати право на освіту тощо. Відомий німецький юрист, знавець буржуазного конституційного права Конрад Гессе у своїй книзі «Основи конституційного права ФРН» зазначив: «Для безробітного постанова питання про професійну свободу є марною. Свобода здобуття освіти і вільний вибір навчального закладу мають значення для тих, хто володіє достатніми засобами для того, щоб отримати бажану освіту, і хто має можливість вступити в ці навчальні заклади. Гарантії права власності мають

реальне значення лише для власників, недоторканність житла -лише для тих, хто ним володіє» [15, С.144].

У дійсності народний капіталізм або народний соціалізм можуть існувати тоді, коли всі громадяни або значна більшість є господарями і власниками засобів виробництва, землі, інтелектуальної власності тощо, реалізують або використовують цю власність не лише у своїх егоїстичних потребах та інтересах (цілях), а в інтересах усього суспільства і держави. Що стосується ідеї народного капіталізму і практики його реалізації у високорозвинутих капіталістичних країнах, то вона потребує додаткового вивчення і з'ясування як позитивних, так і негативних рис. Крім того, ми мало знаємо про моделі або зразки «шведського соціалізму» чи капіталізму, в т. ч. і в деяких інших країнах Європи.

Буржуазну державу неможливо зрозуміти і пояснити без розуміння головних протиріч сучасного світу, пише В. В. Лазарев. Перша група протиріч пов'язана з відносинами між державами, які входили раніше у різні політичні

системи. Між ними відбувається протиборство, конфронтація в економічній, політичній і духовній сферах. Усе це позначається на внутрішніх процесах розвитку. Багато внутрішніх законів є результатом міжнародних домовленостей. Сьогодні не без підстав говорять, що буржуазне суспільство перебудувалося. Пристосування імперіалістичної держави і всієї системи буржуазного суспільства відбувалося двома головними шляхами: 1) посиленням карально-репресивної діяльності всередині країни та активізації агресивної політики зовні; 2) маневруванням із використанням широкого комплексу економічних, соціальних, політичних та інших поступок на користь трудящих монополій і т. ін. для досягнення однієї мети - стабілізації капіталізму і «відкидання» соціалізму. Від цього збільшувалася (посилювалася) роль монополістичної держави, як найбільш централізованої та впливової сили. У кінці XX ст. внаслідок великих прорахунків у внутрішній і зовнішній політиці в СРСР та деяких інших країнах системи соціалізму імперіалістична система держав економічно і політично перемогла соціалістичну систему. Водночас, на думку багатьох спеціалістів, західний світ хоче йти до соціалізму, до «держави загального благоденства», до правової держави шляхом еволюції та реформ, а не шляхом соціалістичної чи іншої соціальної революції тощо.

Друга група протиріч обумовлює тенденції розвитку державно-правового життя всередині цих країн. Йдеться не про «загнивання» капіталізму, але і стверджувати не можна, що як тільки антагонізм капіталізму зник, то зникло і гноблення населення. Повсюди є конфлікти між виробничими силами і виробничими відносинами, існує безробіття, не обходиться без тиску реакції, а традиційні форми консерватизму замінюються на деякий час авторитаризмом. Третя група протиріч - міждержавні. Внутріполітична боротьба ускладнюється боротьбою транснаціональних і національних корпорацій. Разом з тим намітилась тенденція ■ до створення європейської і світової державності (Європейський Союз і грошова одиниця - євро) [15,с.251-255]. У цілому, на погляд дослідників, капіталістична держава, незважаючи на великі й періодичні кризи, суттєво змінилася, і насамперед - внаслідок дифузії

соціалістичних ідей, ідей правової держави в капіталістичну практику, за збереження капіталістичного способу виробництва і ринкової економіки, капіталістичних державних і приватних форм власності, буржуазних демократичних цінностей - парламентаризму, прав і свобод людини, свободи економічної діяльності, діяльності легальних політичних партій, виборчої системи, верховенства права і закону, громадянського суспільства тощо[15, С.241.].

Аналіз і вивчення капіталістичної держави необхідно продовжувати з багатьох причин, у тому числі й тому, що Україна, як й інші республіки колишнього СРСР, обрали або змінили політичний курс розвитку, соціалістичний (чи квазісоціалісичний) на чисто капіталістичний або «народний капіталізм».