1. Лобода Наташа Символізм. Пошук символістами витончених засобів передавання складних почуттів

Наприкінці XIX. ст. відбулися суттєві зрушення в багатьох сферах суспільного життя. Буржуазне суспільство досягає високих стандартів розвитку, а досягнення в галузі науки і техніки були просто вражаючими. Це призвело до. надмірного захоплення емпіричною реальністю, ідеями ірраціоналістичної філософії. Криза духовних засад сприяла появі в мистецькій творчості мотивів утоми, душевного дискомфорту, страху і невпевненості. Саме ці настрої відбив символізм (від франц. знак» символ) - напрям у європейській філософії, літературі й художній культурі на межі XIX і XX ст., світоглядні засади якого базувалися на впевненості в існуванні поза світом реальних речей іншої надчуттєвої дійсності, наблизитися до якої можуть лише творчі особистості.

Одним з головних завдань цієї течії було довести пріоритет духовного над матеріальним, дистанціюватися як від офіційної культури, так і від спрощеної культури "крамарів", які зруйнували традиційну систему цінностей. Символісти наголошували, що немає прямих відповідей на принципово важливі питання людського буття. Світ побудований як ієрархічна система, де присутнє вічне й тимчасове, земне й небесне. Знайти вічний ідеал, що знаходиться за межами людського сприйняття, схилитися перед красою світу, відчути вічність людина може, лише коли наблизиться до таємниці світобудови. Проте це породжує також сум'яття почуттів, стан невпевненості, суму і тривоги. Загалом символізм став реакцією на суспільну жорстокість, домінування сили і грошей, він запропонував суспільству потяг до високого, світлого і неземного. Головними темами символізму були проблеми смерті, кохання, події євангельської історії та європейського Середньовіччя.У символістській поезії домінували містичні мотиви, пошук істини за межами ''земного кола".

Символізм приваблював митців пошуками витончених засобів пере­давання складних почуттів. Якщо імпресіоністи намагалися створити загальну картину з множини окремих вражень, то символісти через загальне оцінювали суть конкретного. Найвищого рівня символізм досяг у французькій літературі (1860-1870). Його провідниками стали Поль Верлен (1844-1896), Стефан Малларме (1842-1898), Артюр Рембо (1854-1891). Ідея переосмислення долі людини на зламі століть представлена в поезіях представників російського символізму Андрія Бєлого (1880-1934, "Петербург"), Олександра Блока (1880-1921. "Роза і хрест"),

У живопису символізм звертається до фантастичних, уявних істот ( Михайло Врубель "Демон", "Царівна-Лебідь"). Символіка натяків, ліричний настрій і гармонія почуттів - здобутки художніх творів Густава Клімта ("Поцілунок") та Віктора Борисова-Мусатова ("Водоймище", «Примари»). Алегоричні композиції притаманні французькому символізму ( "Життя святої Женєв'єви", «Марія Магдалена у пустелі» П’єра Пюві ), міфологічні мотиви присутні у творчості Одилона Редона («Циклоп»).

Міфологічні мотиви із зображенням кентаврів, лісових німф домінують у німецькому символістичному живописі (Арнольд Бьоклін, "Гра наяд", Ф. фон Штук, "Люцифер", "Війна"), Загалом символізм у живопису не виробив своєї художньої мови, тому не може претендувати на те, щоб називатися художнім стилем. Найчастіше символісти використовували пластичну систему модерну і неокласики, часом застосовували форсований колір і гротеск, попереджуючи цим авангардні течії XX ст.