98. Спеціальні місії

Спец. місії і делегації віднос-ся до тимчас. закордон. органів зовніш. зносин дер-в.

Складаються з голів делегацій, її членів, радників та експертів.

Повноваження спец. місії визнач-ся главою дер-ви, головою уряду, зовнішньополіт. відомством або його головою (залежно від завдань і рівня місій).

Прав. статус спец. місій визнач-ся звичайними н-мами МП та Конвенцією про спец. місії 1969р (вступила в силу у 1985 році). В ній беруть участь 30 держав.

Особливі ознаки спец. місій (на відміну від дипломат. предст-в):

1) їх ф-ції обмежені в часі та мають цільове призначення;

2) головою місії та її членами можуть бути особи, які раніше не мали дипломат. статусу;

3) спец. місію може здійснювати й одна особа.

Конвенція 1969р встановила, що імунітети і привілеї дипломат. предст-в та їх персоналу, які встановлені Віден. конвенцією про дипломат. зносини 1961 р, повинні розповсюджуватися на спец. місії та їх персонал.

99. Роль м/н організацій в праві зовн. зносин. М/н міжурядові організації (ММУО) – є вторинними суб’єктами м/н права. Вони створюються державами на договірній основі, їх правосуб’єктність обмежується їх уставом , тобто їх уставними цілями і задачами. ММУО мають свою організац. Структуру, постійно діючі органи, що забезпечують автономність її волі і виступає на м/н арені від свого ім’я. ММУО приймають участь у створенні м/н-правових норм. М/н неурядові орг-ї ств-ся ЮО і ФО(группами осіб), не є суб’єктами м/н права, а є організаціями громадськості. М/н орг-ї грають велику роль у зовн. зносинах, яка перш за все визначається її завданнями і цілями ( н: М/н суд ООН розглядає спори між державами учасницями ООН, тощо). М/н орг-ї привнесли в сучасні м/н відносини багатосторонню дипломатію. Створюються постійні представництват різних держав при м/н орг-ях, що сприяє м/н співробітництву. Особливо важливе значення мають м/н організації універсального хар-ру (ООН, її спеціалізовані установи, МАГАТЕ). М/н організації здійснюють м/н екон. І соц. співробітництво, що сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення, розв’язанню екон., соц., еколог. та інших проблем

100. М/н стандарти в галузі прав людини. – це обов’язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені універсальними і регіон. м/н-правовими актами права і свободи, а також не зазіхати на такі права і свободи. Універсальні стандарти – визнані у всьому світі; регіональні- хар-ні для окремих країн або закріплені в регіон. м/н- прав. актах( можуть мати особливості, що випливають з традицій, культури, менталітету населення..).Інститут м/н захисту прав людини скл-ся після 2 світ. війни, велике значення - франц. бурж. революція 1789 і її Декларація прав людини і громадянина.Ст.1 Статуту ООН проголошено, що члени ООН здійснюють м/н співробітництво щодо “ заохочення та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії”. М/н стандарти: Загальна декларація прав людини 1948; М/н пакт про екон., соціальні і культурні права 1966; М/н пакт про громадянські і політ. Права 1966; М/н конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації , тощо

101 Загальна хар-ка гуманітарного права. М/н гуманітарне право (МГП) – це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статті, мови і релігії як у мирний час, так і в період зброєних конфліктів. Галузь м/н гуманітарне право утворилось після 2 Світ. Війни. МГП: 1. виступає як самостійна галузь сучасного м/н права;2. володіє усіма необхідними, з погляду доктрини, системотворчими чинниками; 3.спеціальним об’єктом правового регулювання є міждержавні відносини, які забезпечують права людини й основні свободи, усім хто перебуває під їх юрисдикцією; 4.спеціальний принцип МГП – принцип рівності всіх , незалежно від статі, мови, кольору шкіри, походження або будь-яких інших ознак ( ст.. 1 Статуту ООН, Загальна декларація прав людини 1948, М/н пакт про права людини 1966.); 5. скл-ся зі спец. інститутів захисту прав людини у мирний час, статусу іноземців, апатридів, біпатридів та захисту прав людини у зброєних конфліктах; 6. ця галузь права кодифікована і прогресивно розвивається. ”. М/н стандарти: Загальна декларація прав людини 1948; М/н пакт про екон., соціальні і культурні права 1966; М/н пакт про громадянські і політ. Права 1966; М/н конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації , тощо

102. Правове положення учасників зброєних конфліктів. Регул-ся Женевскими конвенциями 1949г + Дополнительные протоколы к ним . М/н право различает 2 категории лиц, принадлежащих к вооруженным силам воюющих сторон: 1)сражающиеся (комбатанты) – это лица, входящие в состав вооруженных сил воюющих сторон, непосредственно ведущие боевые действия и отвечающие следующим условиям: а) иметь во главе лицо, ответственное за своих подчинённых; б) иметь определенный и видимый издали отлечительный знак; в) открыто носить оружие; г) соблюдать законы и обычаи войны. Попав в плен они приобретают статус военнопленных ( строевой состав вооруж. Сил, тоесть личный состав сухопут, военно-морс., военнно-воздушных сил; ополчение, добровольческие отряды; личный состав движений сопротивлений и партизанских формирований;) Не являются комбатантами наёмники, они также не имеют статуса военнопленного. Разведчики пользуются статусом военнопленных. 2) не учавствующие в сражениях (некомбатанты) – лица, входящие в состав вооруженных сил, но непосредственно не учавствующие в боевых действиях ( военные кореспонденты, юристы, мед. персонал, духовенство...) Они не являются объєктом военных действий со стороны противника ; применять оружие против неком-ов запрещено. Нек-ты могут кметь личное оружие, но не используют его в воен. Действиях, а только для самозащиты. Основной признак, различающий ком-ов и нек-ов это наличие права принимать непосредственное участие в воен. действиях.

103. Заборонені засоби ведення збройних дій. Средства ведения войны- оружие и иные средства, применяемые вооруж. силами в войне для нанесения вреда и поражения противника . Полностью запрещены: - взрывчатые и зажигательные пули; - пули разворачивающиеся или сплющивающиеся в человеч. теле; -яды и отравленное оружие; - удушливые , ядовитые и другие газы, жидкости; - биологическое оружие; - средства, воздействующие на природную среду, которые имеют долгосрочные последствия в качестве способов разрушения; - любое оружие,которое наносит повреждения осколками, которые не обнаруживаются в человеческом теле с помощью ренгеновских лучей. Прямого запрета использования ядер. оружия нет, но так как в м/н праве есть нормы о запрещении средств, влекущих чрезмерное разрушения- поэтому его относят к запрещ. средствам. Запрещается использовать мины, мины-ловушки против гражд. Населения, а также неизбирательное применение мин. Рег-ся: Петербургская декларация 1868 ( был сформулирован принцип о недопущении излишних страданий; 4 Гаагская конвенция 1907г.; Женевский протокол 1925г…)

104 . Характеристика злочинів за м/н правом. М/н злочини- це правопорушення, які порушують м/н зобов’язання, що є базовими для забезпечення життєво важливих інтересів м/н співтовариства, і розглядаються як злочини м/н співтовариством у цілому. М\н злочини становлять групу м/н правопорушень, ознаки яких, як правило чітко сформульовані у м/н договорах,угодах та інших актах. При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні загальні принципи м/н права. Вони здійснюються державами, псадовими особами, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;вони здійснюються у безпосередньому зв’язку з державою Їхні наслідки передбачають не тільки відповідальність держави в цілому, а й м/н кримінальну відповідальність винних посадових осіб. Найтяжчі м/н злочини назив-ть злочинами проти людства., це: злочини проти миру; воєнні злочини ( порушення законів і звичаїв ведення війни); злочини проти людяності ( убивства, винищення, поневолення). Існує також поняття Злочини м/н хар-ру: - зачіпають інтереси двух або декількох держав, ЮО або ФО; - здійснююься окремими ФО поза зв’язком з політикою держави; тягнуть персональну відповідальність правопорушників в рамках націон. юрисдикції.