Пристрій захисного заземлення

Заземленням уважається всяке навмисне з'єднання із заземлюючим пристроєм корпусів електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників, приводів електричних апаратів, каркасів різних щитів і шаф, кабельних муфт, металевих оболонок і броні кабелів, металевих корпусів пересувних і переносних електроприймачів і т.п.

Заземлюючий пристрій складається із заземлюючих провідників і заземлювачів.

Заземлюючі провідники призначені для електричного з'єднання електроустановки із заземлителем. У якості заземлюючих провідників можуть бути використані нульові проведення мережі, металеві конструкції будинків, каркаси розподільних пристроїв, шахти ліфтів, підйомників, елеваторів, сталеві труби електропроводок, алюмінієві оболонки кабелів. Крім того, дозволяється використовувати відкрито прокладені трубопроводи, крім трубопроводів горючих і вибухових сумішей і центрального опалення.

Перетини заземлюючих провідників в електроустановках до 1000В повинні бути не менш величин, зазначених у Правилах улаштування електроустановок. В електроустановках напругою вище 1000В перетини заземлюючих провідників повинні вибиратися такими, щоб при протіканні по них розрахункових струмів однофазних замикань на землю температура їх не перевищувала 673°С. У ланцюзі нульових проводів, якщо вони одночасно служать для ланцюгів заземлення, не повинне бути пристосувань, що роз'єднують, і запобіжників. Заземлюючі провідники в повинні бути доступні для огляду і їх дозволяється прокладати безпосередньо по стінах, якщо в повітрі немає їдких пар і газів. А якщо ні, то й при наявності великої вологості заземлюючі провідники слід прокладати по стіні на відстані від неї не менш чому 10 мм.

Заземлюючі провідники з'єднуються між собою зварюванням внахльост. Довжина шва ухвалюється рівній подвійній ширині при прямокутному перетині або шести діаметрам — при круглому. У випадку, коли зварювання зробити не можна, допускаються болтові з'єднання із захисним покриттям місця контакту.

Кожний елемент, що заземлюється, установки повинен бути приєднаний до заземлювача або заземлюючої магістралі за допомогою окремого відгалуження (провідника). Відгалуження до однофазних приймачів здійснюються спеціальною жилою кабелю, яка не повинна одночасно служити провідником робочого струму. Використання для цієї мети нульового заземленого проведення безпосередньо в електроприймача забороняється. Приєднання нульового й заземлюючого провідників до заземлюючої мережі повинне виконуватися самостійно. Заземлення пересувних машин і механізмів здійснюється через заземлюючі жили кабелів.

Заземлювачем називається металевий провідник або група провідників, що перебувають безпосередньому контакті із землею. Заземлювачі бувають природні й штучні.

До природніх заземлювачів ставляться прокладені під землею водопровідні й інші металеві трубопроводи, крім трубопроводів горючих рідин і вибухових газів, а також трубопроводів, покритих ізоляцією для захисту від корозії. Крім того, у якості заземлювачів можуть використовуватися обсадні труби шпар, свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі, і т.д.

Штучні заземлювачі виконуються або з вертикаллю забитих у ґрунт сталевих труб, кутовий або круглої сталі, або з горизонтально прокладених сталевих смуг і круглої сталі. Труба й куточки забиваються в ґрунт на глибину 2-3 м, кругла сталь угвинчується спеціальним пристроєм на глибину 5м. У скелястих ґрунтах, дe неможливе забивання електродів, сталеві смуги або круглу сталь закладають у землі на глибині 0,7- 1,5 м або роблять виносні заземлювачі.

Для заземлювачів застосовуються труби зовнішнім діаметром 48-60 мм, куточки розміром 50х50 і 60х60мм. Круглі електроди робляться зі сталі діаметром 12-16 мм. Діаметр труби або ширина полиць куточка впливають на опір заземлювача. Розміри заземлювачів повинні вибиратися з умов стійкості проти корозії. Із цих міркувань застосовуються труби зі стінками товщиною не менш 3,5 мм, а куточки, стрічки й смуги — не менш 4 мм. Причому перетин сталевих смуг і стрічок при прокладці в землі не повинне бути менш 48 мм².

Заземлюючий пристрій (заземлююча мережа) повинне мати опір не більше величини, передбаченої правилами. Опором заземлюючого пристрою називається сума опорів, що складається з опору заземлювача щодо землі й опору заземлюючих провідників.