
- •У розрахунках беруть участь такі сторони:
- •Принциповим є питання про терміни здійснення переказу коштів.
- •2. Правові засади функціонування платіжних систем.
- •3. Види банківських рахунків. Порядок їх відкриття.
- •4. Порядок здійснення безготівкових рахунків.
- •Платіжні доручення
- •Платіжна вимога-доручення
- •Платіжна вимога
- •Акредитив (1093 – 1098 цку)
- •Світовій банківській практиці відомі й інші види чеків.
- •Досить цікаве є питання співвідношення чека та векселя.
- •191Який містить норми договорів банківського рахунка, про надання та використання платіжної картки і кредитного договору.
Лекція № 4.
Правові засади безготівкових розрахунків.
Поняття про безготівкові розрахунки.
Правові засади функціонування платіжних систем.
Види банківських рахунків. Порядок їх відкриття.(Гниденко)
Порядок здійснення безготівкових рахунків.
Поняття про безготівкові розрахунки
Відповідно до статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитись також готівкою, якщо інше не встановлене законом.
Стаття 1088 кодексу зазначає, що безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкриті відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлене видом безготівкових розрахунків.
Відповідно до статті 198 Господарського кодексу України, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються в безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, законодавство передбачає можливість виконання грошових зобов'язань як у готівковій, так і в безготівковій формі. При цьому обсяг здійснення безготівкових операцій не обмежується законодавством, на відміну від готівкових.
Визначення безготівкових розрахунків відсутнє на рівні закону. Разом з тим, відповідне визначення надають акти Національного банку України. Так, безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
При цьому якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунка шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.
Правову категорію безготівкових розрахунків не можна розглядати поза правовою категорією переказу коштів, оскільки в такому випадку втрачається фінансово-правова сторона цього явища, що є визначальною для відносин в цілому.
Згідно з чинним законодавством, переказом коштів визнається рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або в безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
На перший погляд, переказ коштів є поняттям ширшим, ніж безготівкові розрахунки, адже якщо слідувати змісту поняття, переказ включає в себе також «рух певної суми коштів з метою її видачі в готівковій формі». З огляду на зазначене, зміст понять «безготівкових розрахунків» та «переказу коштів» майже повністю збігається.
Суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу грошей, є члени та учасники платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
У розрахунках беруть участь такі сторони:
— отримувач — особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі;
— ініціатор — особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу. Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом;
— платник — особа, з рахунка якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом внесення до банку або іншої установи — члена платіжної системи документа на переказ готівки разом із відповідною сумою грошей;
— стягувач — особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.
Крім цього, безперечно, учасниками безготівкових розрахунків є банки та їх філії, через які і здійснюються розрахунки, а також Національний банк України як орган, що, з одного боку, здійснює регулювання безготівкових розрахунків, а, з іншого, забезпечує безперешкодну роботу загальнонаціональної системи електронних платежів.
Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) — це державна система міжбанківських розрахунків. Необхідною умовою для проведення переказу через СЕП НБУ є встановлення банком кореспондентських відносин з Національним банком України шляхом відкриття кореспондентського рахунка в Національному банку України.
Порядок функціонування СЕП НБУ, прийняття і виключення з її членів, проведення переказу за допомогою цієї системи та іноді питання, пов'язані з діяльністю СЕП НБУ, визначаються Національним банком України. Національний банк України регламентує та забезпечує функціонування СЕП НБУ, гарантує її надійність і безпеку, організовує та бере участь у проведенні через неї міжбанківського переказу.
Банк, який обслуговуює платника, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду та прийняти цей документ до виконання тільки в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.
Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати гроші на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. В іншому разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до двох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути гроші, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, і назвати причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платникові обслуговуючим його банком кредиту.
Міжбанківський переказ здійснюється шляхом:
— проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України;
— проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.
Внутрішньобанківський переказ здійснюється в порядку, визначеному правилами відповідної внутрішньобанківської платіжної системи.
Незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть обліку розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) грошей на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом. Ця норма в черговий раз закріпила відміну картотеки, що застосовувалась до підприємств до 2001 р. Картотека полягала в обліку розрахункових документів про безспірне стягнення коштів з рахунка платника до моменту їх повного виконання банком на єдиному або основному рахунку платника. Картотека мала вкрай негативний вплив на розвиток вітчизняної економіки, хоча на певному етапі забезпечувала дисципліну безготівкових платежів.