3. Своєрідність предмету філософії.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина.

Предметом філософії постає людина, світ, і їх відношення у сутнісному, цілісному і сенсотворчову вимірі.

На відміну від окремих наук філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність. Окремі науки покликані дослідити ті чи інші явища для того, щоб потім можна було використати здобуті знання для перетворення дійсності відповідно до потреб людини. Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання – дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який цей світ, що лежить в його основі, кінечний він чи безкінечний, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини у цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти максимального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають критерії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія. Історично поняття предмета філософії змінювалось. В античній філософії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської «предметності», а й усієї «предметності» об'єктів конкретного, в тому числі об'єктів виникаючого наукового знання. У зв'язку з цим філософія античності в своєму предметному визначенні претендувала бути наукою всіх наук. Предметом раціонального, понятійного знання, згідно з Фомою Аквінським (1225–1274), в кінцевому рахунку є Бог.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

Основне питання філософії — осноположні, граничні питання про існування людини і світу.

Емануїл Кант — що я можу знати метафізика, що я повинен робити мораль, на що я можу сподіватися релігія, що є Людина антропологія

Фрідріх Енгельс — Що є первинним: матерія чи буття — що э істина = матеріалісти та ідеалісти. Альберт Камю — чи варте життя, щоб його прожити

Основне питання має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моноїстичне, дуалістичне, плюралістичне

Онтологічна частина «що первинне», гносеологічна «чи здатна людина пізнати світ»

Філософія виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності має основне питання або основні питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розв’язання проблеми, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору: 1.основним питанням філософії будь-яких періодів(етапів, шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи вторинності. В той же час, основне питання філософії- це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ; 2.суть основного питання філософії: як співвідноситься у житті людини і сусп. такі явища як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина живе і діє відповідно до моральності;3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи. Точки зору розуміння питання філософії: 1) Проблема визначення матерії і свідомості, мислення і буття, істини і пізнаваності світу. 2) Кожна філософська система чи в залежності від історії, чи в залежності від специфіки школи має своє основне питання:

a) Екзистенціалізм– філософія існування: -вибір; -свобода існування; -ситуація.

b) Неотомістська– співвідношення між людиною і богом, вірою і розумом.

c) Феноменологічна(етична феноменологія) – проблема відношення людської моралі і її конкретної діяльності.

3) Основне питання філософії– свобода. Проблема свободи у відношенні до того життєвого світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні свободи: свобода– це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиною(сусп.-ом) саме свого, а не чужого місця в світі.