53. Можливості та межі пізнавального процесу.

МЕЖІ ПІЗНАННЯ

Фіксується через фіксацію різних рівнів пізнання людини. Існує 2 рівня пізнання :

чуттєвий через призму відчуттів, сприйняттів і уявлень

раціональний через поняття судження і умовивід

Заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизму. Пізнання можливе лише як знання про явища Кант або про власні відчуття Юм.

Людське пізнання як будь-який процес, має обмежений, відносний характер. Агностицизм абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ.

Для ідеалізму, який заперечує існування світу незалежно

від свідомості, пізнання уявляється як самодіяльність цієї свідомості. Свій зміст знання отримує не з обєктивної дійсності, а з діяльності самої свідомості; саме вона і є джерелом пізнання. Згідно з матеріалістичною гносеологією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості як індивідуальної, так і суспільної обєктивна реальність.

Людина народжується, з достатньо розвинутими завдатками до пізнавальної діяльності, проте пізнавальні процеси новонароджений здійснює спочатку несвідомо, інстинктивно. Йому ще належить розвинути свої пізнавальні можливості, навчитися управляти ними. Тому рівень розвитку пізнавальних можливостей людини залежить не тільки від отриманих при народженні завдатків (хоча вони грають значну роль в розвитку пізнавальних процесів), але в більшій мірі від характеру виховання дитини в сім'ї, в школі, від власної її діяльності по саморозвитку своїх інтелектуальних здібностей. Пізнавальні процеси здійснюються у вигляді окремих пізнавальних дій, кожне з яких є цілісним психічним актом, що складається нероздільно зі всіх видів психічних процесів. Але один з них звичайно є головним, ведучим, що визначає характер даної пізнавальної дії. Тільки в цьому значенні можна розглядати окремо такі психічні процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уява. Так, в процесах запам'ятовування і заучування бере участь мислення в більш менш складній єдності з мовою; крім того, вони є вольовими операціями і т.д. Характер пізнавальних процесів як індивідуальна властивість. Нерівномірний розвиток різних видів чутливості виявляється в сприйнятті, пам'яті, мисленні, уяві.

54. Проблема істини в теорії пізнання.

(Істина – це знання, яке відповідає дійсності. Істина не є чимось статичнимЮ незмінним, а розглядається як процес постійного наближення до повноти знання. Істина реалізується через такі принципи: об’єктивність, всебічність, доказовість. Істина буває абсолютною, відносною, об’єктивною, суб’єктивною, конкретною)Обєетивна істина відображає всі сторони об’єкта, повне вичерпне знання про об’єкт. Істина одна, а правда у кожного своя. Є класичні інекласичні теорії істини).

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Аристотель, визначив істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики так і метафізики.

Дійсність відображення в істині, трактується як обєктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище, по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно повязані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина це адекватне відображення обєкта субєктом, яке відтворює обєкт таким, яким він існує незалежно від свідомості і субєкта пізнання