7. Нудьга Валентин Течії постмодернізму в культурі межі хх-ххі ст. Поп-арт

Кінець XX ст.. рядом дослідників культури визначається як епоха постмодерну. У визначенні сутності постмодерну та його хронології досі немає однозначних оцінок, порівняно мало й літератури. Очевидно, що розвиток цього феномену ще не завершений. На нашу думку, терміном "постмодернізм" слід користуватися під час аналізу всіх значних явищ культури, що виникли після модернізму (звідси і назва) і внаслідок розвитку модернізму, однак суттєво відрізняються від останнього, водночас не входять повністю до контексту масової культури.

Постмодерн - широка культурна течія, що включає в себе філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. З одного боку, настрій постмодерну несе в собі відбиток модерністського розчарування в результатах цивілізації, ідеалах, класичної культури та гуманізму, з іншого. - аван­гардистським установкам на новаторство, відкидання та заперечення старого протистоїть намагання скористатись усім попереднім досвід ом, включити його в. широку палітру сучасної культури.

Не вступаючи в конфлікт із класикою, включаючи її до своєї орбіти, постмодерн водночас дистанціюється від неї, розмиває класику, відміняючи ряд ЇЇ канонів, тобто утворює досить гнучку систему. Характерні риси класицизму трансформуються майже на протилежні: величне замінюється дивним, трагічне - парадоксальним. Свідомий еклектизм живить гіпертрофовану надмірність художніх засобів та прийомів. Найсуттєвішою рисою постмодернізму є перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до універсального гуманізму, що обіймає все живе - людину, природу, Всесвіт. Відмова від єврооцентризму та етноцентризму сприяє перенесенню уваги на весь світ, звідси - релігійний, культурний, екологічний екуменізм.

Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його Засвоєння - ігровий, естетський. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та Проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні). У наш час "немає нічого живого та святого", що колись піддавалось модер­ністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом. Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомі: італійський вчений Умберто еко..у його бестселерах "Ім'я рози* "Маятник Фуко" та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмисленя минулого та попередження про небезпеку розумової деградації.

Одним з головних принципів постмодерну стала "культурна опосередкованість", або коротко - цитата. "Ми живемо в епоху, коли всі-слова вже сказані", - помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повторювати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорят політики. Цитати є елементами художньої творчості.

У руслі постмодернізму розвивається найзначніша течія сучасного мистецтва - концептуалізм (від англ. - ідея, задум). На думку представників концептуалізму, що вперше з'явився в США та Англії у 1967 р., важливий не сам відтворюваний предмет, що є суб'єктивним, а його задум, те, що він означає, які рефлексії породжує. Зображуючи предмети цивілізації та супроводячи їх пояснювальними текстами-цитатами, митці часом іронізують над сучасним світом.

Полемізуючи з поп-артом, зосередженим на наочному світі, концептуалізм стверджує, що єдина гідна задача художника – генерація ідей і концепцій. Поп-арт - течія, споріднена із концептуалізмом. Характерною для поп-арта є творчість Енді Воргола. Виставка Е.Воргола - видатного американського художника, батьки якого були вихідцями з України, з великим успіхом пройшла в Києві у травні 2000 р. Зображуючи "Знак Долара", тиражовані портрети Мерилін Монро, Майкла Джексона, Мао Цзедуна, , "Пляшки кока-коли", виставляючи в музейній залі піраміди консервних бляшанок супу Кемпбелл, митець ніби іронізує над "священними коровами" - символами західної цивілізації'' . Світову славу у 80-90-х роках здобули твори російських концептуалістів: художників Е. Булатова, І. Кабакова, В. Комара та О. Меламіда, письменників Д. Пригова, Т. Кібірова. Використовуючи символіку та прийоми соціалістич­ного реалізму, вони створюють своєрідну пародію на радянську дійсність. На картині Е. Булатова "Слава КПРС" - блакитне небо із хмарами закриває однойменне гасло. У картинах В. Комара і О. Меламіда "Сталін і музи", "Рональд Рейган у вигляді кентавра", виписаних у добротній класичній манері. за висловом одного з американських критиків, "продажний класицизм пародується як міжнародний символ культурного застою". :

Прийомами постмодернізму користувалися й інші численні угруповання та художники, які не визнавали радянської дійсності - нонконформісти (Оскар Рабін, Анатолій Зверев, Гриша Брускін. Дмитро Краснопєвцев, О. Целков).