Зміст заняття

№ зп	Етапи заняття, навчальні питання та їх зміст	Час, хв.	Методичні вказівки
1	1. Перевірити готовність о/с до заняття та матеріальне забезпечення заняття. Провести контрольне опитування: Що таке ІВР? Система роботи командира взводу щодо вивчення підлеглих? Що записано в обов’язках командира взводу щодо вивчення підлеглих? Що включає в себе таке поняття як авторитет посадовий і особистий? Методи ІВР? Форми ІВР? 3. Оголосити тему, мету, навчальні питання та порядок проведення заняття. Вступне слово викладача. Сьогодні ми розкриємо поняття ”військово-педагогічний процес”. Це поняття є найширшим у військової педагогіці (у ряді джерел вживається синонім - навчально-виховний процес). Саме поняття п р о ц е с походить від латинського слова "processus", яке означає проходження, просування вперед. У словнику іншомовних слів даються такі визначення процесу: ”1) Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком. 2) Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату”. Його зміст і організація є однією з основних функцій кожного військового підрозділу. Ті системи, які організовують педагогічний процес, визначаються як педагогічні системи. До них відносять: школи, технікуми, вищі навчальні заклади, військові підрозділи і частини та ін.	15	Черговий доповідає керівнику заняття про наявність о/с і його готовність до заняття. Керівник викликає 1-2 студентів по кожному питанню. Студенти відповідають. Студенти записують тему заняття
2	Навчальне питання : „Сутність та особливості військово-педагогічного процесу”. Загальна характеристика військово-педагогічного процесу в підрозділі У педагогіці цей термін почали використовувати на початку ХХ століття. Вперше обґрунтування поняття "педагогічного процесу" зробив відомий російський педагог П.Ф.Каптерєв (1849 - 1922) - автор численних праць з історії та теорії педагогіки. У його працях ”Дидактичні нариси” (1895), ”Педагогічний процес” (1905) уперше було обґрунтовано необхідність цілісності та єдності навчання та виховання. Наприклад, у своїй праці ”Педагогічний процес” він наступним чином визначає цей термін: ”Все, що відбувається у школі в плані навчання і виховання, тобто сукупна навчально-виховна діяльність - це і є педагогічний процес”. До цієї думки приєднався й О.П.Нечаєв, який разом з П.Ф.Каптерєвим розробив основи психологічної дидактики. До думки П.Ф.Каптерєва приєдналася і Н.К.Крупська. У своїй праці ”Виховання” вона визначила необхідність єдності двох основних процесів: навчання і виховання. Автор підручника ”Педагогіка” А.Г.Пінкевич (1884-1939) також відстоював ідею єдності та цілісності навчально-виховного процесу. Проте були і такі приклади, коли окремі теоретики розділяли дидактику і теорію виховання, а в житті навчальних закладів було все навпаки: виховання і навчання здійснювалися спільно. Наприклад, М.В.Крупеніна, В.Н.Шульгін соціологізували цей процес. Вони під педагогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, і були авторами ”теорії” відмирання школи. Інші біологізували педагогічний процес. Сутність цієї концепції полягає у тому, що розвиток людини не залежить від умов життя і виховання. Це просто процес розкриття успадкованих людиною властивостей і здібностей. Окремі думки педології відносяться до цієї концепції. Деякі автори (наприклад, А.Г.Калашников) намагалися обґрунтувати правомірність признання обох цих основ, але відкидаючи крайності кожного з них. Прихильники цієї думки людину розглядали як пасивний продукт виховання, відкидали значення біогенетичних законів для педагогіки. Тільки в 70-х роках теорія повернулася до об'єднання виховання і навчання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього відіграли вчені-дидакти Ю.К.Бабанський (автор концепції оптимізації навчально-виховного процесу), М.М.Скаткін, М.О.Данилов. Сучасне розуміння поняття ”педагогічний процес” є у підручнику ”Педагогіка” (1983) за редакцією Ю.К.Бабанського: ”Педагогічний, навчально-виховний процес... є органічною єдністю процесів навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає у передачі соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості” (2, с.77). У військовій педагогіці це поняття почали використовувати в 60-х роках. У всіх підручниках з військової педагогіки дається однозначне визначення військово-педагогічного процесу як єдності виховання, навчання, розвитку і психологічної підготовки. Правильне розуміння поняття ”військово-педагогічний процес” є передумовою наповнення конкретним змістом загальної системи ”Збройні Сили України”. Підготовка воїнів до успішного виконання службових і бойових завдань відбувається в рамках військово-педагогічного процесу, під яким розуміється цілеспрямована, організована і взаємообумовлена діяльність командирів і вихователів по навчанню, вихованню, розвитку і психологічній підготовці воїнів, підготовці військових підрозділів і частин до вмілих дій в умовах сучасного бою. Його основним завданням є формування у особового складу переконаності, військової майстерності, військової технічної підготовленості, пильності та дисциплінованості, вірності військовому обов’язку, фізичної витривалості, психологічної стійкості та готовності, які вкрай необхідні у сучасній війні. Військово-педагогічний процес пронизує та об'єднує всі види військової діяльності особового складу. Він організується і здійснюється в будь-який час (як мирний, так і воєнний). Структурно військово-педагогічний процес складається з планових занять, маневрів, тренувань, педагогічних аспектів службової, суспільної та інших видів військової діяльності, виховної, спортивно-масової та культурно-просвітницької роботи. Його безпосередніми похідними та умовою ефективності є самоосвіта та самовиховання воїнів. Системотвірними компонентами військово-педагогічного процесу є головне його призначення і навчально-виховні завдання. Вони також визначають і його функції. Головне призначення військово-педагогічного процесу в мирний час - забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військових підрозділів і частин. Навчально-виховні завдання - це суперечливі педагогічні ситуації, які об'єктивно зумовлені потребами повсякденної життєдіяльності воїнів, інтересами підвищення бойової готовності військових підрозділів і частин. Аналіз організаційної структури військово-педагогічного процесу передбачає виділення певних структурних елементів. По-перше, цей процес соціально обумовлений, плановий, який передбачає наявність конкретної мети. Конституція України, Воєнна Доктрина України та ряд інших державних документів чітко визначають призначення Збройних Сил України, з чого витікає головна мета військово-педагогічного процесу: всебічно підготувати військовослужбовців і військові підрозділи та частини до якісного виконання покладених на них функціональних обов'язків по захисту та обороні нашої держави. Конкретні цілі військово-педагогічного процесу різних видів Збройних сил і родів військ визначаються наказами Міністра оборони України, організаційно-методичними вказівками щодо бойової підготовки відповідних начальників, програмами та планами бойової та гуманітарної підготовки й низкою інших документів. По-друге, характер мети в основному визначає зміст складових цього багатофункціонального процесу: виховання, навчання, розвитку і психологічної підготовки, які водночас є його функціями. Безумовно, ці функції нерівнозначні. Головною функцією є виховна, яка являє собою вищий рівень військово-педагогічного процесу. У ній синтезуються всі інші функціонально-змістовні компоненти військово-педагогічного процесу і реалізуються як загальні (підготовка воїна-громадянина України), так і специфічні (підготовка воїна-бійця) завдання цього процесу. По-третє, військово-педагогічний процес передбачає виникнення певних відношень між його учасниками: вихователями та їх вихованцями. Ефективність цього процесу в основному залежить від характеру і змісту взаємодії, яка виникає між ними. Ця взаємодія має бути активною, змістовною, усвідомленою. Характер цієї взаємодії складає сутність військово-педагогічного процесу. Як суб'єкти (вихователі), так і об'єкти (вихованці) військово-педагогічного процесу мають певні свої особливості. Суб'єкти цього процесу (офіцери, прапорщики, сержанти), які його організують, керують і контролюють його перебіг, оцінюють результати та вносять певні необхідні корективи, мають такі особливості: 1) високу відповідальність за організацію і кінцеві результати всіх видів діяльності вихованців (навчальної, службово-бойової, суспільно-громадської, позаслужбової (дозвілля, відпочинок); 2) вони (в першу чергу - офіцери) поєднують функції вчителя, вихователя, керівника і організатора всього цього процесу; 3) характер взаємовідносин між командирами і підлеглими визначається військовими статутами, які складають основу змісту і організації військово-педагогічного процесу. При цьому військові статути передбачають у процесі навчання і виховання ведучими не адміністративні відношення між начальниками і підлеглими, а педагогічні (гуманістичні та демократичні). Об'єктами військово-педагогічного процесу є як окремі воїни, так і військові колективи (підрозділи, частини). У зв'язку з цим, суб'єктам військово-педагогічного процесу необхідно добре знати індивідуально-психологічні особливості воїнів і соціально-психологічні характеристики військових колективів. Їх незнання або недостатнє урахування у військово-педагогічнім процесі може звести нанівець всі зусилля вихователів, тому що тільки при активній участі всіх воїнів у військово-педагогічному процесі можна досягти певних позитивних результатів, а в протилежному випадку - взагалі втрачається його смисл. Безумовно, поряд з загальними і типовими необхідно враховувати також національні, регіональні, професійні особливості об'єктів цього процесу, різний досвід службової діяльності, рівні підготовленості воїнів (воїни першого року служби, воїни другого року служби). Найголовніша задача суб'єктів військово-педагогічного процесу у відношенні об'єктів - це зробити останніх активними, свідомими, зацікавленими та самостійними учасниками цього процесу. Четвертим важливим елементом цього процесу є педагогічні впливи, під якими розуміють процес формуючого впливу вихователів на вихованців. Вони можуть бути прямі - безпосередній вплив вихователя або військового колективу та посередні - вплив через організацію служби, розпорядку дня, дозвілля, інших вихованців тощо. Всю сукупність впливів можна також розділити на вплив словом і вплив ділом. Постійно діючими елементами педагогічного впливу вихователя на вихованця є: чітко поставлена педагогом мета; конкретне відокремлення і визначення змісту військової служби, який необхідно опанувати; визначення методів, форм і засобів педагогічного впливу; врахування попереднього досвіду з метою визначення наступних навчально-виховних заходів; свідоме використання різних умов, які мають певний вплив на процес виховання і навчання. Безумовно, основними засобами педагогічного впливу мають бути посередні прийоми і засоби. Звідси, вихователі основну увагу повинні звертати на відповідну організацію життєдіяльності особового складу. П'ятим елементом структури військово-педагогічного процесу є його зміст, який складають колективні та індивідуальні пізнавальні та практичні дії воїнів. Цей зміст визначається певними наказами, директивами, програмами бойової та гуманітарної підготовки, а потім конкретизується у відповідних планах бойової та гуманітарної підготовки та низках інших документах. Шостим елементом є результат цього процесу, який знаходить своє відображення в його функціях. Безумовно, основним критерієм результативності цього процесу і його ефективності є якість виконання воїнами та військовими підрозділами (частинами) службових та бойових задач. Оціночно-результативний компонент є обов'язковим, він водночас є як результатом і критерієм цього процесу, так і мірилом для внесення в нього необхідних корективів. Таким чином, зміст і організація військово-педагогічного процесу ґрунтуються на бойовій та гуманітарній підготовці, наказах і вказівках відповідних начальників. Він здійснюється протягом навчального року. За характером задач, які вирішуються, навчальний рік поділяється на два періоди навчання: зимовий і літній - з тривалістю по п'ять місяців кожний. На бойову і гуманітарну підготовку, наприклад, для солдатів, які несуть бойове чергування, відводиться 48 годин на місяць. Тривалість навчального дня - 6 годин, навчальної години - 45-50 хвилин. Під час проведення занять в польових умовах тривалість робочого дня не регламентується і може складати 10-12 годин. За характером змісту підготовки військ виділяють по два етапи у кожному періоді навчання: індивідуальну підготовку воїна і підготовку підрозділів (частин), які, безумовно, тісно між собою взаємозв'язані та взаємозумовлені. Характер військово-педагогічного процесу визначається: змістом матеріалу, яким оволодівають; особливостями зброї та бойової техніки, які вивчаються; особливостями навчально-бойових задач; організацією і методикою навчальних занять, виховних заходів; матеріально-технічним забезпеченням; соціально-психологічним, моральним кліматом, який склався у військовому підрозділі. Зміст, хід і ефективність військово-педагогічного процесу обумовлюються і визначаються його особливостями: загально-педагогічними та військово-професійними. Загальнопедагогічні особливості військово-педагогічного процесу: залежність цього процесу від індивідуально-психологічних властивостей, педагогічної та професійної майстерності вихователів; залежність від застосованих концепцій, технологій, методик і методів навчання і виховання; командири водночас є керівниками, вчителями, вихователями і старшими товаришами по службі; визначеність взаємостосунків у цьому процесі нормами загальностатутних вимог тощо. Військово-професійні особливості: військово-практична спрямованість (в її основі знаходиться польова, морська і повітряна підготовка); органічна єдність теоретичної та практичної підготовки воїнів; тісний зв'язок з усією службовою діяльністю; висока технічна забезпеченість занять; єдність індивідуальної та колективної підготовки воїнів; напружений характер навчально-виховної роботи, проведення її в обстановці, близької до бойової; багатопрофільний, багатоплановий і багаторівневий характер тощо. Таким чином, знання офіцером мети, змісту, методики організації та здійснення військово-педагогічного процесу, врахування у своїй військово-професійній діяльності його особливостей забезпечують постійну бойову готовність військових підрозділів і частин, яка гарантує успішне виконання ними своїх функціональних обов'язків.	20	При розгляданні цього питання основну увагу уділити ВПП як сукупності дидактики, виховання і психологічного супроводження формування особистості, використовувати приклади та пояснювати складні поняття та терміни. Все що підкреслено і виділене чорним шрифтом надаю під запис.
3	Навчальне питання: “Науково-технічний прогрес в воєнному ділі та його вплив на військово - педагогічний процес”. Поряд із загальними, стабільно сформованими особливостями військово-педагогічного процесу, він має свою динаміку розвитку, свої внутрішні зміни, пов'язані з розвитком і удосконалюванням Збройних Сил у цілому. Сучасний етап розвитку воєнного будівництва характеризується великим розмахом впровадження результатів науково-технічного прогресу в військову справу. За останні роки це призвело до значного росту технічної оснащеності, енергоозброєності і бойових можливостей військ, ускладненню бойової техніки і озброєння, насамперед, створенню зразків нової сучасної зброї, як діючих комплексів (в військах ППО і ін.), використання космічних супутників для розвідки, зв’язку і інших нових сучасних засобів ведення бою та забезпечення бойових дій. Що призвело до необхідності зміни способів ведення бойових дій, удосконалення структури організації і управління військами. Все це в свою чергу зробило вирішальний вплив на процес навчання і виховання військовослужбовців Збройних Сил України, на зміст принципів, методів і форм навчання і виховання, вимагає негайного вирішення багатьох важливих дидактичних проблем. Постійне ускладнення бойової техніки і озброєння призвело до різкого підвищення ролі і значення теоретичних знань спеціалістів, і як наслідок до значної перебудови всієї системи теоретичної підготовки кадрів. В сучасних умовах для того, щоб глибоко і всебічно оволодіти нової технікою і озброєнням, недостатньо добре вивчати конструкцію і набути практичні навички роботи на новій техніці, для цього ще треба засвоїть науково-теоретичні основи її устрою і експлуатації. В процесі засвоєння техніки в минулому теоретична підготовка, то є вивчення наукових основ процесів, явищ, що протікають при роботі її систем, грала раніше підлеглу, підсобну роль. Вона не була головним компонентом формування навичок і вмінь технічно грамотного управління і обслуговування зразка техніки, що вивчається наново, а в основному сприяла лише кращому засвоєнню його конструктивних особливостей і в де якому ступені особливості роботи окремих систем. В сучасних же умовах знання фізичних основ пристроїв і роботи основних систем і приборів необхідно в більшій мірі для того, щоб правильно і грамотно експлуатувати і обслуговувати техніку. В зв’язку з цим стає закономірністю залежність максимального використання бойових можливостей нової техніки і опанування науковими основами її устрою. Теоретична підготовка є зараз основним фундаментом свідомого опанування навичками, необхідними для управління і експлуатації нової техніки і озброєння. Практика показує, що сьогодні всі набуті навички носять інтелектуальну спрямованість. Більшість дій і операцій, що виконують військовослужбовці будь-якого фаху, потребують їх ретельного осмислення. Інакше кажучи, теоретичні знання включаються складовим компонентом в діяльність воїнів. Наприклад, об’єм інформації, який необхідно надати в процесі бойовій підготовці механіку-водію танка в 70-ті роки перевищив довоєнний об’єм в 2-3 рази, зараз перевищую 6-7 разів. При цьому різко виросла інтелектуальна спрямованість воїнського труда. Як показало спеціальне дослідження, при освоєнні нової техніки різними спеціалістами в деяких частинах авіації, ППО близько половини відмов техніки, помилкових дій, що припускаються при її експлуатації, відбуваються не по причині плохого знання конструкції техніки, а із недостатньо глибокого вивчення і засвоєння фізичної суті процесів, що відбуваються під час її роботі, або неповного уявлення про наслідки, які можуть викликати ті або інші дії. Тому в сучасних умовах при організації і проведенні процесу навчання потребують свого вирішення ряд нових проблем, таких, як збільшення навчального часу на теоретичну підготовку технічних і інших спеціалістів; організацію безпосередньо в військах системи перепідготовки і вдосконалення знань спеціалістів. Сучасні вимоги до бойової майстерності характеризуються різким скороченням часу, що відводиться на виконання окремих дій і операцій, пов’язаних з управління бойової техніки і зброєю, при одночасному підвищенні точності їх виконання. Велика складність процесів, що керуються військовослужбовцем під час виконання бойового завдання з застосуванням бойової техніки і зброї, потребує від людини вміння одночасно сприймати показники багатьох приборів, осмислювати надходячи сигнали і приймати рішення. Дана обставина ставить перед методикою навчання завдання забезпечити не тільки відпрацювання дій до автоматизму, як це було в радянські часи, але і відпрацювання у воїнів абсолютної натренованості, яка якісно відрізняється від простого автоматизму більш високою продуктивністю праці. При цьому ця продуктивність повинна досягатися не стільки інтенсифікацією фізичної діяльності воїнів, скільки підвищенням в ній питомої ваги їх творчих розумових операцій. Якщо відпрацювання дій до автоматизму раніше досягалася за рахунок тривалих тренувань, то відпрацювання абсолютної натренованості в умовах скорочення термінів навчання потребує методів, які насамперед забезпечують активізацію розумової діяльності тих що навчаються, з одного боку, і інтенсифікацією, тобто різким підвищенням продуктивності тренувань – з іншого. Однак, наслідки, останніх політичних подій кінця ХХ ст. початку ХХІ ст. – розвал Радянського Союзу і створення незалежної України та її Збройних Сил; реформування ( а по суті знищення) Збройних Сил України і скорочення строку служби для військовослужбовців строкової служби, відсутність будь якого порядку в фінансуванні Міністерства Оборони України (МОУ фінансують за остаточним принципом) і неможливість з цієї причини створення висококваліфікованих професійних Збройних Сил України, диктують свої вимоги. Наприклад, відсутність фінансування – а це відсутність палива, відсутність боєприпасів, відсутність нових зразків техніки і озброєння, яки повинні закуплятися на зміну старої, що кожного року не тільки старіє за своїми тактико-технічними характеристиками, а і просто виходить з ладу, за причиною відпрацювання всіх можливих встановлених строків використання. Це на початку ХХІ ст. призвело до низки випадків надзвичайних подій, яки спричинили загибель людей і великі коштовні трати, заподіяні військовослужбовцями, як наслідок того, що вони тривалий час не відпрацьовували бойові завдання в умовах, що наближені до бойових, а робили це тільки теоретично, або взагалі не робили. Це “славнозвісний” випадок обстрілу ракетами середньої дальності м. Бровари, також влучний запуск ракети в ізраїльський цивільний літак і епопеї із неодноразовими вибухами на базах-арсеналах Збройних Сил України. Питання щодо підвищення бойової майстерності в сучасних умовах все більше і більше пов’язується з психологічними можливостями людини. Відомо, наприклад, що максимальний об’єм уваги людини виражається в здатності охопити 5-9 ізольованих предметів, рука без навантаження може здійснювати за секунду приблизно 5,2 руху, передпліччя – 8, зап’ястя – 11.4; мінімальний час реакції на швидкоплинні процеси дорівнюється 0,25 секунди, а граничний інтервал між сигналами, при якому імовірна правильна реакція, дорівнюється 0,5 секунди; думка працює з зі швидкістю не більше 20-30 операцій за секунду. Іншими словами, природні психологічні і фізіологічні можливості людини мають свою межу. Щоб подолати її, людина повинна використовувати здібності, що має до компенсації обмежених можливостей своїх органів почуття й рухових реакцій. Цього можна досягти шляхом відповідних вправ, за допомогою яких підвищується абсолютна і відносна чуттєвість органів почуття. Збільшується швидкість реакції, росте фізична стійкість організму, що в свою чергу знижує негативний вплив стомлення. Також, слід сказати про можливість підвищення ефективності застосування бойової техніки і зброї підчас бойових дій за допомогою “штучного інтелекту”, тобто комп’ютера. Зараз в багатьох бойових машинах (танках, БМП і т.ін.), ракетних комплексах і інших системах ППО, в літаках і інших повітряних апаратах, на кораблях і підводних човнах застосовують комп’ютери і іншу обчислювальну техніку. Тому з метою підвищення продуктивності військово-педагогічного процесу на ряду з вже відомими і застарими (такі як радіо, кіно, телебачення, діафільми, звукозапис і ін.) технічними засобами навчання, які роблять навчальний матеріал більш доступним, наочним, легкозасвоюваним, все більше і більше застосовують комп’ютери, створенні на їх базі тренажери і інші прилади.	20	При розгляданні цього питання основну увагу уділити ВПП як сукупності дидактики, виховання і психологічного супроводження формування особистості, використовувати приклади та пояснювати складні поняття та терміни. Все що підкреслено і виділене чорним шрифтом надаю під запис.
4	Навчальне питання: “Основні фактори які забезпечують ефективність військово-педагогічного процесу”. Ефективність військово-педагогічного процесу в першу чергу залежить від рівня загальної і професійної підготовки, педагогічної майстерності командирів і працівників органів виховної роботи – безпосередніх керівників і організаторів цього процесу. 1. За роки незалежності і в процесі розбудови Збройних Сил України було проведено реформування Вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), їх оптимізація і реорганізація. Цій процес не міг пройти без проблем, які, насамперед, стосуються втрати певних кадрів високого професійного, науково-теоретичного і методичного рівня, що пов’язані з небажанням переїзду, наприклад із Києву в інші міста, куди були переведені ВВНЗ або взагалі просто були закрити і припинили свою діяльність. По-друге, знизилось фінансування Збройних Сил України взагалі і як наслідок військової освіти зокрема, що не заставило себе чекати, а проявилося вже в перші роки незалежності, з ВВНЗ стали виходити офіцери - льотчики які ніколи не піднімали літака в повітря, а з навчальних центрів почали виходити молодші спеціалісти, наприклад, механіки-водії, які здавали водіння на кінотренажерах. По-третє, були скорочені терміни служби в Збройних Сил України і інших військових формуваннях до 1-го року і часу на підготовку молодших спеціалістів взагалі не залишилося. Ефективність військово-педагогічного процесу в другу чергу залежить від якості контингенту, що призивається в армію. Високий загальноосвітній рівень, суспільно-політична активність, різнобічний фізичний розвиток молоді, що призивається в армію – це ті якісні показники, від яких залежить ефективність засвоєння знань і отримання навичок і вмінь, необхідних для бездоганного виконання обов’язку озброєного захисника Батьківщини. В нашій же країні, склалася сьогодні така обстановка, що в армію йдуть тільки ті хлопці, яки не можуть “відмазатися” від служби заплатив за навчання на військової кафедрі, якогось ВНЗ, наприклад нашого НУБіПУ, або взагалі відкупитися. А армія дійсно стала робоче – селянської, тому що у цієї категорії наших громадян не вистачає, таких коштів, які допомогли би забезпечити своїм дитям безпечне (без армійське) існування. І рівень навчання в школах, які вони закінчують, особливо селянських (де не вистачає викладачів по відомих причинах), залишає бажати кращого. Також в рази знизився відсоток молоді, що йде в армію за бажанням. А як, що людина не бажає служити, то і вивчати якісь дисципліни задля оволодіння якимось військовими спеціальностями, вона якщо і буде то тільки з-під ципка. Користі з такого навчання не буде. Тому важливим питанням, яке треба вирішувати найближчим часом, є питання служби за контрактом, під час якої молодь буде здатна оволодіти військової спеціальністю, якщо вона буде добре заохочена. Важливим фактором підвищення ефективності військово-педагогічного процесу є впровадження нових засобів, прийомів і методів навчання воїнів. Як показують результати досліджень, проведених в різних частинах Збройних Сил України, якість підготовки спеціалістів значно покращується, якщо їх навчають по індивідуальних планах в порівнянні з фронтальними формами навчання. Навчання по індивідуальних планах припускає собою сукупність організаційних мір, що забезпечують побудову навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей кожного воїна. В основі навчання по індивідуальних планах лежить самостійна робота воїнів на навчальним матеріалом. Під керівництвом офіцерів і прапорщиків та при постійнім контролі з їх боку за підлеглими. На підставі взаємодопомоги в навчанні широке розповсюдження отримує взаємонавчання. Воно відкриває великій простір для проявлення особистої ініціативи воїнів, дає можливість організувати кваліфіковану взаємодопомогу середі особового складу. Важливим елементом навчання по індивідуальних планах є індивідуальні завдання, які визначаються воїнам в залежності рівня підготовки і ступеню оволодіння тій або іншої темою навчального плану. Навчання по індивідуальних планах припускає наявність постійного контингенту інструкторів на допомогу керівникам занять, яких готують з числа кращих більш підготовлених солдат. Одним з наступних факторів підвищення ефективності військово-педагогічного процесу, яке ще недавно вважалося новим є програмоване навчання. Воно виникло як закономірний результат розвитку теорії і практики навчання на підставі поєднання досягнень педагогіки і психології, з одного боку і кібернетики з іншого. Програмоване навчання має три основні особливості: Під час програмованого навчання навчальний матеріал надається невеликими порціями, для переходу до нової порції матеріалу тій, хто навчається повинен правильно відповісти на контрольні запитання; тій, хто навчається негайно дізнається про те, правильно чи неправильно він відповів на контрольні запитання, тобто про те, засвоїв він чи ні навчальний матеріал; тій, хто навчається може працювати активно з тією швидкістю, яка відповідає його індивідуальним особливостям, у той же час за необхідності можна задавати потрібний темп роботи. Головним у програмованому навчанні є навчальна програма як при використанні спеціалізованого навчального посібника, так і навчаючого пристрою. Навчаюча програма управляє діями тих, хто навчається при засвоєнні певних “доз” навчального матеріалу і всієї дисципліни в цілому. Для цього потрібно систематично вести самоконтроль засвоєння цих “доз”. На основі результатів контролю через канал зворотного зв’язку вводиться коректувальний вплив, який або повертає того, хто навчається до вже розглянутого матеріалу, або дає консультацію, або рекомендує перейти до наступної “порції” та інші варіанти навчання. Під програмуванням розуміється не будь-яка програма вивчення матеріалу, а лише така, що задовольняє кібернетичним і математичним умовам програмування. Далеко не всякий навчальний матеріал може бути представлено у вигляді чіткої логіко-математичної структури. Адаптивні навчальні програми є оптимальними, тому що враховують індивідуальні особливості тих, хто навчається: у них поряд з основними фрагментами навчального матеріалу подаються додаткові фрагменти з різними рівнями викладення, з додатковими поясненнями. Складається алгоритм вивчення навчального матеріалу, тобто він поділяється на складові частини (порції), установлюється послідовність вивчення цих частин, визначається сукупність логічних операцій і прийоми самоконтролю ступеня засвоєння матеріалу. Відповідь на поставлене програмою контрольне запитання дається вибірково або конструктивно. У першому випадку тому, хто навчається пропонуються кілька відповідей, із яких він вибирає, на його думку правильну. У другому випадку він формулює відповідь текстуально, символами або іншим способом, залежно від можливостей навчаючого пристрою. Другій метод формулювання відповіді має переваги перед першим. Програмоване навчання здійснюється за допомогою автоматизованих класів, комп’ютерів, навчаючих машин (особливості в якості екзаменаторів, репетиторів). Позитивний вплив на підвищення ефективності навчального процесу, як вже ми зазначили на при кінці вивчення другого питання, роблять вже відомі і застарі (такі як радіо, кіно, телебачення, діафільми, звукозапис і ін.) технічні засоби навчання, які роблять навчальний матеріал більш доступним, наочним, легкозасвоюваним, так і все більше застосовують комп’ютери, та створенні на їх базі тренажери і інші прилади. Важливим засобом підвищення ефективності військово-педагогічного процесу є кероване навчання, тобто впровадження сучасної тренажної апаратури, використання рекомендацій воєнно-інженерної психології щодо відбору і тренування людей по найбільш складних технічних спеціальностях. Повністю зарекомендувало себе на практиці використання в навчальному процесі науково обґрунтованих нормативів бойової підготовки (нормативи для проведення відповідних операцій в обслуговуванні техніки, в виконанні певних дій, тренувань по різних предметах навчання бойової підготовки). Нормативи бойової підготовки повищають у воїнів почуття відповідальності за виконання свого військового обов’язку, розвивають дух творчості, змагання, колективізму. Військовослужбовці наочно бачать результати своєї праці, об’єктивніше сприймають її оцінку. Важливе значення в підвищенні ефективності військово-педагогічного процесу мають удосконалювання структури занять і раціональне використання навчального часу. Як показали дослідження, на польових заняттях непродуктивно витрачаються більш ніж 24% навчального часу. Практично це значить, що 24 хвилини на кожному двогодинному занятті виявляються загубленими. Більш раціональне використання навчального часу припускає: відмову від спеціального виділення часу для повторення на початку заняття раніше пройденого матеріалу; повторення старого поєднується з викладом нового (в цьому випадку час на виклад нового матеріалу і на вправи збільшується приблизно на 12-13%); перевірку готовності матеріальної часті і наочних приладів проводити не за рахунок навчального часу, а напередодні занять (це дає можливість знизити непродуктивні витрати на 7%); виключити із структури занять елементи, які безпосередньо не пов’язанні з процесом навчання, що дозволяє на 3% повисіти продуктивність навчального часу; звести до мінімуму непомірковані пересування в ході занять по спеціальній і технічній підготовці (та ін.). Підвищенню ефективності військово-педагогічного процесу сприяє раціональне використання різних форм позанавчальної роботи, спрямованих на підвищення технічних знань і бойової майстерності воїнів. Мається на увазі технічні кружки, вікторини, змагання на кращого фахівця, технічні “бої” та інші заходи, які допомагають воїнам більш глибоко оволодіти теоретичними основами своєї спеціальності, удосконалювати навички і вміння, які розвивають інтерес до більш глибокого вивчення бойової техніки і озброєння, прагнення розширити свій загальнотехнічний колозір. Підвищення ефективності військово-педагогічного процесу неможливе без чіткого планування і обліку. Планування і облік є вихідним пунктом будь-якої діяльності. Вони забезпечують раціональне використання часу, правильну розстановку сил і засобів, ритмічну роботу всього особового складу, цілеспрямовану діяльність всіх категорій військових педагогів. Розумне планування дозволяє передбачати хід військово-педагогічного процесу, чітко знати, що треба зробити сьогодні, завтра, післязавтра, куди і як спрямувати сили, щоб досягнути найкращих результатів. Необхідні також критична оцінка своїх результатів, вміння усувати недоліки, сміло впроваджувати нове, передове в навчально-виховної роботі.	20	При розгляданні цього питання основну увагу уділити ВПП як сукупності дидактики, виховання і психологічного супроводження формування особистості, використовувати приклади та пояснювати складні поняття та терміни. Все що підкреслено і виділене чорним шрифтом надаю під запис.
5	Заключна частина Нагадати тему заняття та учбові питання. Вказати як досягнути цілі заняття і оголосити оцінки. Дати завдання на самостійну підготовку. Дати команду черговому на закінчення заняття, здачу матеріального забезпечення та наведення порядку у класі.	5	Записують завдання на самопідготовку.

Викладач ПМГ№3 кафедри військової підготовки НУБіП України

В.В. ЧЕРЕПАНОВ

“_____”_________________2011 р.

„ЗАТВЕРДЖУЮ”

Голова ПМГ №3 ______________

________________М.П. Руденко

“____“ ______________ 2012р.

ПЛАН

проведення __групового заняття___ заняття з предмету

____Організація і методика виховної роботи________зі студентами_________ __

Тема №2: “Командир організатор виховної роботи”.

Заняття 3: “Особливості військово-педагогічного процесу”

Час: 80 хвилин Місце: _____клас_____

Навчальна та виховна мета: