21. Понятття про сприймання

Сприймання – це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття. Сприймання виникають тільки за безпосередньої дії об’єктів на аналізатори. У процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо. Сприймання залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв’язок яких залежить від зв’язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у формі уявлень та знань. Будь-яке сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди активізує раніше утворені тимчасові нервові зв’язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додається за рахунок минулого досвіду. У нас не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об’єктів. Сприймання предметів і людей, з якими суб’єкту доводиться мати справу, ситуації, в якій він перебуває, становить необхідну передумову усвідомленої людської дії. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється на специфічну «теоретичну» діяльність. (С.Л.Рубінштейн). Теоретична діяльність спостереження включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямі, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним. Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а й прислуховується, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, а й прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб привести образ сприймання у відповідність із предметом. Предмет є об’єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення. Процес сприймання тісно пов’язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес. Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Воно є джерелом усіх знань про довкілля. Сприймання формується в процесі діяльності людини.

22. Фізіологічна основа сприймання

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. У процесі приймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об’єктів об’єднуються в складні комплекси. Об’єднання це зумовлюється об’єктивними просторовими, часовими та іншими зв’язками самих явищ. Єдність аналізу та синтезу має місце й у сприйманні мелодії. Аналітична сторона цього процесу полягає у виділенні окремих звуків, з яких складається мелодія, синтетична ж – у їх поєднанні в певному звуковисотному співвідношені. У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії, співвідношення тонів. За збереження цього співвідношення мелодія сприймається як та сама, незважаючи на те, на якому інструменті відтворюється. Система зв’язків збуджень, що викликається елементами конкретного комплексного явища, є фізіологічною основою його образу. У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних якостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок дії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових,моторних, дотикових. На лекції студент бачить викладача, слухає, записує основний зміст почутого. Комплекс діючих подразників викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло передається в мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв’язків, які забезпечують цілісність сприймання. У цьому разі основу сприймання становлять міжаналізаторні нервові зв’язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності. В процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв’язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від діючих комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв’язків, вироблених у минулому досвіді. предмет або явище сприймається людиною в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв’язки. Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П.Павловим «рефлекс на відношення». Павлов експериментально показав, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками. Друга сигнальна система визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин. Друга сигнальна система робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов’язує сприймання з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.