11. Чуян Олександр культурні явища початку XX ст. В Україні

Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Логіка, очевидно, полягала в тому, щоб зберегти й уможливити подаль­ший розвиток тих самоорганізуючих вартостей народного життя, що здійснювалися передусім у демократичних виявах упродовж історії.

Українська культура, перебуваючи під різними державними утвореннями, зберігала єдність не завдяки політичній владі, а пе­реважно всупереч їй. Основою єдності української культури стали набуті традиції, звичаї, етичний і гуманітарний дискурси. За століття іноземного панування в Україні накопичився значний потенціал гро­мадського самоврядування та його культурного забезпечення у піснях, легендах, казках, фольклорі, літературі, а також у певних обрядах і звичаях.

Основним осередком культур­ного життя в Україні була традиційна громада з рівними права­ми кожного на вибори старости (війта), скарбника, часом писа­ря. У зв'язку з політичними обставинами громадське самоврядування зосереджувалося зазвичай у сільському середовищі, хоча, скажімо, земства мали значний вплив у деяких містах Слобожан­щини.

Західна Україна на початку XX ст. зуміла досягти успіхів культурної самоорганізації в освіті, релігії, спортивних і науко­вих товариствах, мистецьких гуртках тощо. Михайло Брайчевський вважав, що "головною тенденцією, яку насамперед слід виокремити, був глибокий демократизм усіх державних інститу­цій, створених нашим народом".

Цілком природно, що в той період із середовища української культури залунала вимога національної самостійності, або ж на­ціонально-духовного відродження. На Слобожанщині Микола Міхновський і Борис Грінченко, у Львові Іван Франко і Михайло Грушевський, як і десятки інших діячів науки та культури, вису­вали культурницькі аргументи (окрім соціально-економічних) на користь національної свободи України. Культура України, з одно­го боку, зберігаючи народні традиції, прагнула дошукуватися нових форм виразу самоздійснення людини, властивих для європейсь­кого розвитку, зокрема в царині художньої культури. Зазначимо тенденцію "європеїзації"" й модернізму, що вилилася у своєрідно­му символізмі й імпресіонізмі, поєднаними з романтизмом і нео­реалізмом. Йдеться, зокрема, про "нову школу" української літе­ратури, пов'язану з іменами О.Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Стефаника. Як вважав І.Франко з цього приводу, представники нової літератури намагалися оповісти про народне життя "модер­ним" європейським стилем.

Велика увага приділялася науковим пошукам у галузі українознавства.. В умовах піднесення національного домагання соціально-культурної незалежності України з'являлися капітальні дослідження історії, культури, етнографії, філології. М.Грушевський; написав фундаментальні праці, присвячені дослідженню автономного українського історико-культурного і літературного процесу. Д.Яворницький уклав капітальну історію Запорозької Січі, Науко­ве товариство ім. Т.Шевченка до 1917 р. видало понад 100 томів "Наукових записок", 35 томів "Етнографічного збірника" тощо.

Варто виокремити явище бурхливого технічного прогресу, пов'я­заного з іменами українських вчених і винахідників. Зокрема, з 1909 р. діяло Київське Товариство повітроплавання, де активно працював киянин Ігор Сікорський. Він став ініціатором важкої авіації та головним конструктором одного з перших у світі гелі­коптерів, побудованого у 1910 р. У Черкасах і Києві брати Євген та Андрій Кас'яненки 1911 — 1913 pp. збудували перший у світі літак широкого використання. Видатний вчений-винахідник Юрій Кондратюк у 1919 р. написав працю "Завоювання міжпланетних просторів" (вийшла друком 1929 p.), що значно вплинула на роз­виток космонавтики у XX ст. і мала практичне застосування.

Безумовно, українська культура й надалі перебувала під тис­ком сталої русифікації. До 1917 р. в Україні не було жодного навчаль­ного закладу, де українська мова вважалася б робочою. Незважа­ючи на це, серед діячів високої культури не бракувало високо-посвячених українській справі людей. Скажімо, М.Заньковецька отримала пропозицію переїхати в Росію для здобуття кар'єри, але відповіла, що Україна надто бідна, аби її покидати.