7. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання.

Узагальнену оцінку економічного стану країни, ефективності її світо-господарських зв'язків дають на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн-членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів та структури зведеної інформації.

Платіжний баланс – це співвідношення між: валютними платежами економічних су б 'єктів певної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж: країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).

За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому містяться систематизовані сумарні дані щодо зовнішньоекономічних операцій тої чи іншої країни з рештою країн світу за певний період.

Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо вона на економічній території певної країни функціонує більше одного року і має цент економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом тривалого часу.

Кількісне визначення стану міжнародних платіжних відносин є давньою історією і пройшло за цей час значний шлях розвитку.

Саме поняття «платіжний баланс» уперше ввів в економічну теорію Джеймс Стюарт у 1767 р., але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні були різними. Практично всі видатні представники світової економічної думки тією чи іншою мірою віддали належне у своїх наукових працях проблемі рівноваги платіжного балансу. Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст.

Формування світового господарства з часом ставило не тільки більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, а й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків між країнами. Досягненню певної однотипності цих міжнародних розрахунків сприяла діяльність Ліги Націй і Міжнародного валютного фонду.

Запропонована ними схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про зовнішньоекономічні дії за цей період і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні було покладено на Національний банк (Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України №517 «Про складання платіжного балансу» встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.

Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень, а під егідою Державного комітету статистики України система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів:

1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені;

2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках. В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду.

Держкомстат запровадив щоквартальну звітність для відстежування руху прямих інвестицій в Україну та за кордон, а також операцій з послугами. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує офіційну торговельну статистику Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку є також безпосереднє складання балансу, розробка методологічної та методичної бази для аналізу і прогнозування платіжного балансу, проведення відповідних розробок.

Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду, і публікується на сторінці Національного банку України в мережі Інтернет.

Перегляд даних за попередні періоди здійснюються один раз на рік під час підготовки платіжного балансу за IV квартал та звітний рік.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні і реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

1) циклічні коливання економіки;

2) нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

3) зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки і військовими витратами;

4) посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;

5) зміни в міжнародній торгівлі;

6) негативний вплив інфляції;

7) торговельно-політична дискримінація певних країн. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку, і кожна економічна операція має подвійний запис – на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. До дебету належать операції, внаслідок яких у країни з'являються платіжні зобов'язання щодо інших держав. Так, імпорт товарів та послуг, грошові перекази за межі країни, закордонні капіталовкладення резидентів записуються у дебетовій частині балансу. Ці операції відображаються зі знаком «мінус». До кредиту належать операції, в результаті яких з'являються платіжні зобов'язання інших держав стосовно цієї країни. Мова йде про експорт товарів та послуг, грошові перекази на користь резидентів даної країни та іноземні інвестиції в її економіку. Вони обліковуються зі знаком «плюс».

Таким чином, платіжний баланс криє в собі дві групи показників: надходження від нерезидентів і зовнішні видатки резидентів. Економічний зміст платіжного балансу найкраще можна подати через розгорнуту схему (таблиця 7.1).

Таблиця 7.1