Поль елюар

(1895-1952)

Поль Елюа́р (14 грудня 1895, Сена-Сен-Дені — 18 листопада 1952, Париж) — французський поет.

Ежен Еміль Поль Грендель народився у містечку Сен-Дені неподалік від Парижа. Його батько, Клемент Грендель, був бухгалтером, мати Жанна - кравчинею. Клемент Грендель, що володів менеджерським талантом, створив власну фірму з продажу нерухомості, яка швидко стала процвітати. У 1909 р. Ежен Грендель, будучи гарним учнем, вступає до вищої початкової школи. У 1912 році Ежен Грендель отримує атестат. У нього були слабкі легені. На канікулах він разом з матір'ю відправляється в швейцарські гори подихати чистим повітрям. У грудні лікарі ставлять йому діагноз легеневого туберкульозу. Ежен змушений припинити навчання. Він їде в санаторій, розташований в Клавадель (Швейцарія), де і перебуває аж до лютого 1914 року. Там він знайомиться і закохується в молоду російську дівчину, Олену Дмитрівну Дьяконова. Він дав їй прізвисько Гала. Ежен пише свої перші вірші. У 1913 році, 1 грудня він публікує за свій рахунок, за фінансової підтримки з боку батька, невелика збірка перших віршів під заголовком «Розваги, П'єро, п'ять кіл кожної молодої людини». Цей збірник підписаний ім'ям Поля-Ежена Гренделя. У 1917 р. Поль Елюар і Гала одружилися, через рік у них народилася дочка Сесіль.

Поет брав участь в Першій світовій війні як санітар у шпиталі, на фронті він написав збірку віршів, вперше підписавшись ім'ям Поль Елюар. У 1918 р. його «відкрив» Жан Полан, він же познайомив його з Бретоном, Арагоном, Максом Ернстом. Разом з ними Елюар став одним із засновників дадаїзму, а потім сюрреалізму. У 1923 р. порвав з дадаїзмом, 1926 р. разом з іншими сюрреалістами вступив в комуністичну партію, а в 1933 р. був виключений за антирадянські вислови.

У 1929 р. Поль Елюар зустрічає Сальвадора Далі і з ним же пізніше знайомить свою дружину. Гала приймає рішення піти від Елюара до Далі, який з цієї нагоди написав «Портрет Поля Елюара». Далі висловився про це так: «Я відчував, що на мене покладений обов'язок відобразити лице поета, з Олімпу якого я викрав одну з муз».

Напередодні публікації збірки «Вмирати тому, що не вмираєш», про яку Поль Елюар сказав, що це буде його остання книга, він, не попередивши нікого, відправився в подорож навколо світу, яка тривала сім місяців. Під час громадянської війни в Іспанії Поль виступав проти франкістського руху. В ті роки він зблизився з Пабло Пікассо; саме картина художника «Герніка» надихнула Елюара на написання поеми «Перемога Герніки».

На початку Другої світової війни Поль влаштувався в Парижі і почав активну боротьбу проти нацистів, що окупували Францію. Він писав вірші, щоб підтримати дух партизан у роки Опору. Працював у підпільному видавництві, випускаючи разом з Луї Арагоном і Жаном Еффелем антифашистські сатиричні листівки. Листівки з текстом одного з найзнаменитіших творів Елюара «Свобода» були скинуті англійськими літаками над Францією. У 1942 р., вже в підпіллі, він був знов прийнятий в комуністичну партію.

Поль Елюар подорожував по всьому світу, беручи участь в різних конгресах, присвячених миру, і як представник руху сюрреалістів. У 1950 р., у Варшаві, він був присутній при створенні Всесвітньої Ради Миру. У лютому 1952 р., поет представляв французьку культуру на ювілеї Віктора Гюго в Москві, того ж року став лауреатом Міжнародної премії миру. 18 листопада 1952 р. Поль Елюар помер від інфаркту, похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Визначальним у творчості Поля Елюара був вірш «Свобода», написаний на початку 1942 p., надрукований у збірці «Поезія і правда» під назвою «Єдина думка». Твір Елюара майже блискавично облетів усю Францію, його переписували у багатьох примірниках і підпільно розповсюджували, читали під час конспіративних зібрань.

М. Балашов, дослідник поезії Елюара, так визначає ідейно-художні особливості цього вірша: «Поет наважився двадцять разів повторити у тексті одну-єдину синтаксичну конструкцію, яка неодмінно закінчується словами: «Я ймення твоє пишу». Це багаторазове повторення і широкий, що на перший погляд може видатися випадковим, діапазон уявлень, почуттів і речей, на яких поет накреслив слово «свобода», художньо виправдані і необхідні. Адже йшлося про свободу, а під час окупації це була та найважливіша спільна заповітна «єдина думка», до якої патріотів з різних соціальних верств, різного віку та характерів вели найрізноманітніші асоціації ідей; думка, для якої жодне повторення не було зайвим».