Свобода

На зошитах моїх шкільних

На парті на корі дерев

На пісковинах на снігах

Пишу твоє ім'я

На друкові всіх сторінок

На білині всіх сторінок

На попелі крові камінні

Пишу твоє ім'я

На позолочених малюнках

На бойовій вояцькій зброї

На імператорській короні

Пишу твоє ім'я

На нетрищах і на пустелях

На гніздах на рослинах дроку

На відгуку свого дитинства

Пишу твоє ім'я

На чудесах усіх ночей

На найбілішім хлібі днів

На заручанні зим і весен

Пишу твоє ім'я

На кожнім клаптику блакиті

На ставі пліснявому сонці

На плесі місяця живого

Пишу твоє ім'я

На виднокрузі на полях

На крилах перелітних птахів

На вітряку що меле тіні

Пишу твоє ім'я

На кожнім подиху світання

На морі на човнах і суднах

На божевільному бескеті

Пишу твоє ім'я

На білій піняві хмарин

На поті душної грози

На зливі тьмяній і рясній

Пишу твоє ім'я

На мерехтливих силуетах

На передзвонах кольорів

На істині незаперечній

Пишу твоє ім'я

На всіх пробуджених стежках

На розпросторених шляхах

На переповнених майданах

Пишу твоє ім'я

На кожній спалахнулій лампі

На кожній лампі що погасла

На всіх моїх оселях давніх

Пишу твоє ім'я

На рівних половинках плоду

Свічаді та моїй кімнаті

На ліжку спорожнілій мушлі

Пишу твоє ім'я

На моїм псові-ласунові

На його вухах сторожких

І на його незграбній лапі

Пишу твоє ім'я

На приступці моїх дверей

На найбуденніших предметах

На хвилі полум'я святого

Пишу твоє ім'я

На всіх тілах моїх коханих

На чолі друзів-побратимів

І на простягнутих руках

Пишу твоє ім'я

На склі усіх подій нежданих

На всіх уважливих устах

Так високо над безгомінням

Пишу твоє ім'я

На знищених моїх притулках

На маяках моїх розбитих

На мурах розпачу свого

Пишу твоє ім'я

На найболючішій розлуці

На голій самоті безмежній

На сходах що ведуть у смерть

Пишу твоє ім'я

На знов од найденім здоров'ї

На щойно збіглій небезпеці

На безогляднім сподіванні

Пишу твоє ім'я

Наснажений єдиним словом

Я починаю жити знов

Народжений тебе спізнати

І наректи тебе

Свободо.

ПАУЛЬ ЦЕЛАН

(1920-1970)

Па́уль Цела́н (справжнє ім'я Пауль Лео Анчель, 23 листопада 1920 - 20 квітня 1970) — єврейський німецькомовний поет і перекладач.

Літературна критика вважає П.Целана найбільшим австрійським поетом ХХ століття. Целан вважається багатьма одним із найкращих європейських ліричних поетів повоєнного часу.

Його творчість розвивалася під впливом французького символізму та сюрреалізму.

23 листопада 1920 р. в Чернівцях (Буковина, тоді Румунія, а нині Україна) народився Пауль Лео Анчель у родині німецькомовних євреїв румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом.

У 1934 р. чотирнадцятилітній Пауль пише листа до своєї тітки Мінни в Палестину, де є така промовиста фраза: «Що стосується антисемітизму в нашій школі, то я міг би написати тобі про це книгу обсягом 300 сторінок». Пауль обрав «Ліцей великого воєводи Михая», в якому він навчався протягом 1934-1938 рр. Обдарований учень мав тут усі можливості для розвитку своїх мовних і літературних здібностей. Вже тоді хлопець почав потайки писати вірші. В юності поет захоплюється ідеями марксизму і анархізму. Літературні уподобання формувалися під впливом творчості Гофмансталя, Рільке.

Потяг до поезії і самостійної творчості проявився дуже рано: перші вірші з'являються у 1934-1935 рр.

З 1938 р. Целан у Франції вивчає медицину в медичній школі міста Тур, але з початком Другої світової війни вимушений повернутися додому, де продовжує навчання у Чернівецькому університеті (займається романською філологією).

З 28 червня 1940 р. по 22 червня 1941 р. перебував у радянському громадянстві. Після встановлення радянської влади у Чернівцях поет пристосовується до нових умов життя: вивчає російську мову і працює перекладачем. Наступні три роки (1941-1944) Целан виживав в обстановці безупинного жаху між життям і смертю, втратив усіх рідних, залишився живий лише завдяки випадковості. У 1941 р. Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим.

Саме в роки війни Целан вдруге народжується як поет, як творча людина, яка має і хоче сказати щось дуже важливе, донести до людства ту істину, яку він збагнув у тяжкі часи воєнних випробувань. У 1944 р. він повертається до Чернівців і продовжує навчання в університеті (вивчає англійську мову і літературу). Целан збирає свій перший (ще машинописний) збірник поезій, куди увійшли як воєнні, так і найкращі довоєнні вірші. Восени того ж 1944 р. зібрано другий (також машинописний) збірник. Обидва збірники були віддані на прочитання відомому буковинському поету Маргулу-Шперберу, який високо поцінував перші поетичні спроби молодого поета. Ранні поезії Целана були вперше надруковані у Румунії вже після смерті поета.

На початку 1945 р. поет перетнув радянський кордон і відновився в румунському підданстві. Працював у видавництві «Російська книга» у Бухаресті, перекладав румунською російську прозу, писав власні вірші. Саме тут, у Бухаресті, вперше на літературній арені з'явилось ім'я Целана: у 1947 р. в авангардистському журналі «Агора» надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще не відомим прізвищем — Целан: німецьке написання свого прізвища — Ant-schel — Пауль переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan.

У 1947 р. він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. У Відні у Целана вперше з'являються друзі й однодумці: молода літераторка Інгеборг Бахман, художник-сюрреаліст Едгар Жене, видавець журналу «План» Отто Базиль, які фінансово допомогли Целану видати його першу книгу віршів «Пісок з урн» (1948). Збірник складався з 48 віршів, в яких виявилось 18 помилок, що перекручували і спотворювали зміст (пізніше Целан увесь невеличкий тираж — 500 примірників — повністю знищує).

На частині території Австрії усе ще перебували радянські війська, і Целан від гріха подалі у 1948 р. перемістився до Парижа (де жив до кінця життя). У Парижі поет жив в домі франко-німецького поета Івана Голля і вивчає германістику та мовознавство в Сорбонні.

У 1952 р з'являється перший збірник поезій Целана, виданий у Франції, «Мак і пам'ять» — елегічний цикл, присвячений пам'яті загиблих.

1955 р. відбулися дві важливі події у житті поета: народження сина Еріка і вихід нової збірки поезій «Від порога до порога».

До Парижа, інтелектуальної і літературної столиці Європи, він переїхав винятково з творчою метою — у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями «зрадництво» і «зрада Батьківщини». У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріальної забезпеченості.

Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав — він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду «уповільнений геноцид», запізніла дія трупної отрути епохи небаченого людиновбивства.

Целан не страждав психічним розладом, не «списався» у вульгарному сенсі цього слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск… Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 р. Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту Мірабо в Сену.

Криваві соціальні трагедії ХХ ст., жахливі події Другої світової війни сформували світогляд, який називають «апокаліпсичним». Одна з головних тез Целанової творчості, яка розвивається у більшості його поетичних творів, — після Освенциму люди приречені жити у відрізку часу, коли останній акт історії вже завершився, а Страшний Суд відкладений на невизначений строк. Провідний принцип поетики Целана — асоціативна образність. Образи його поезії впливають скоріш емоційно, ніж спонукають до роздумів. Але целанівські вірші емоційні настільки, наскільки може бути емоційним шок. Лірика Целана — це протистояння і співіснування пам’яті і забуття: пам’ять примушує страждати від болю і жаху, але забути все - неможливо.

Одним із найвідоміших творів П. Целана стала «Фуга смерті». Ця поезія відзначається дивним поєднанням різних не тільки поетичних жанрів, а й видів мистецтва.

Для посилення емоційного впливу П. Целан використовує форму музичної фуги. Фуга — багатоголосний поліфонічний твір. У першому розділі тема проводиться в усіх голосах; друга частина будується більш вільно: тема розвивається по черзі у різних голосах. У заключному розділі фуги утверджується головна тональність твору. За цими принципами будується і композиція Целанової «Фуги смерті». Як і музичний твір, «Фуга смерті» викликає в першу чергу емоційні переживання, шок, і лише потім читач намагається усвідомити значення образів, асоціації, які вони викликають. Саме з цих асоціацій і накреслюються тема, мотиви твору. Вже назва поезії передбачає складний і неоднозначний асоціативний ряд. Наприклад: фуга — Бах, Гендель — Німеччина — слава і гордість — духовне, вічне, прекрасне — орган; ці асоціації співіснують і протистоять у назві слову «смерть» у всіх його значеннях. Так підсвідомо визначається читачем основна тема твору. У тексті «Фуги смерті» асоціативні образи, підказані назвою, набувають нових обрисів і народжують нові асоціації. Цілком правомірно сприймати цю поезію як модерністське зображення трагедії Голокосту. «Трагедія Освенциму» усвідомлюється не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Це підкреслюють і образи Маргарити і Суламіф, які є наскрізними у поезії і символізують багатющу гуманістичну культуру, яку подарувала людству німецька та єврейська нації. Орган-крематорій, на якому «з Німеччини майстер» грає «фугу смерті», нищить і «золотисту косу Маргарити», і «попелясту косу Суламіф».

У поезії «Фуга смерті» П. Целан засобами різних видів мистецтва спробував передати трагедію Голокосту. Образи його не мають однозначного трактування, бо поет мусив визнати, що «вимовити», знайти відповідні цій трагедії слова поезія майже не здатна.