Хід заняття:

І. Вступна частина – 5 хвилин:

1. Заслухати доповідь чергового.

2. Перевірити особовий склад та матеріальне забезпечення заняття.

3. Оголосити тему, мету, навчальні питання та порядок проведення заняття.

Вступ

Сьогодні ми розглянемо дуже важливе питання з точки зору усвідомлення кожним військовослужбовцем свого священного обов’язку щодо захисту своєї Батьківщини. Це таке поняття, як ЄДИНОНАЧАЛЬНІСТЬ. Єдиноначальність являється найважливішим принципом розбудови Збройних Сил України. Від того, як він реалізується, залежить структура та боєздатність армії та флоту, організації навчання та виховання, підтримки порядку та дисципліни у військах.

1. Навчальне питання : „Особливості єдиноначальності в умовах демократизації та цивільного контролю Збройних Сил України.”

Що означає єдиноначальність?

Під єдиноначальністю в Збройних Силах України розуміється така форма керування військами, при якій на чолі кожного армійського організму стоїть командир (начальник), наділений розпорядчою владою і певними правами по відношенню до підлеглих, який несе особисту відповідальність перед урядом і постійну бойову та мобілізаційну готовність доручених йому військ, бойову та гуманітарну підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу, за стан озброєння, бойової техніки і транспорту, матеріально-побутове і транспортне забезпечення воїнів, за виконання всіх завдань на полі бою під час війни.

Єдиноначальність в Збройних Силах України – це не тільки право, а і обов'язок командира своєчасно розробляти, приймати і реалізувати обґрунтовані рішення. Рішення командира, яке являється основою управління військами, дає програму діяльності особового складу. Зміст таких програм не формулюється мимовільно. Посадові особи виконують не особисту волю, а волю суспільства, яка знаходить науково-обґрунтований вираз в політиці держави. Тобто рішення командира відбиває волю уряду, всього народу, збагачену і конкретизовану знаннями та досвідом командира. Відповідно виконувати рішення командира - значить втілювати у життя політику держави на дорученій, лояльній ділянці державотворення.

Звідси витікає, що вимога безперечного підкорення, яка являється наріжним камінням всілякої військової дисципліни, в Збройних Силах України виходить за межі просто підкорення певної посадової особи і набуває чіткого соціально-психологічного забарвлення, становить почесним обов'язком громадянина, якому доручено зі зброєю в руках захищати Батьківщину.

Вимоги до єдиноначальності:

Твердість та цілеспрямованість керування означає, що рішення, яке приймає командир, втілюються в життя підлеглими без помилок, в точній відповідальності з його задумом, на високому рівні організованості і порядку. Забезпечення такої твердості і цілеспрямованості вимагає від командира високорозвинутих якостей.

Принцип єдиноначальності зобов'язує командира використовувати всю силу свого впливу, всю владу, яка знаходиться в його розпорядженні, щоб прийняті рішення своєчасно і точно виконувались підлеглими. Тільки в цьому випадку військова дисципліна буде підтримуватись на належному рівні, який забезпечує досягнення перемоги в бою.

Принцип єдиноначальності передбачає, що командир в наведенні і підтриманні статутного порядку вміло опирається на своїх заступників та штаб, командирів підрозділів і начальників служб. Тобто, єдиноначальність в Збройних Силах України не означає "одноначальності".

У якості висновку можна привести статтю 58 статуту внутрішньої служби ЗСУ:

командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за постійну бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та матеріальних засобів, за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу), за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир-єдиноначальник¹ проводить в життя політику держави в ЗС, виконує рішення уряду, неухильно впроваджує в свою діяльність наукові принципи керівництва, міцно спирається на військовий колектив, уміло використовує критику і самокритику з метою ліквідації

недоліків, постійно зміцнює зв’язки з громадою, поєднує вимогливість до підлеглих з батьківською турботою про них. В межах наданої йому влади командир-єдиноначальник діє самостійно, вимагає від підлеглих точного і своєчасного виконання ними законів України, положень військових статутів, своїх службових обов’язків і наказів, заохочує підлеглих за проявлену розумну ініціативу, старанність, подвиги і відзнаки по службі, суворо стягує з недбайливих.

З самого початку створення ЗСУ Верховна Рада, Президент та Кабінет Міністрів України вважали централізм і єдиноначальність необхідними умовами боєздатності військ. Тому, на відміну від Радянської Армії, в якій деякі роки діяв інститут військових комісарів, єдиноначальність в ЗСУ була введена відразу з початком їх будівництва. Вже 6 грудня 1991 р. Верховна Рада України, приймаючи пакет законів щодо ЗСУ, в Законі “Про оборону України” записала: “Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на основі… єдиноначальності і колегіального вироблення рішень”.

Єдиноначальність, як один з принципів керівництва ЗС, регулюється одночасно як нормами права, так і моралі. Адже відомо, що вони мають багато спільного, оскільки виконують загальну соціальну функцію: регулюють поведінку людей у суспільстві, а в даному випадку – поведінку людей в військовому середовищі, тобто військовослужбовців і, зокрема, командира-єдиноначальника та його підлеглих. Регулюють у визначених загальноприйнятих нормах, правових і моральних.

Норми права щодо єдиноначальності були відразу проголошені державою

і знайшли своє відображення в законах, статутах, керівництвах та інших документах. До них ввійшли також і основні положення щодо моральних норм, які є надбанням суспільної свідомості і які, за своїм об’єктивним змістом, взаємопов’язані з нормами права. Необхідно зауважити, що спеціального закону щодо єдиноначальності немає, але ідея єдиноначальності проходить майже у всіх військових документах, у яких йдеться мова про управління військами, обов’язки посадових осіб, організацію внутрішньої, гарнізонної та вартової служб і т.п.

Виконання правових норм щодо єдиноначальності при необхідності забезпечується заходами примусу за допомогою правосуддя, яке здійснюється посадовими особами. Так, в статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ записано: “Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом”.

Статут внутрішньої служби та Дисциплінарний статут Збройних Сил України у своїх вимогах передбачають не тільки право командира-єдиноначальника віддавати накази підлеглим, але, навіть, і його особисту відповідальність за їх виконання. “Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади або службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.”, “Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк” (стаття 36 і стаття 6 відповідних статутів).

Не треба забувати, що будь-який командир-єдиноначальник одночасно є підлеглим старшому командирові і, що він також зобов’язаний ні в якому разі не виходити за межі правових та моральних норм.

Розглянемо тепер більш детально іншу сторону єдиноначальності, яка забезпечує діяльність командира-єдиноначальника, – моральну. Нагадаємо, що моральна норма містить в єдності дві сторони: моральні відносини і моральну свідомість. З однієї сторони, це норма поведінки, звичай, який постійно відтворюється в однакових вчинках багатьох людей, як моральний закон, обов’язковий для кожної окремої людини суспільства.

ЗС – це частина суспільства. З давній давнини в них складалися як норма поведінки, як звичай, як моральний закон – цінувати, берегти і підкорятися командиру (начальнику), тобто старшому за посадою, чином, або ж особі, яка просто наділена владою чи обрана колективом для керівництва. Адже люди ратної професії давно розуміли значення командира і не тільки в бою, а й інших умовах життя та діяльності військового колективу. Командир – це управління, а від його якості, як відомо, нерідко залежить не тільки успіх чи неуспіх будь-якої справи, а дуже часто – життя людей, особливо в бою. Як відомо з історії, ще козаки-запорожці, які вибирали на військовій раді військову старшину, потім покірно підкорялися їй. Вони добре розуміли, що тільки при міцній владі і за умов послуху їй буде військовий порядок, не буде розбрату, будуть перемоги.

Як форма моральної свідомості моральні норми отримують своє відображення у вигляді відповідних правил, заповітів, формулюються як повеління до всіх воїнів, які вони повинні неодмінно виконувати. Прикладом можуть бути розповсюджені серед військовослужбовців деякі заповіти щодо командира-єдиноначальника типу: “Поважай командира та захищай його в бою”.

Необхідно відзначити, що в сучасних умовах неабияке значення у стосунках підлеглих і командира-єдиноначальника набуває духовне споріднення, яке є внутрішньо-психологічною основою для відданості командиру.

Здавалося б, реально в житті самі по собі норми (як правові, так і особливо моральні) не можуть завжди служити вичерпним керівництвом в діяльності. Адже життя багатіше будь-якої схеми, його в рамки не вкладеш. Така, наприклад, правова норма, як “Право командира (начальника) – давати накази, а обов’язок підлеглого – беззастережно підкорятися”² здавалося б не може застосовуватись у всіх без виключення випадках. Наприклад, коли командир (начальник) сам стає на злочинний шлях і віддає злочинний наказ. Тому, питання щодо застосування тих чи інших норм треба було б вирішувати конкретно з урахуванням визначений умов обстановки, виходячи при цьому з більш узагальнених моральних уявлень – принципів, ідеалів, понять справедливості, добра, зла та інше.

Але держава не йде на такі, здавалося б ймовірні істини, особливо у військовому середовищі, а ще тим паче – викорінювання єдиноначальності у ЗС. Тому Тимчасовий статут внутрішньої служби та Тимчасовий дисциплінарний статут в питаннях, підкорятися чи не підкорятися, дають однозначну відповідь – підкорятися. А вже сам командир (начальник) згідно з статтею 6 дисциплінарного статуту несе всю повну відповідальність за відданий наказ. У підлеглих не повинно бути сумнівів у порядності командира (начальника). Досвід життя та наукові дослідження показують, що негативні наслідки тих поодиноких випадків, коли командир-єдиноначальник був, м’яко кажучи, неправий, були значно менші, ніж ті, які могли бути, коли б якась частина наказів командира піддавалася б сумніву і не виконувалася.

З точки зору на єдиноначальність правові та моральні норми – єдині. Нема таких правових норм, які б суперечили моральним. Ті правові положення щодо єдиноначальності, які закріплені в законах України, Військовій присязі, статутах ЗСУ повністю відповідають моральним нормам. Порушення правових норм, як правило, є, одночасно, і порушенням моральних. Так, наприклад, вимога правового положення статті 8 Тимчасового статуту внутрішньої служби – “Військовослужбовець має виявляти повагу до командирів (начальників) і старших, сприяти їм у підтриманні порядку та дисципліни…” – збігається з уже наведеним моральним заповітом щодо поваги до командира та захисту його в бою. Останній є, одночасно, і однією з традицій армії.

Розбіжності між правовими та моральними нормами можуть бути тільки тоді, коли змінюються уявлення щодо моральних норм, а правові норми залишаються без змін, або ж, знову таки, коли не змінилися моральні норми, а прийняті правові норми їм не відповідають. В останньому випадку правові норми через невідповідність у їх змісті можуть відставати від норм моральних, або ж, навпаки, випереджати їх. Тоді правові норми необхідно поновлювати.

Подібна ситуація була в Червоній (потім Радянській) Армії в період 1917-1925 рр. і в періоди з травня 1937 р. по серпень 1940 р., а також з липня 1941 р. по жовтень 1942 р., коли в ній правовими нормами вводився інститут військових комісарів замість єдиноначальності.

Забезпечення засвоєння та виконання правових та моральних норм військовослужбовцями в ЗСУ здійснюється цілою системою відповідних заходів. Їх проводять в життя командири-єдиноначальники з своїми заступниками, помічниками та іншими посадовими особами. Саме вони збирають і вивчають інформацію, на її базі оцінюють обстановку і приймають рішення, віддають та контролюють виконання наказів, якими регулюють та спрямовують діяльність як окремих військовослужбовців, так і військових колективів, тобто здійснюють управлінську діяльність. Управлінська діяльність командира-єдиноначальника тим краща, чим вищий його авторитет.

В авторитеті командира-єдиноначальника можна виділити дві сторони: авторитет посадовий і особистий.

Посадовий авторитет визначається становищем, яке займає керівник і закріплюються правами і обов’язками, які в свою чергу визначаються законами України, статутами, настановами. Іншими словами, посадовим авторитетом командира (начальника) наділяє держава і вище військове керівництво, які розробляють статути, принципи управління військами, призначають командира (начальника) на визначену посаду, довіряючи йому долі людей даної частини, підрозділу, суворо питаючи з нього за доручену ділянку роботи.

Авторитет особистий є більш складним, так як залежить від якостей самого керівника, від його здатності вміло користуватися раніше визначеним для нього посадовим авторитетом. Кожний командир (начальник) повинен пам’ятати про необхідність підсилення посадового авторитету особистим. Як свідчить практика життя, тільки в цьому випадку він може з успіхом виконувати свої службові обов’язки.

Єдиноначальність в ЗС, як один з принципів керівництва, немає нічого спільного з керівництвом, яке засноване на авторитаризмі. Нагадаємо, що авторитаризм є однією з форм догматизму в моралі. Якщо командир-єдиноначальник в своїх діях спирається на правові та загальнолюдські моральні норми і діє і їх межах, то керівник, який діє авторитарно, виходить з того, що вищим і, навіть, єдиним обґрунтуванням його вимог є вказівка на авторитет своєї, або якоїсь іншої особистості, від якої ті вимоги виходять. Так, вищим критерієм і основою моралі в релігійних вченнях об’являється воля Бога.

Відомо, що авторитарними методами керував країною й її ЗС свого часу І.В. Сталін. Жахливі наслідки його керівництва сьогодні добре відомі. Тому абсолютна більшість людей, в тому числі і керівний та управлінський склад Української держави та її ЗС, добре розуміють не тільки недоцільність, але й всю пагубність наслідків, які можуть бути у випадку відновлення авторитаризму.

Одне з важливіших питань сьогодення – демократизація ЗС, як одна з форм управління ними. Все більше вчених, воєначальників та інших відомих у світі людей і простих громадян заявляють, що їй належить майбутнє. Тим паче, що в багатьох цивілізованих країнах демократизація давно вже стала реальністю. Але, як іноді буває, сьогодні в Україні є ще чимало палких противників здійснення демократизації ЗС. Свою позицію вони пояснюють тією шкодою, яка буде завдана ЗС після їх демократизації, зокрема, погіршення стану управлінської функції, занепад військової дисципліни, збільшення анархії та інше.

Дійсно, чи не суперечить така форма управління ЗС єдиноначальності в них? Вже сьогодні можна з впевненістю сказати – ні. Про це свідчать як наукові дослідження останніх років, так і показує практика дійсно демократичних країн. Адже тільки демократизація може забезпечити створення юридичних гарантій законності в ЗС, перешкодити переродженню єдиноначальної влади командира на всевладдя, утримати його від посадових злочинів, створити дійову систему контролю над управлінцями, чого, на жаль, не зробили (та й не змогли зробити) диктаторські режими.

Не витримує критики і твердження противників демократизації, що високої військової дисципліни можна домогтися тільки за умов єдиноначальності, аж ніяк не демократії. Але демократія не обмежує дисциплінарних прав командира-єдиноначальника, вона лише робить більш відкритими його дії і вчинки з точки зору суворого й точного дотримання законів України, вимог Військової присяги та статутів ЗСУ. Не можна протиставляти демократію та військову дисципліну, адже сама демократія можлива лише там, де є дисципліна.

Необхідно відзначити, що повна, так би мовити, демократизація ЗСУ ще попереду. Але вже сьогодні єдиноначальність в них відзначається елементами демократизму. Це виражається, насамперед, в тому, що питання військового будівництва, теорії і практики навчання воїнів систематично обговорюються на сесіях Верховної Ради України, на засіданнях колегіальних органів управління – Ради оборони України, військових Рад видів ЗС та за спеціальними питаннями (в основному кадровими), такі, як: атестаційні та конкурсні комісії, що створені і діють при всіх органах управління нижчої ланки (включно до полку, окремого батальйону, дивізіону). Крім того, в необхідних випадках за рішенням командира військові та й будь-які інші питання можуть розглядатися оперативним командуванням. Органи колегіального управління на зборах особового складу частин і кораблів. Це дозволяє вивчати досвід військових колективів, повніше враховувати їх інтереси, допомагати командирам уникати помилкових рішень, суб’єктивізму та волюнтаризму в своїй діяльності. Таким чином, єдиноначальність і колегіальність виступають в діалектичній єдності при провідній ролі командира.

Командир-єдиноначальник ЗСУ будує свою поведінку відповідно до норм загальнолюдської моралі нашого суспільства. Його особисті якості характеризуються державницьким політичним, моральним та діловим авторитетом, а не чимось іншим.

Він проводить політику держави в ЗС, є військовим керівником, духовним наставником воїнів.

Таким чином, єдиноначальність в ЗСУ спирається, перш за все, на передовий загін синів народу України, морально стійкий, високо підготовлений. Це – основний кістяк нашої армії та флоту, який цементує і з’єднує їх до єдиного організму, у могутню силу. Величезна відповідальність командирів-єдиноначальників перед народом повинна знайти порозуміння, свідому підтримку і в іншої сторони – їх підлеглих. Тільки в цьому випадку боєготовність ЗС може бути на найвищому рівні.

2. Навчальне питання : „Основні напрями виховної роботи щодо підтримання і зміцнення єдиноначальності”.

В розбудові і зміцненні Збройних Сил України, дотримання принципу єдиноначальності офіцерські кадри займають виключно важливе місце. Офіцер ЗСУ призваний навчати та виховувати підлеглих. Він безпосередньо керує учбово-виховним процесом, особисто організовує бойову та гуманітарну підготовку воїнів.

Як представник держави і народу в Збройних Силах України, офіцер активно проводить державну політику посеред особового складу. Офіцер шляхом індивідуального та колективного впливу постійно здійснює виховання воїнів, організовує їх громадську діяльність.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він обіймає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Командир (начальник) як визначає ст.58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний:

• планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів щодо збереження державної та військової таємниці; знати стан справ у дорученій йому військовій части ні, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що е в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;

• організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об'єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби та вдосконалення цієї бази;

• постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів щодо виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки;

• завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності;

• встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України;

• показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності;

• постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права;

• проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові);

• виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками);

• знати потреби і запити особового складу, приймати, рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями;

• організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту;

• організовувати культурно-освітню роботу, створювати умови для зміцнення здоров'я та фізичного розвитку;

• здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) під час роботи з озброєнням, бойовою та іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової і внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов'язків;

• особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військово-навчальних закладів;

• організовувати експлуатацію, збереження і використання за призначенням казармено-житлового фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, наданих для розквартирування військових частин і підрозділів;

• контролювати додержання заходів пожежної безпеки у військовій частині, на кораблі (у підрозділі);

• вживати заходів щодо охорони довкілля в місцях розташування та дій військ;

• організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження;

• під час вирішення питань, пов'язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю;

• вживати заходів щодо відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).

Дуже широкі і багатогранні обов'язки офіцера як педагога. Він виховує підлеглих, організовує їх учбово-практичну діяльність і здійснює за нею контроль, готує воїнів і військові колективи до успішних дій в сучасному бою, до виконання завдань бойового чергування в умовах мирного часу.

З цією метою офіцер:

• Планує учбово-виховний процес, визначає мету та конкретний зміст заняття (навчання);

• Вибирає отримані методи і форми навчання, відповідну учбово-матеріальну базу;

• Особисто проводить заняття з бойової, гуманітарної, загальновійськової, спеціальної та технічної підготовки;

• Активізує пізнавальні можливості тих хто навчаються, виховує у них потребу та спрямованість поглибити знання, відпрацювати стійкі навчання та вміння;

• Визначає практичне відпрацювання прийомів та дій бойової роботи та техніки, добивається злагодженості обслуг і відділень;

• Систематично контролює засвоєння учнями знань, навичок та вмінь, своєчасно та об'єктивно оцінює їх;

• Вносить необхідні корективи в організацію та зміст воєнно-педагогічного процесу та ін.

Специфіку педагогічної діяльності офіцера, її зміст в багатьох випадках визначають педагогічні завдання.

Педагогічні завдання – це суперечливі педагогічні ситуації, які об'єктивно вимагають змін (удосконалення) свідомості, поведінки чи діяльності військовослужбовців і військових колективів.

Зміст цих завдань відбиває вимоги військової діяльності до свідомості і поведінки військовослужбовців і зумовлюється потребами повсякденного життя і діяльності особового складу, інтересами підвищення боєготовності та боєздатності підрозділів та частин (кораблів).

Кожне педагогічне завдання може бути вирішено багатьма способами. Але результатом повинен бути один – духовне збагачення та професійне удосконалення всіх учасників воєнно-педагогічного процесу: й тих хто навчає (виховує), і тих, хто навчається (виховується).

Перед офіцерами педагогічне завдання виступає найбільш за все у формі реальних життєвих умов, у яких відкрито, а іноді завуальовано проявляється невідповідальність між рівнем підготовленості (вихованості) військовослужбовців та реальними вимогами життя до їх поведінки і діяльності.

Перш за все командир повинен всебічно проаналізувати ситуацію, яка склалася, виявити та формулювати суть педагогічного завдання, визначити оптимальний спосіб її розв'язання. Після цього він організовує діяльність підлеглих, спрямовану на підвищення рівня їх вихованості та бойового вишколу.

Характер цієї діяльності визначається не тільки змістом засвоєних військовослужбовцями ідей, знань, навичок, вмінь, норм і принципів поведінки, але і організацією і методикою занять, навчань, різного роду заходів, їх матеріально-технічним забезпеченням. Особливо важливе значення для здійснення цієї діяльності має моральний, соціально-психологічний клімат у військових колективах: загальна зацікавленість, спрямованість до пошуку, дух змагання, взаємодопомога, доброзичливість, взаємна вимогливість та ін.

Рішення педагогічних завдань щодо зміцнення єдиноначальності вимагає від офіцера постійної зосередженості, безперервних пошуків нової інформації, ефективних шляхів та засобів навчання та виховання підлеглих. Це творча емоційно насичена праця. Вона обумовлена багатьма факторами і здійснюється у відповідності з психолого-педагогічними закономірностями. В той же час він припускає ведучу роль творчих начал та особистих якостей офіцера у військово-педагогічній діяльності. Не випадково діяльність вихователя нерідко порівнюється з мистецтвом актора, митця, в праці яких велику роль грають натхнення, інтуїція та імпровізація.

Таким чином для успішної діяльності офіцера як педагога необхідно створити сприятливі умови. До цих умов відносяться:

• сувора регламентація життя;

• наявність статутного порядку;

• цілеспрямована виховна робота;

• приклад старших досвідчених вихователів.

На плечі молодого командира (інженера) полягає відповідальність за виховання і бойовий вишкіл підлеглих, за їх матеріально-технічне забезпечення. Тут він зустрічається з багатьма проблемами підготовки особового складу:

• індивідуальний підхід до підлеглих;

• організація та згуртування колективу, підрозділу;

• робота з сержантами, командирами відділень та частин.

Досвід показує, що з більшим успіхом виконують свої педагогічні обов'язки ті офіцери, які відчувають внутрішню потребу займатися навчанням та виховуванням підлеглих, постійно намагатися творчо, з бажанням і розумінням працювати з людьми, проявляють активність при вирішенні встановлених завдань.

Робота, яка спрямована на удосконалення педагогічної майстерності офіцерів, є багатоплановою. Вона охоплює комплекс різних змістовних, організаційних і методичних аспектів, які вирішуються різними шляхами. Але головний шлях формування педагогічної майстерності у молодих офіцерів – це їх самостійна робота, власні зусилля в цьому напрямку.

Молодий офіцер більш успішно виховує і навчає підлеглих при умові:

• якщо ретельно готується в змістовному та методичному відношенні до кожного заняття чи виховного заходу, обмірковує не тільки те, що розповість та покаже, але як розповість, як покаже, які педагогічні прийоми і як їх використовує;

• як в ході занять, консультацій, іспитів та інших видів учбово-виховній роботі постійно контролює себе, стежить за своїми словами, діями і поведінкою, зусиллям волі стримує небажані реакції;

• якщо самокритично аналізує результати кожного заняття і виховного заходу, відмічає вдалі прийоми, виявляє помилки, їх причини і в майбутньому намагається їх не допускати;

• якщо систематично знайомиться з сучасним досвідом навчання і виховання особового складу, критично обмірковує і використовує цей досвід в свій роботі;

• якщо систематично читає психолого-педагогічну і методичну літературу, звертається до класиків педагогіки і психології. Багато йому дає також художня і мемуарна література.

Таким чином, військово-педагогічний досвід – це джерело нових знань, навичок і вмінь. Аналізуючи свій досвід, сприймаючи і обмірковуючи досвід колег, передаючи його сержантам, офіцер продовжує удосконалювати свою майстерність. Але при цьому важливо не допускати перетворення досвіду і обов'язку. Для цього необхідно не обмежуватися власним досвідом, більш активно використовувати досвід інших людей, в тому числі і молодих офіцерів, самокритично відноситись до своєї роботи, наполегливо шукати шляхи підвищення ефективності навчання та виховання підлеглих, постійно працювати над собою, поглиблювати свої спеціальні знання, удосконалювати військово-педагогічну майстерність.

Викладач ПМГ№3 кафедри військової підготовки

В.В.ЧЕРЕПАНОВ

“_____”_________________2011 р.

„ЗАТВЕРДЖУЮ”

Голова ПМГ №3 ______________

_________________М.П. Руденко

“____“ ______________ 2012р.

ПЛАН

проведення __лекційного заняття___ заняття з предмету

___Організація і_методика виховної роботи________зі студентами_________ __

Тема №2 : „ Командир організатор виховної роботи”.

Заняття № 1: „Єдиноначальність в Збройних Силах України та шляхи її зміцнення”.

Час: 80 хвилин Місце: _____клас_____

Навчальна та виховна мета: