27. Спостереження і спостережливість

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження. Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання. Спостереження характеризується великою активність. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети , вона організовує сприймання таким чином, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності. Систематичний характер цілеспрямованого сприймання дає змогу простежити явище в розвитку, визначити його якісні та кількісні зміни. Активне мислення, що включається в спостереження, допомагає відокремити головне від другорядного, важливе – від випадкового. Сприймання, мислення і мова об’єднуються в єдиний процес розумової діяльності. Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, що поступово розв’язуються. Наприклад, студент висунув перед собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв’язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями його самостійної роботи,за активністю на уроках, за умінням контактувати з іншими учнями тощо. Відповідно до завдань спостереження складається план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи. Систематичний

характер спостереження дає змогу розглядати об’єкт, що вивчається, в різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються внаслідок певних причин. Доцільно супроводжувати спостереження записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддаються ретельному аналізу. Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість. Спостережливість – це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов’язана з розвитком професійних інтересів особистості.

28. Поняття про пам’ять

Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на зафіксованих здобутках. Завдяки пам’яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність, а людина набуває потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім. Без уявлень пам’яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам’яті, за словами І. М. Сєченова, постійно перебувала б у стані новонародженої.

Пам’ять – складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність. Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності. Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування. Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять. За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.