Акредитив (1093 – 1098 цку)

Історія акредитива нараховує не одне тисячоріччя. У своєму розвитку акредитив історично пройшов кілька етапів, змінюючи свою форму та функції. Спочатку терміну «документальний акредитив» у комерційній практиці передував термін «кредитний лист», що вперше з'явився в XVII ст. у Франції (Letter of credit). Купець, що мав труднощі з одержанням грошей в іншому місті, куди він відправлявся, одержував у свого банкіра лист із проханням до банкіра в місті, куди він прямував, виплатити певну суму грошей. Банк купця відшкодовував дану суму банку-платнику.

Використання кредитного листа в розрахунках аж до середини XIX ст., коли з'явився документарний акредитив, рідко практикувалося у зв'язку з тим, що: по-перше, сума підлягала сплаті тільки названій в листі особі (тобто лист не був оборотним); по-друге, у випадку платежу протест не здійснювався; по-третє, лист був відкличним — емітент міг відмовитися від свого зобов'язання шляхом повідомлення власника листа або банку-платника. Трохи пізніше, в XIX ст., в практиці торговців з'явилися комерційні акредитиви (commercio letter of credit), які припускали виплату ціни проти надання продавцем у банк комерційних документів, що свідчать про відвантаження товару покупцеві, або векселя з метою його акцепту або негоціації банком.

Починаючи з четвертої чверті XIX ст. комерційний акредитив істотно змінився, зокрема, акредитив стали відкривати на користь продавця-бенефіціара. Такий акредитив володів тією перевагою, що бенефіціар вступав тепер у безпосередні відносини з банком-емітентом і більше не був просто третьою особою, з яким банк-емітент мав контакт лише внаслідок відкриття акредитива на користь покупця.

Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Стаття 2 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів визначає акредитив як будь-яку угоду, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені: повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями визначає акредитив як умовне грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями особи — наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені, здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів з урахуванням дотримання умов акредитива.

У науці правова природа акредитива дискусійна. В цілому можна виділити декілька концепцій.

Так, на думку, Л. Г. Єфімової, правовідносини, що складаються в процесі використання акредитива, охоплюються конcтрукцією договору комісії, де клієнт банку-емітента є комітентом, а банк — комісіонером. Ці відносини не існують окремо від договору банківського рахунка й включаються в нього як один з елементів. Разом з тим, платіжні зобов'язання за основним контрактом лежать на боржнику. Можливість пред'явлення особою вимоги до банку, в якому був відкритий акредитив, у зв'язку з цим фактом не позбавляє її права пред'явити позов про оплату, наприклад, поставленого товару, виконаних робіт або послуг, наданих покупцеві або замовникові, з яким він пов'язаний контрактом. Прихильником зазначеної теорії був, зокрема, і Г. Ф. Шершеневич.

Теорія «договору доручення» представлена англійцями Гаттериджем й Меграхом. Ця теорія виходить із того, що імпортер доручає своєму банку здійснення ряду дій від імені й за рахунок імпортера, як то: одержання товарних документів і платіж по них. У розвиток цієї теорії банк розглядається як уповноважений або агент імпортера, що несе перед останнім відповідальність за сумлінне виконання доручення.

Родоначальником теорії «відкритої оферти» є американський юрист Омер Херши. Відповідно до положень теорії між банком-емітентом і одержувачем коштів укладається контракт шляхом направлення одержувачеві платежу оферти, що містить усі умови представленої платником у банк-емітент заяви на акредитив, і її акцепту одержувачем коштів, причому банк-емітент не вступає в цей контракт як агент платника. Проте теорія не пояснює безвідкличність акредитива (континентальне право) і не вирішує проблеми зустрічного задоволення (англосаксонське право).

Теорія «договору поручительства» в закордонній доктрині підтримується Харфилдом. Ця теорія має своєю підставою загальні риси, що поєднують акредитив з банківськими гарантіями, зокрема, однаковий суб'єкт — банк, однакова підстава — зовнішньоторговельна операція; подібність змісту — платіж експортерові за умови подання документів, тобто документарність. Проте існує й цілий ряд відмінностей акредитивів від банківських гарантій. Зокрема, насамперед варто вказати на те, що безвідкличний акредитив є самостійним зобов'язанням банку, у той час як гарантії мають акцесорний характер. За наявності акредитива експортер, надаючи в банк документи, відразу одержує платіж в обумовленій формі. За наявності гарантії експортер направляє документи на інкасо імпортерові й тільки у випадку неплатежу заявляє вимогу по гарантії.

Основоположником теорії «договору на користь третьої особи» був Мак Керді (Mс Curdy). Відповідно до цієї теорії, наказодавець укладає з банком договір на користь бенефіціара. Договір вважається укладеним у момент відкриття акредитива, що пояснює безвідкличність акредитива. Недоліком цієї теорії є непояснення умовного характеру акредитивного зобов'язання банку, оскільки право третьої особи на одержання платежу виникає відразу ж у момент укладання договору, та самостійність і незалежність зобов'язання банку від волевиявлень імпортера.

Існує також теорія «акредитива як особливого роду правого явища sui generis», яка полягає в тому, що множинність суб'єктів акредитивних відносин, особливості економічних цілей, переплетіння елементів різних юридичних інститутів перетворюють акредитив у складний інститут сучасного банківського права, на розвиток якого все більший вплив роблять специфічні форми й методи участі системи банків.

На нашу думку, такий підхід до розуміння правової природи акредитива найбільш мотивований. Разом з тим ми не можемо не погодитися з Н. В. Агафоновою, яка в своєму, без перебільшення, блискучому дисертаційному дослідженні зазначає, що поняття акредитива може вживатися в таких значеннях: форма (вид) безготівкових розрахунків, банківська угода, платіжне зобов'язання банку, розрахунковий документ та валютна цінність.

Щодо видів акредитивів у літературі також немає узгодженості.

Ю. Лисенков, І. Педь наводять таку класифікацію видів акредитива:

— залежно від підстав виникнення: товарний, резервний, чистий (грошовий), змішаний;

— за способом виконання: платіжний, акцептний, акредитив з негоціацією тратт;

— за можливістю відкликання: відкличний та безвідкличний;

— за наявністю покриття: покритий, непокритий;

— за наявністю підтвердження: підтверджений, непідтверджений;

— за можливістю переказу: переказний, непереказний, компенсаційний;

— за можливістю відновлення: відновлювальний (револьверний), невідновлюваний.

Ми скільки завгодно можемо класифікувати акредитив за різними підставами, але єдиною легальною класифікацією буде завжди класифікація наведена в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Серед видів акредитивів Інструкція 22 і ЦКУвизначає:

— покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

— непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед бенефіціаром.

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючому банку, а останній — бенефіціарові. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Бенефіціар може подати пропозиції про внесення змін до умов акредитива, звернувшись безпосередньо до заявника акредитива, який в разі згоди вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає повідомлення виконуючому банку.

У відносинах щодо розрахунків акредитивом беруть участь декілька сторін, зокрема:

— банк-емітент — це банк, що відкрив акредитив;

— виконуючий банк — це банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком;

— авізуючий банк — це банк, який за дорученням банку-емітента авізує (сповіщає) акредитив бенефіціару без будь-якої відповідальності за його оплату;

— бенефіціар — це особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив;

— заявник акредитива — це платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива.

Відносини між банком-емітентом та авізуючим та/або виконуючим банком у разі необхідності регулюються договорами.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива, та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення. Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з другого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Реквізити, що передбачені формою заяви, обов'язкові (крім реквізиту «Додаткові умови»), і якщо немає одного з них, то акредитив не відкривається і заява повертається заявникові без виконання. Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Акредитив є відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бенефіціару про відкриття та умови акредитива.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення.

Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціарові (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і, в разі порушення хоча б однієї з умов, не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді, виконуючий банк повертає бенефіціарові всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів і засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

Умовами акредитива може бути передбачений акцепт заявника акредитива — напис за встановленою формою, що здійснюється заявником акредитива на документах, які пред'являються бенефіціаром у виконуючий банк. Акцепт акредитиву — це згода заявника акредитива на здійснення платежу за таким акредитивом.

У виконуючому банку відповідальний виконавець перевіряє наявність акцептного напису та відповідність його поданому зразку. Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх на рахунок бенефіціара.

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві.

У разі необгрунтованої відмови у виплаті або неправильної виплати грошових коштів за акредитивом внаслідок порушення виконуючим банком умов акредитива, виконуючий банк несе відповідальність перед банком-емітентом. У разі порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного акредитива, відповідальність перед платником може бути за рішенням суду покладена на виконуючий банк.

Відповідно до статті 1098 ЦК України акредитив закривається у разі:

— закінчення строку дії акредитива;

— відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до закінчення строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

— повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника. У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня перераховує кошти в банк-емітснт на рахунок, з якого вони надійшли.

Про закриття непокритого акредитива у зв'язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими засобами зв'язку, що передбачені договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунка, що призначений для обліку акредитивів.

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 року за №1213/8534 (зі змінами) встановлює загальні правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб В Положенні наведено визначення акредитива, безвідкличного та відкличного акредитива, покритого та непокритого акредитива, банку-емітента, банку бенефіціара, виконуючого (авізуючого, підтверджуючого, рамбурсуючого рамбурсуючий банк - банк, якому банк-емітент надав повноваження забезпечити відшкодування за акредитивом підтверджуючому (виконуючому) банку або іншому банку відповідно до наданих платіжних інструкцій;) банку, а також рамбурсної вимоги та рамбурсного повноваження та інше. Поряд із вищевказаними видами акредитивів, Положення виділяє наступні: - експортний акредитив - акредитив, який відкривається іноземним банком-емітентом на користь бенефіціара, розташованого на території України; - імпортний акредитив - акредитив, який відкривається уповноваженим банком-емітентом за дорученням наказодавця акредитива або за дорученням іншого банку або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого за межами України або в межах України за умови відкриття трансферабельного (переказного) акредитива;

Міжнародною банківською практикою та міжнародними нормативними актами з питань фінансів визначаються окремі різновиди акредитивів.

Револьверний акредитив — це акредитив, за допомогою якого відповідно до його умов сума відновлюється без необхідності внесення в нього спеціальних змін. Економічним призначенням цього акредитива є фінансування довгострокових поставок товарів з відвантаженням вроздріб. Юридичною підставою автоматично поновлюваного акредитива слугує постійна інструкція покупця банку-емітента. Револьверні акредитиви можуть бути поновлюваними відносно суми й строку. Поновлюваний за сумою акредитив означає, що його сума відновлюється в міру використання її протягом загального певного строку. Поновлюваний за часом акредитив означає, що сума відновляється в якийсь певний час. Такі акредитиви можуть бути кумулятивними й некумулятивними. Якщо сказано, що він «кумулятивний», то будь-яка сума, не використана протягом першого періоду, переходить і може бути використана протягом наступного періоду. Якщо він «некумулятивний», то будь-яка сума, не використана за цей період, уже не надається, тобто не переходить на наступний період.

Резервний акредитив — це безвідкличне, безумовне, документарне, тверде зобов'язання емітента акцептувати і сплатити переказні векселі (трати), виставлені бенефіціаром, виконати платіж негайно чи з розстрочкою на користь бенефіціара без права регресу проти передбачених акредитивом документів за дотримання обумовлених термінів та умов.

Незважаючи на схожість між документарними та резервними акредитивами, між ними існує суттєва різниця, що проявляється в трьох аспектах: інституційному, функціональному та операційному.

Інституційна різниця між документарним та резервним акредитивами полягає в ролі банків у акредитивній схемі. Згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, емісія акредитива є прерогативою виключно банків. Право здійснювати авізування, надавати додаткову гарантію до зобов'язання емітента, тобто підтвердження виконання акредитива в «Уніфікованих правилах» фактично також закріплене за банківськими установами, що відображає традиції, які склалися у практиці використання документарних угод.

Операції з резервними акредитивами, тобто як емісію, так і обслуговування усього акредитивного циклу, в принципі, можуть здійснювати не лише банки, а й фінансові та нефінансові компанії, що передбачено «Міжнародними правилами для резервних акредитивів».

Інша відмінність між документарними та резервними акредитивами полягає у їх функціональному призначенні. Загалом акредитив — це документ, яким емітент засвідчує або гарантує платоспроможність заявника. Документарний акредитив є зобов'язанням банку фінансувати трансакцію, тобто по суті це засіб платежу та похідна від торговельних відносин. Резервний акредитив — це угода, за якою банк здійснює платіж лише в разі неплатоспроможності або несумлінності заявника. Таким чином, відповідальність банку полягає в поверненні бенефіціарові грошей, позичених або авансованих аплікату, здійсненні виплат у разі неплатоспроможності заявника або невиконання ним узятих на себе зобов'язань, як правило, пов'язаних із борговими відносинами (випуск векселів), виконанням контрактів щодо будівельних робіт тощо. Резервний акредитив є, так би мовити, еквівалентом фінансової гарантії або страховки, який запускає механізм угоди.

Інший аспект, що характеризує функціональну відмінність двох видів акредитивів, полягає в ступені ризику, генерованого кожним із них.

Різниця між документарними та резервними акредитивами полягає також в особливостях реалізації акредитивної угоди. Документарний акредитив — це засіб отримання продавцем платежу від покупця, тому його умови з метою забезпечення інтересів усіх сторін (тобто надання експортеру гарантій отримання вчасно та повній сумі належних йому платежів, а імпортеру — гарантій отримання товару в кількості, якості та в терміни, передбачені угодою) містять вимоги щодо розкриття акредитивної суми на користь бенефіціара тільки в разі надання останнім транспортних документів і коносаментів, транспортних накладних тощо, які підтверджують відвантаження товару на адресу імпортера чи його довіреної особи.

Резервний акредитив покликаний убезпечити бенефіціара від невиконання іншою стороною своїх обов'язків фінансових та не фінансових, тому ним, як правило, не передбачається надання товарно-транспортних документів. Проте доктрина суворої відповідності, яка поширюється на всі види акредитивних форм розрахунків, та принцип документарності резервного акредитива вимагають, щоб банк здійснив платіж тільки проти надання належним чином оформлених документів, передбачених акредитивом. Серед таких документів найчастіше застосовуються «вимоги здійснити оплату», векселі, рішення судів чи виконавчих органів.

Саме тому чи не головна відмінність між документарним та резервним акредитивами, полягає в тому, що резервний акредитив у торговому обороті виконує переважно функцію забезпечення, а документарний — платежу, кредитування та забезпечення.

Чек

Чек виник у XIII ст. в Палермо, де державні установи в сплату грошей видавали Folizze bancarie на своїх банкірів. Документи цього роду зустрічалися згодом у Неаполі у відносинах між приватними особами та видавалися на строк «по пред'явленню» й унаслідок загрози втрати регресу до чекодавця були дійсні протягом трьох днів.

У Голландії чек з'явився в XVI ст. Це були так званні чеки-квитанції, оскільки вони мали форму квитанції, що видавалася чекодавцем на ім'я платника-банкіра як доказ одержання від нього певної суми. Ім'я чекодавця в ньому не вказувалося, й тому одержувачем грошей по цьому чеку-квитанції, міг бути кожний.

У сучасному вигляді чек з'являється в Англії в XVII ст. Історично першими банкірами в Англії були ювеліри, що володіли надійними сховищами для золотих та срібних виробів. Розміщуючи свої гроші як депозити в ювелірів, клієнти були зацікавлені в одержанні документа, що містить вимогу про видачу певної грошової суми з переданих на зберігання грошей або інших цінностей.

У зв'язку з цим ювеліри почали видавати своїм клієнтам прості векселі (promissory notes), котрі стали прообразом банкнот, що з'явилися пізніше. Але незалежно від цього клієнти ювелірів могли розпоряджатися своїми сумами за допомогою адресованих на їхнє ім'я записок, що йменувалися касовими нотами (cash notes). Ці касові ноти й були чеками як за формою, так і за значенням у грошовому обігу.

Розрахункові чеки мали значне поширення в радянській банківській практиці. О. С. Іоффе відзначав, що «саме розрахункові чеки використовуються як один зі способів виконання зобов'язань за грошовими розрахунками в міжміських відносинах».

У відносинах щодо розрахунків чеками беруть участь такі сторони:

— банк-емітент — це банк, що видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку);

— чекодавець — підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

— чекоутримувач — підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком;

— банк чекоутримувача — банк, до якого чекоутримувач пред'являє чек до оплати.

Відповідно до частини 1 статті 1102 ЦК України, розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Слід зазначити, що видача чека чекодавцем чекоутримувачеві є дією консенсуального характеру. Таким чином, чек не можна вважати законними коштами платежу, тобто прийняття чека в оплату за поставлений товар, надані послуги є актом доброї волі, що грунтується на довірі кредитора до свого боржника. А тому чекові правовідносини є залежним від основного договору до видачі чека й самостійним зобов'язанням після його видачі. Чек — тільки інструмент для одержання грошей, тому моментом виконання грошового зобов'язання є не момент видачі чека, а його оплата банком.

Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, у якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, недійсний. Не дозволяється вносити до чека виправлення та використовувати замість підпису факсиміле.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Банк не несе відповідальності за відмову в оплаті чека з вини чекодавця (відсутність коштів на рахунку). Цим обумовлюється абстрактний характер чека.

Платник за чеком (банк) повинен пересвідчитися усіма можливими способами в справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою. Збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця — залежно від того, з чиєї вини вони були завдані.

Подання чека до банку чекоутримувача на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.

Чекоутримувач повинен повідомити чекодавцеві про неплатіж протягом двох робочих днів з дня подання чека до банку чекоутримувача на інкасо. Особа, що не надіслала повідомлення в зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть статися внаслідок неповідомлення про несплату чека. Розмір відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека.

Якщо платник відмовить в оплаті чека, то чекоутримувач має право пред'явити позов до суду. Чекоутримувач має право вимагати, крім оплати суми чека, відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів.

Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків (далі в цій главі — аналітичний рахунок «Розрахунки чеками») у банку-емітенті.

Для цього разом із заявою про видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів. Один або кілька чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-смітент може видати на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік; чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекоутримувача протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). Забороняється передавати чек/чекову книжки його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписувати незаповнені бланки чека і проставляти на них відбиток печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи чек можна виписувати на ім'я іншої особи, яка стає його власником. Чеків на пред'явника не видають.

Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).

Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок ліміту з корінця попереднього чека і зазначає новий залишок ліміту.

Банк-емітент може відмовитися від оплати чека, якщо:

— чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог, установлених законодавством, або є виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;

— чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

У разі відмови за цих причин оплатити чеком, банк-емітент викреслює його з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок і не пізніше наступного робочого дня надсилає цей чек до банку чекоутримувача. Одночасно банк-емітент повідомляє електронною поштою банку чекоутримувача про причини неоплати чека.

У разі ненадходження коштів банк чекоутримувача після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин неоплати цього чека.

Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекоутримувача, який повідомляє про це чекоутримувача.

У разі неотримання відповіді банк чекоутримувача повідомляє про це чекоутримувачеві.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Якщо після повного використання чеків із чекової книжки її ліміт буде невикористано, то чекодавцеві може надаватися нова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Строк дії нової чекової книжки встановлюється з дня її видачі.

Відповідальний виконавець банку, перевіривши за корінцями використаних чеків залишок невикористаного ліміту, робить у реєстраційній картці в графі «Примітка» в рядку, в якому був зроблений запис щодо видачі цієї книжки, напис «Залишок ліміту перевірений», після чого повертає чекодавцю чекову книжку з корінцями.

У разі втрати чекової книжки (чека), чекодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Відповідальний виконавець банку-емітента робить у реєстраційній картці в графі «Примітка» відмітку про номери загублених чеків.

Кошти в сумі невикористаного ліміту чекової книжки повертаються клієнту на підставі його платіжного доручення. У разі втрати фізичною особою чека, який був виданий для одноразового розрахунку, кошти повертаються їй не раніше, ніж через 10 календарних днів після закінчення строку дії чека.

У разі відмови банку-емітента оплатити чек чекоутримувач має право звернутися з позовом до суду. До вимог чекоутримувача про оплату чека застосовується позовна давність в один рік.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користуватися цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору банківського рахунка.

Правове регулювання дорожніх чеків здіснюється Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України. затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12. 2000 № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.02. 2001 за № 152/5343

Емітенти: American Express, Visa, Thomas Cook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо.

Дорожній чек — це паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекоутримувачеві (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.

Термін дії дорожніх чеків не обмежений. Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека. Вони емітуються в певному номіналі.

Дорожні чеки виписуються на одного власника, рідше на двох (підписи власника (двох власників) ставляться в зазначеному місці в день продажу). Чеки на двох власників можуть використовуватися ними. Будь-який з двох підписів є дійсним при одержанні готівкових коштів за чеком.

Не приймаються до сплати дорожні чеки без підпису їх власника, що ставиться в зазначеному місці відповідно до правил, установлених емітентом.

Відшкодування втрачених чекоутримувачами дорожніх чеків здійснюється банком на підставі укладених угод з емітентом дорожніх чеків. Такі угоди обов'язково мають містити порядок відшкодування чекоутримувачеві втрачених дорожніх чеків.