70.Сім’я як соціальна ланка суспільства.

Сімя — це група, яка складається з осіб, пов’язаних відносинами шлюбу і відносинами між батьками та дітьми. У будь-якому суспільстві сім’я має подвійний характер: з одного боку – це соціальний інститут, з іншого – це мала соціальна група. Кожна сім’я живе згідно зі своїми нормами, створює свою культуру і утримує взаємозв’язок сім’я-суспільство.

Сімя як соціальний інститут має свої функції:

1.підтримка відтворення суспільства, статеві потреби, батьківські прагнення, забезпечення біологічного існування: їжа, одяг, житло.

2.підтримка культурного розвитку, передача культурних цінностей, соціалізація молоді.

3.надання дітям соціального становлення навчання, визначення життєвої лінії.

4.забезпечення особам задоволення емоційних потреб, інтимного співжиття, відчуття безпеки, рівноваги біологічна, психологічна, соціальна гармонія розвитку.

сімя - головний фактор соціалізаційного впливу. Саме в сімї відбувається становлення соціального. Дитина дивиться на світ очима своїх батьків

71.Нація як соціокультурний феномен.

У світовій суспільній думці немає одностайності у визначенні поняття «нація». Одні вчені визначальною ознакою нації вважають національний дух, національну самосвідомість, національний характер, що сформувалися на ґрунті спільної долі, другі – трактують націю як несвідому психічну спільність, треті – зводять націю до спільноти людей, котрі однаково мислять. Існують географічні, біологічні, психологічні тлумачення нації.

Націю можна трактувати як спільність людей, що формується завдяки єдності таких засад: 1. територіальних.2. етнічних.3. економічних.4. загальнокультурних.5. психологічних.

Усі згадані засади потрібно розглядати лише в їхньому органічному взаємозв’язку та взаємозумовленості. Нація – це духовна спорідненість природно-соціально визначених етносів.

72.Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.

Ідеологія – сукупність ідей, міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій; виходить з пізнаної та сконструйованої реальності, зорієнтована на практичні людські інтереси і має на меті маніпулювання та управління людьми шляхом впливу на їх свідомість.

Її призначенням є формування, актуалізація, спрямування, структурування і виправдання певних способів чи напрямів одних видів діяльності і засудження інших.

Процес формування і розвитку ідеології включає як процес утворення певних ідей на основі практичного досвіду, так і процес утворення більиш або менш ілюзорних, умоглядних уявлень. Обидва ці процеси нерозривно повязані між собою.

Ще більш невизначений у вітчизняній соціології є термін утопія утопія як різновид соціального проектування та уявно-розумового експериментування. Але при цьому треба наголосити: утопія – різновид колективної соціокультурної творчості. Утопія в нашому розумінні є швидше певний стан суспільної свідомості, в якій ціннісні орієнтації розвитку набули образної, конкретної, сприйнятливої, чуттєво-емоційно забарвленої форми.

Отже, ідеологія, є впорядкованою системою ціннісних суджень, через яку певна людська спільність визначає своє ставлення до існуючого соціального порядку, Ідеологія формується на основі загальновизнаних і колективно схвалених цінностей. Утопія, в той же час, у значній мірі є вірою. Але вірою світською, земною.

Природною соціальною основою утопії є не клас, асоціальний історичний рух. Тоді як природною основою ідеології є клас, інколи страта або професійна група

Трансформація утопії в офіційну ідеологію зовні посилює її вплив, бо на її захист стає владна могутність держави. Але попри цю зовнішню видимість, це – початок кінця. Чим більше утопія одержавлюється і формалізується, тим швидше вона розкладається з середини.