Основні недоліки системи золотомонетного стандарту, які призвели до дестабілізації цієї системи

№ з/п	Вади системи золотомонетного стандарту	Причини і наслідки вад, які призвели до дестабілізації системи золотомонетного стандарту
1.	Ця система встановлювала пряму залежність грошової маси, що оберталася в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота.	Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, що охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.
2.	За умов золотомонетного стандарту практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни.	Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливість державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямках економічної політики.
3.	Існування золотого стандарту перешкоджало впровадженню дуже поширених у той час методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку тієї чи іншої країни.	Країна, що намагалася фінансувати військові витрати шляхом емісії грошей і водночас дотримуватись їх конвертованості в золото, відразу ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Перша світова війна найбільшою мірою й остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мусили вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банках і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс.

Поступово золотомонетний стандарт вичерпав свої можливості, оскільки не відповідав зрослим масштабам господарських зв'язків та умовам регульованої ринкової еконсміки. Перша світова війна призвела до кризи і занепаду цієї валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система.

Замість системи золотомонетного стандарту почали формуватися урізані форми золотовалютної системи – золотозливковий і золотодевізний стандарти.

Система золотозливкового стандарту – перехідна форма золотого стандарту. Суть цієї системи в тому, що національні валюти провідних західних країн прирівнювалися до певної кількості золота, отже, були розмінні на валютний метал, але вже не у будь-якій кількості, як за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Вона встановлювалася після Першої світової війни і проіснувала до великої депресії (1929-1933 рр.) в ряді країн з високо-розвинутою економікою, крім США.

В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки у Першій світовій війні, була впроваджена система золотодевізного стандарту, яка грунтувалась на тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу.

Платіжні засоби в іноземній валюті, що призначалися для міжнародних розрахунків, почали називати дгвізами. Власне, сформувалась друга світова валютна система, яка була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній конференції в 1922 р.

Друга світова війна фактично зруйнувала систему золотодевізного стандарту, що спонукало до розробки валютно-фінансової системи, адекватної новим умовам функціонування світового господарства та міжнародних економічних відносин. Така система після тривалої підготовчої роботи була створена та інституційно оформлена у 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (США) рішеннями міжнародної валютно-фінансової конференції. Складовими підписаного на конференції Заключного акта стали статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР).

Основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської, визначив статут МВФ. Основою цієї системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу – США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар та англійський фунт стерлінгів. Таким чином, на відміну від золотого стандарту, основу Бреттон-Вудської системи становила система золотовалютного стандарту, яка в подальшому трансформувалася у систему золотодоларового стандарту.

Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були:

• збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв'язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;

• встановлення офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;

• прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 г чистого золота);

• здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.

• ринкові курси валют не повинні були відхилятися вгору або вниз від фіксованих доларових паритетів цих валют на більше ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко «прив'язалися» до долара;

• з метою пом'якшення кризи окремих валют, підтримання валютних курсів і збереження вільноконвертованості держави-учасниці Бреттон-Вудських угод допомагали одна одній шляхом надання через механізм МВФ та іншими способами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасниками офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень була потрібна згода МВФ.

Протягом тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до валюти США, яка виконувала функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Ця довіра базувалась на тому, що, на відміну від усіх іншич валют, долар зберігав на зовнішньому ринку антиінфляційний «імунітет», який гарантувався його конвертованістю для центральних банків у золото. Така позиція на валютному ринку забезпечувалась нагромадженням США значної частини (70%) централізованих запасів золота. Слід врахувати і надзвичайно високу питому вагу США у світовій торгівлі та експорті капіталу, а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї країни.

Наприкінці 1960-х-на початку 1970-х рр. ситуація істотно змінилася. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги:

• різко скоротились запаси золота. У 1971 р. їх вартість становила 11,1 млрд. доларів, а, наприклад, у 1949 р. – 24,6 млрд. доларів. Почалася масова гонитва за золотом як стійкішим грошовим активом і відповідна відмова від долара;

• посилення інфляційних процесів;

• нестабільність платіжних балансів.

США, по суті, повністю втратили свою здатність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і, таким чином, утримувати його функцію міжнародної резервної валюти.

Визнаючи це, 15 серпня 1971 р.президент США Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.

Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці й нині, визначила нарада представників країн-членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстон (Ямайка) в січні 1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню четвертої світової або Ямайської валютної системи. Ця система набула сили після ратифікації угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалася з кризою Бреттон-Вудської валютної системи.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1) система заснована не на одній, а на декількох ключових валютах, тобто визнання міжнародними та розрахунковими валютами поряд із доларом США валют інших країн та СДР;

2) витіснення золота з міжнародних розрахунків, скасування золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;

3) офіційне визначення «плаваючих» валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції;

4) країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

У реальній практиці валютних відносин цілком витіснити долар з позиції ключових міжнародних валюти, як це передбачалося Кінгстонською угодою, не вдалося. Більш того, після 1981 р. адміністрація Р. Рейгана успішно запровадила низку стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара. Слід зазначити, що і в нинішній валютній системі долар залишається реальною основою валютно-фінансового механізму. З огляду на це, можна зробити висновок, що Ямайська валютна система функціонує за принципом не паперово-валютного, а паперово-доларового валютного стандарту.

Слід зазначити, що формування відповідних інституційних структур та принципів функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, доповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.