3. Шиманський Микола особливості національно-культурного відродження

Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного від­родження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап національного культурного відродження (1917 — 1930 pp.), що був торпедований тоталітарним пануванням сталінізму і "соцреалізму" (1930-1956 pp.).

Після розвінчання культу особи Сталіна відбувався етап стихійного громадянського опору комуністичному режимові засо­бами культури і мистецтва (1956—1987 pp.). Подальший етап під­несення в сфері культури викликаний демократизацією соціаль­но-політичного життя в СРСР і може бути названий національно-духовним оновленням (з 1987 р.)

Національне відродження першої третини XX ст. стало логіч­ним продовженням процесу, започаткованого наприкінці XIX ст., і тісно пов'язане з проголошенням державності. У Першому Універсалі (23 липня 1917 p.) новоутвореного українського парла­менту — Центральної Ради сутність національного відродження визначалась словами: "Віднині самі творитимемо наше життя". За короткий час у 1917—1921 pp. сформувалися соціально-політичні та національно-духовні вартості, що визначили тенденцію культур­ного відродження. Створювався особливий духовний клімат, який благотворно позначився на розвитку всієї нації і багато в чому визначив подальшу історію України. Відродження складалося за умов проголошення суверенної держави на основі дотримання демократичних засад рівності українського народу і народів, що жили на території України.

Якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності засвідчує динаміка розвитку національ­ної освіти. Вже в березні 1917 р. була відкрита українська гімна­зія в Києві, невдовзі — університет у Катеринославі, консерва­торія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні 1917 р. розпочав роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі — Український учительський інститут. На осінь 1917 р. було відкрито 53 українські гімназії, сотні початкових шкіл. Робота з організації освіти, очолена І.Стешенком(вбитий у липні 1918 р.), набула держав­ного характеру. За активної участі видатного вченого і діяча культури І.Огієнка у 1918 р. створився Кам'янецький університет, видавалися підручники, запроваджувалася українська мова. Плідно працювали П.Холодний, С.Русова, С.Черкасенко та ін. Тоді відкрилася Науково-педагогічна академія.

Активізу­валася видавнича справа. За десять пореволюційних років україн­ських періодичних видань виходило більше, ніж за всі 130 попе­редніх років, зокрема, у 1921 р. — 121 часопис, 60 газет. Влітку 1918 р. була створена комісія з організації проекту Української академії (УАН) під керівництвом міністра освіти М.Василенка. У вересні того ж року проект був затверджений Радою Міністрів. Першим президентом УАН став В.Вернадський (1863-1945 pp.), тоді член партії кадетів, визначний вчений та організатор науки. До 1928 р. незмінним секретарем Української Академії був А.Кримський (1871 — 1942 pp.), вчений зі світовим ім'ям, схо­дознавець, славіст, письменник, тонкий український лірик, кот­рий знав понад 60 мов. Значний внесок в організацію УАН зробили українські вчені-академіки Д.Багалій, П.Тутковський, .Тимченко, М.Перон, М.Туган-Барановський,С.Єфремов,Ст.Смаль-Стоцький,М.Сумцов, М.Біляшевський, П.Холодний.

У 20-х роках під егідою УАН плідно розвивалася наука. При­ділялася увага фундаментальним дослідженням у галузі промисло­вості, нових технологій, культури і мистецтва.Загальне піднесення національної культури було тісно пов'я­зане з розвитком літературного процесу. У 1918—1921 pp. вини­кла велика кількість літературних об'єднань, друкувалися різно­манітні художні збірки й альманахи — "Мистецтво", "Літератур­но-критичний альманах", "Червоний вінок", "Музагет", "Гроно", "Зшитки боротьби", "Шляхи мистецтва", "Жовтень", "Вир рево­люції" тощо.