• Внутрішньопопуляційні та міжвидові взаємовідносини між тваринними організмами.

Біологічні відносини є результатом взаємодії організмів один з одним. У природі немає організмів, які ізольовані від оточуючого середовища. Взаємодія організмів з довкіллям є основою для їхнього виживання та функціонування природних екосистем у цілому.

В екології біологічні відносини являють собою взаємодії між двома видами в екосистемах. Ці взаємовідносини можуть бути класифіковані у різні групи взаємодій, залежно від ефекту або механізму взаємодії. Взаємодії між двома видами не обов'язково передбачають прямий контакт. Внаслідок існування різноманітних зв'язків у природних екосистемах, види можуть впливати один на одного непрямо, наприклад через розподіл ресурсів або в результаті прямої боротьби.

Між організмами в процесі їхнього існування можуть виникати різноманітні як внутрішньо-, так і міжвидові відносини.

Можливі такі види впливу одних організмів на інші:

• Позитивний (+) — один організм отримує користь за рахунок іншого.

• Негативний(−) — організму завдається шкода за рахунок іншого.

• Нейтральний (0) — один організм не впливає на інший.

Таким чином, можливі такі варіанти відносин між двома організмами за типом впливу їх один на одного:

0	0	Нейтралізм — форма біотичних взаємовідносин, при якій співіснування двох видів на одній території не здійснює на них безпосереднього впливу та не має ні позитивних, ні негативних наслідків.
+	+	Мутуалізм — тип співіснування різних видів, від якого вони взаємно дістають користь.
0	+	Коменсалізм — вид взаємодії між двома організмами, коли один з них отримує від другого їжу чи іншу користь, не зашкоджуючи йому, але й не надаючи ніяких переваг.
−	0	Аменсалізм — форма біотичних взаємовідносин між організмами, при якій один вид пригнічує життєдіяльність іншого, але при цьому не відчуває негативного або позитивного впливу у відповідь.
−	+	Паразитизм — вид взаємозв'язків між різними видами, за яких один із них (паразит) більш-менш тривалий час використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення та середовище існування, частково чи повністю покладаючи на нього регуляцію своїх взаємовідносин з довкіллям.
−	+	Хижацтво — явище, при якому один організм живиться органами та тканинами іншого, при цьому не спостерігається симбіотичних взаємовідносин.
−	−	Конкуренція — обидві популяції негативно впливають одна на одну.

Вода як екологічний фактор. Джерела води для організмів. Вплив води на організми (кількісний та якісний).

Вода є найбільш рухомим хімічним сполученням на земній кулі. Вона існує практично повсюдно і відіграє важливу роль кліматоутворюючого фактору, будучи основною складовою частиною середовища і живих організмів. Загальна кількість води, яка знаходиться на Землі постійна. Чимала частина води зосереджена у рідкому стані в океанах і морях. Материки одержують воду у вигляді атмосферних опадів. Частина з яких випаровується, частина вбирається ґрунтами, а частина у вигляді поверхневого стоку потрапляє спочатку у водні потоки, а після цього у моря і океани.

Оцінка кількості води, яка знаходиться у кругообігу на землі може проводитися в об’ємних одиницях, міліметрах опадів, або в відсотках. Баланс водних ресурсів будується на припущенні, що вся кількість води, що надійшла з атмосферними опадами, дорівнює кількості води випаруваної з поверхні ґрунту і води. Більша частина кругообігу води відбувається на просторах океанів. Річне надходження води з опадами тут, проте, менш, ніж втрати шляхом випаровування. Зворотна ситуація спостерігається на континентах, де вирівнювання водного балансу відбувається завдяки поверхневому стоку .

Гідросфера виробляє 84% водяного пару, який знаходиться в атмосферному кругообігу. Більша частина цього пару (76%) конденсується у вигляді дощів над океанами, інша частина (8%) переноситься на поверхню материків. Майже 2% водяного пару досягає океанів з поверхні материків. Половина цієї кількості входить до складу дощових хмар, що утворюються над океанами. Опади над поверхнею океану менші випаровування (77%). Материки вологої зони дають лише 10% загального випаровування Землі, з яких 8% входить до складу локальних дощових хмар, 2% переноситься на поверхню сухих материків. Дощові хмари, що утворюються в вологій зоні, містять додатково 9% вологи, яка переноситься з океанів. Загальна кількість опадів в вологій зоні складає 17%. Суха зона поставляє з випаровуванням в атмосферу лише 6% води, з яких 4% потрібно на утворення локальних хмар, а 2% - додатково на воду, що надходить в цю зону ззовні. На суху зону материків випадає 6% опадів земної кулі. Воду можна назвати тим фактором середовища, що відіграє особливо значущу роль в житті будь-якого організму. Історія виникнення і розвитку життя на землі тісно пов'язана з водою. Достатньо тривалий етап еволюції життя існувало тільки у воді. Таким чином, будь-яка група організмів, що населяє Землю, споконвіку пов'язана з водою як зі середовищем існування. Перехід з води на сушу явище вторинне і для багатьох груп організмів не цілком закінчене. Так, наприклад павуки або земноводні несуть явні риси слабкої пристосованості до наземного способу життя.

• Вплив агрофітоценозу на режим вологості грунту і приземного шару повітря.

Серед умов родючості ґрунту повітря має велике значення. Ґрунт містить повітря, яке проникає з атмосфери, а також гази, що утворюються в ґрунті внаслідок біохімічних процесів, які відбуваються в ньому. Повітря займає в ґрунті всі проміжки, що не зайняті водою. Крім того, деяка кількість його розчинена в ґрунтовій волозі й поглинута колоїдами ґрунту.

Ґрунтове повітря помітно відрізняється від атмосферного. В останньому міститься (у відсотках до об'єму): азоту - 78,08, кисню - 20,95, вуглекислого газу - 0,03. У ньому також, але менше, містяться й інші гази: аргон, гелій, водень, озон, радон.

До складу повітря входить водяна пара, кількість якої мало змінюється (від 0 до 4%). Поблизу деяких промислових підприємств у повітрі можуть бути шкідливі домішки: сірчаний газ, хор, сірководень та ін.

Найважливішою складовою частиною повітря для життя рослин і мікроорганізмів є кисень та вуглекислий газ. Біологічні процеси в ґрунті пов'язані з поглинанням кисню і виділення вуглекислоти. Тому ґрунтове повітря від атмосферного відрізняється меншим вмістом кисню і більшою концентрацією вуглекислого газу. Вміст кисню в ґрунтовому повітрі може становити 11-20%.

Вуглекислоти в повітрі орного шару міститься від 0,1 до 1%, але частіше 0,8%. З внесенням свіжих органічних добрив вміст вуглекислоти може підвищуватися до 2, а іноді навіть до 7-8%. В окремих випадках при анаеробному розкладі органіки і недостатньому газообміні в ґрунтовому повітрі виявляють сірководень і метан.

Потреба в молекулярному кисні сільськогосподарських культур починається відразу ж після сівби і проростання насіння. Тривале перебування насіння в перезволожених умовах ґрунту призводить до затримки його проростання.

За відсутності газообміну між ґрунтовим і атмосферним повітрям весь кисень у ґрунті витрачається протягом двох діб. Максимум використання його коренями рослин припадає на період цвітіння рослин. На цей період припадає максимум нагромадження вуглекислоти в ґрунті під такими культурами, як жито, пшениця, горох, буряки, картопля, конюшина та ін. При недостатній кількості кисню в ґрунті корені рослин відмирають внаслідок розчинених у воді окислених сполук ґрунту. Тому нітрати можуть відновлюватися в нітрити не лише під впливом діяльності мікроорганізмів, а й коренів рослин. При цьому в ґрунті починають нагромаджуватися відновлені сполуки, чим різко порушується живлення рослин.

На нестачу кисню в ґрунті рослини реагують неоднаково: злакові менше, ніж бобові. Дуже на нестачу кисню реагують картопля, ячмінь, люпин і менше - гречка та рис. Незважаючи на відносно більшу стійкість проти нестачі кисню злакових рослин, все ж таки їх урожай значною мірою знижується. Причиною цього є вплив шкідливих закисних сполук, що утворюються в ґрунті при його недостатній аерації. Кисень необхідний рослинам для дихання. Він є джерелом енергії, що витрачається при надходженні води і поживних речовин у клітини, для росту, синтетичних процесів тощо.

Багато кисню потребують корисні ґрунтові мікроорганізми. Нітрифікація активно відбувається тільки при вільному доступі кисню. У зв'язку з цим вона завжди активізується при розпушуванні ґрунту. В перші дні після розпушування нітрати з'являються іноді в 5-10-кратних кількостях порівняно з їх наявністю до обробітку.

Бульбочкові бактерії, що живуть на коренях бобових рослин, активно діють і засвоюють молекулярний азот тільки при вільному надходженні кисню. Фіксація азоту відбувається паралельно з використанням бактеріями вільного кисню при окисненні різних джерел вуглецю.

Фіксація атмосферного азоту азотобактером, що живе на коренях рослин, перебуває в прямому зв'язку із диханням. Існує певна залежність між запасом хімічної енергії у використаній азотобактером органічній речовині і кількістю фіксованого ним азоту (на 1 ккал фіксується 2 мг атмосферного азоту).

Кисень необхідний для мікроорганізмів, що беруть участь у живленні культурних рослин. Мікориза, а також багато мікробів прикореневої зони тісно пов'язані з вищими рослинами. Вони є аеробними організмами і потребують наявності кисню в ґрунті.

Вищі рослини по-різному реагують на вміст вуглекислоти в атмосферному й ґрунтовому повітрі. За умов концентрації вуглекислоти в ґрунтовому повітрі понад 1% деякі культурні рослини виявляють ознаки отруєння, тоді як підвищення концентрації її у атмосферному повітрі до 1% і більше супроводжується збільшенням врожаю. Встановлена пряма залежність асиміляції багатьох рослин від підвищення вмісту вуглекислоти в повітрі.

Запас СО₂ в повітрі становить близько 600 більйонів тонн вуглецю. З цього запасу рослини земної кулі щорічно використовують близько 19 більйонів тонн. Тому тільки при постійному поновленні вуглекислоти в атмосфері створюється кругообіг її в природі і забезпечується безперебійне живлення рослин. Нестача СО₂ в повітрі компенсується вуглекислотою, що виділяється з ґрунту та при диханні організмів.