2. Поняття і суть соціальної держави

Держава належить до матеріальних і духовно-культурних цінностей суспільства. Найбільшою цінністю для будь-якого суспільства, найбільшим багатством суспільства і держави є люди. Не випадково у ст. З Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов'язком. Людина і громадянин є лише складовою частиною держави і суспільства, а держава складається з усієї сукупності громадян. Є громадяни — є і держава. Зникають громадяни - зникає і держава, або втрачає свій суверенітет і незалежність[10, С106].

Цінність держави полягає в тому, що вона організовує суспільство і всіх громадян в єдину націю і народність, як і нація, у свою чергу, об'єднується і створює свою державу, з метою мати свою державність, яка могла б виражати їхні національні потреби та інтереси, захищати життя людей, власність, свободу, національну мову, культуру, мораль, звичаї, традиції тощо. На міжнародній арені держава виступає від імені всієї нації і народу, або всіх народностей, які проживають на її території, вона є суб'єктом міжнародних відносин, а не окремий громадянин, політична партія чи інші суб'єкти суспільства.

Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він управляє через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тільки народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, і це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами. Таким чином, в ієрархії соціальних цінностей, відповідно до Конституції, найбільшу цінність має народ. На другому місці стоїть держава, органи державної влади. Таким чином юридично закріплено принцип верховенства народу (суверена), громадянського суспільства над державою, державними органами і посадовими особами, державним апаратом. Водночас в окремі періоди життя, в окремі епохи цінність

держави і державних інтересів можуть висуватись на перший план, вони можуть домінувати, бути вищими за класові, партійні цінності тощо. В умовах кризи, політичної чи воєнної небезпеки держава вимушена докласти всіх зусиль і ресурсів, щоб вистояти і вижити, зберегти свій суверенітет і незалежність ціною певних жертв, втрат і т. ін. Втрата державності в умовах війни, втрата суверенітету і незалежності може призвести до втрати свободи, честі й гідності народу, до переходу в колонію, напівколонію або економічну, політичну чи іншу залежність.

Втрата цих соціальних цінностей може відбутися без війни, в мирних умовах, шляхом неоколонізації, економічної або політичної експансії тощо.

Оцінити соціальну цінність держави, її суверенітету і незалежності, а відповідно і всього суспільства, всіх громадян, можна лише тоді, коли народ втрачає свою державу і державність. Коли втрачаються суверенітет і незалежність держави, на перше місце висувається уже не людина, її життя, права і свободи, а життя всієї нації, усього народу, і ці права і свободи може захистити тільки власна держава, оскільки чужі народи не поважали і не цінували прав /свобод інших народів. Тому держава має таку цінність, яку не можна оцінити ніякими матеріальними благами, ніякими іншими цінностями[10, СІ07]. Соціальну цінність держави можна розглядати в різних аспектах і сферах: в економічній, політичній, моральній, екологічній,міжнародній. Соціальна цінність держави виражається в її соціальному призначенні, в її завданнях і цілях, в її функціях.

Цінність держави і державної влади полягає в тому, що вона є ядром політичної системи суспільства. З-поміж усіх суб'єктів політичної системи держава виражає потреби та інтереси (або повинна виражати) всіх політичних партій і громадських організацій, усіх класів і соціальних груп, кожного громадянина зокрема. Як ядро політичної системи вона об'єднує і консолідує всі сили на виконання завдань і функцій, які стоять перед суспільством у той чи інший період. Вона приймає закони, які регулюють найважливіші суспільні правовідносини, визначають державний лад або устрій держави, правовий

статус і повноваження всіх державних органів влади, юридичних і фізичних осіб, права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Держава охороняє громадський правопорядок, мир і спокій, різні форми власності та інші історичні, матеріальні і культурні цінності[10, СІ08].

Соціальна цінність держави дуже тісно пов'язана з її соціальним призначенням. У різні епохи завдання і призначення держави були різними.

Відомий давньогрецький філософ Платон вважав, що держава необхідна, головним чином, для того, щоб вести людей до вищого блага, доброчинності, допомагати всім і кожному одержувати і віддавати належне. Він зазначав, що доброчесність має панувати на державному та політичному рівнях. Вона має бути загальною, тому держава повинна виховувати всіх у доброчесності, а очолювати державу можуть тільки наймудріші люди. На думку Арістотеля, держава утворюється не тільки заради того, щоб жити, а й для того, щоб жити добре. Цицерон писав, що держава — це спільна діяльність і добробут народу, загальні інтереси і загальнообов'язкове право. Держава - гарант загального правопорядку. Всі античні держави створювалися, об'єднувалися та існували з метою захисту своєї території, власності, своїх природних прав і свобод, з метою захисту миру й добробуту, громадянської злагоди.

В умовах Радянського Союзу державу оцінювали як засіб (знаряддя) побудови соціалізму і комунізму, соціалістичного і комуністичного безкласового суспільства, в якому буде реалізовано комуністичний принцип: «Від кожного - за здібностями, кожному - за потребами». Перед державою стояли й інші завдання і функції — перехід до загальнонародної власності, перетворення праці в першу життєву потребу, розумне поєднання фізичної і розумової праці, усунення протиріч між містом і селом, формування комуністичного світогляду, комуністичної моралі тощо.

У сучасних умовах соціальне призначення держави полягає в тому, щоб побудувати соціально-правову державу, соціально-демократичне суспільство, засноване на принципах юридичної і політичної рівності й рівноправ я, прийняття таких рішень, які влаштовували б більшість і меншість (опозицію)

населення, різноманітні класи і соціальні групи, створення суспільства «загального благоденства»[10, С.109].

Одним з найважливіших призначень усіх держав є захист конституційного устрою (державного ладу), національних інтересів, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Інше соціальне призначення ми можемо зустріти в експлуататорських, диктаторських видах і типах держави - це забезпечення класового або політичного панування окремих соціальних груп і кланів, збереження пануючих форм власності і пануючої ідеології, тобто тих політичних і державних режимів, які склалися в перебігу класової боротьби, після революції та національно-визвольної боротьби, національного відродження тощо.

Україна проголошена соціальною — правовою і демократичною державою, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини, а не навпаки — такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику у соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки (статті 3, 11, 13, 17, 27, 43, 45 Конституції України та ін.). Поважаючи принцип соціальної справедливості, Конституція надає рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості застосування нею своїх здібностей на власну і суспільну користь. Важливою ознакою соціальної держави є не лише врахування, а й сприяння з її боку задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі соціальної злагоди і єдності народу[11, С. 28-29].

Найбільш повно у нашій літературі розкрив поняття соціальної держави у своїй дисертації І. В. Яков'юк, у якій розглядає виникнення та розвиток концепції соціальної держави, поняття соціальної держави тощо[24, С. 5]. На його думку, соціальна держава є наслідком розвитку правової держави, і виражається це у співвідношенні держави та особистості, з позицій виконання державою соціальних обов'язків перед особистістю і суспільством - від їх повного заперечення ліберальною державою до їх конституційного визнання соціальною

державою. Соціальна держава є складовою частиною концепції демократичної соціальної правової держави. «Соціальна держава» як принцип конституційного ладу закріплена в більш ніж 20 конституціях країн Європи. Наприклад, у ст. 2 Конституції ФРН 1949 р. закріплено, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. [10, С. 125].

Концепція соціальної держави виникає як підсумок зусиль громадянського суспільства. Вона реалізується тоді, коли досягає «критичної маси», яка здатна перевлаштувати людське буття. З огляду на це розроблення концепції «культурної держави» розглядається як передумова формування концепції «соціальної держави».

Формування концепції «соціальної держави» почалося в XIX ст. з розвитку соціальної політики, але інтенсивний її розвиток припав на другу половину XX ст., після Другої світової війни, що супроводжувалося протиборством двох ідеологічних і політичних систем - соціалізму і капіталізму, концепцією конвергенції (дифузії) капіталізму і соціалізму, класово-політичною боротьбою в країнах заходу за економічні й політичні права людини. Перехід від правової до соціальної держави - це загальна закономірність західних держав і загальна тенденція еволюції суспільства.

Соціальна держава дуже тісно пов'язана з концепцією держави «загального благоденства», або «добробуту». Соціальна держава визнає людину як найвищу соціальну цінність, надає соціальну допомогу індивідам, які потребують її відповідно до принципу соціальної справедливості, і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві. Основними ознаками або принципами соціальної держави є: 1) принцип людської гідності; 2) принцип соціальної справедливості; 3) принцип автономії суспільних відносин і процесів; 4) принцип субсидіальності; 5) принцип соціального партнерства або солідарності; 6) трудові і соціальні суди, які розглядають конфлікти у відповідних сферах; 7) добре розвинене соціальне законодавство і право. Всі ці принципи - взаємопов'язані і взаємообумовлені 10, С. 126.].

Соціальна держава виконує такі основні функції: 1) забезпечення, охорону і захист соціально-економічних прав людини; 2) соціального захисту; 3) соціального вирівнювання; 4) екологічну функцію.

На думку О. Ф. Скакун, соціальна держава - це сучасна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике сенсове навантаження: воно пов'язане з соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. У наші дні соціальна держава означає, що обов'язок законодавця — це, насамперед, бути соціально активним в ім'я усунення суперечливих інтересів членів суспільства і забезпечення певних умов життя для всіх за наявності рівності усіх форм власності на засоби виробництва. Така держава стає органом подолання соціальних протиріч, обліку і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які позитивно сприймалися б різними соціальними групами (прошарками), її мета -за допомогою соціальної політики забезпечення рівності та умов політичної співучасті об'єднати населення, стабілізувати соціальну (зокрема правову) та економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію[20, СІ04].

Окремі вчені, такі як Г.-А. Ріттер, Роулз та ін., дають таку класифікацію.

1. Позитивна держава (США) - характеризується найменшим ступенем втручання держави в економіку і соціальне забезпечення; орієнтація на дотримання індивідуалізму і захист корпоративних інтересів (соціальна політика виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія) - в якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей, повна зайнятість.

3. Держава благоденства (Нідерланди) - забезпечується мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень прибутків, зменшується різниця в заробітній платі, гарантована повна зайнятість тощо[ 20 , С. 150-152].

Щоправда, ці моделі ніде не були реалізовані.