15. Філософія Нового часу.

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI-XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання — в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання. Два протилежні напрямки: емпіризм основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду та раціоналізм основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму. Ідеал знання — математика, а основні характерні риси істинного знання — всезагальність, необхідність, сутгевість.

Засновник емпіризму — англ. Френсіс Бекон. Головне завдання філософії — у пізнанні природи і оволодінні її силами. Мета пізнання — збагачення життя справжніми відкриттями, зміцнення влади людини над силами природи; обєкт пізнання — природа, а основні методи — експеримент та індукція — сходження від окремих спостережень, одиничних фактів до узагальнень.

Основоположник раціоналізму — франц. Рене Декарт, практичне значення науки як знаряддя прогресу. Принципи раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання.

Суть дедуктивного методу 1. Піддавай усе сумніву! 2. Кожну складну проблему слід ділити на простіші. 3. Треба дотримуватись певного порядку мислення. 4. Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання. Критерій істинності знання — ясність і очевидність.

Емпіричний напрямок у філософії Нового часу розвивався переважно англійською філософією XVII-XVIII ст. Томас Гоббс. основою наукового пізнання має бути аналітико-індуктивна методологія, основою якої є розкладання на окремі безякісні елементи: лінії, фігури, величини, площини і т.п. та їх систематизація.

Філософ-матеріаліст XVII ст. — Джон Локк 1632-1704. Основне завдання — в дослідженні пізнавальних здатностей людини, виявленні джерел походження людського знання.

16. Класична німецька філософія.

Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант. Два періоди: докритичний до 1770 р. та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками. Другий період присвячений вивченню походження пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж. Питання: Що я можу знати, Що я маю робити, Чого я можу сподіватись Відповідь на ці запитання може дати лише трансцендентальна філософія. Розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосуваня, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну. Практична філософія — філософія моральності, філософія звичаїв містить принципи, які визначають всю нашу поведінку. Теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання, яка б містила в собі усі принципи чистого розуму, побудовані виключно на поняттях теоретичного знання. Два види знання: досвідне та незалежне від досвіду. Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми чуттєвого наочного уявлення чуттєвого досвіду: простір та час.

Філософська система Ф.Шеллінга складається із: 1 Системи теоретичної філософії як вивести обєкт із субєкта; 2 Системи практичної філософії свобода і необхідность; 3 Філософії мистецтва мистецтво як завершення філософської системи теологія і мистецтво. Головний спосіб пізнання — споглядання. Натурфілософія Шеллінга має показати, як природа приходить до розуму, яким чином природа у сходженні своїх потенцій створює в людині розум. Найвищим результатом емпіричного пізнання є закон.

Вчення Г.В.Ф.Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Вихідний пункт — тотожність буття та мислення. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише субєктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини обєктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення абсолютну ідею — процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки, принцип тотожності протилежностей, принцип заперечення заперечення.