3.Керівник тренінгової групи

Основне завдання впродовж тренінгу, й особливо на перших заняттях – створення умов, які є необхідними для активної самостійної й продуктивної роботи кожного учасника над собою. Позиція консультанта-тренера, його стиль (авторитарний, ліберальний, демократичний) і методи роботи з групою не можуть бути весь час протягом проведення тренінгу одноманітними.

Водночас, дослідники визначають певний перелік особистісних рис, якими повинен володіти тренер. За І.В.Вачковим [1] в такий перелік включається:

 концентрація на клієнтові, бажання й здатність йому допомогти;

 відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість, терплячість;

 емпатійність, сприйнятливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;

 автентичність поведінки, тобто здатність демонструвати групі справжні емоції, переживання;

 ентузіазм та оптимізм, віра в здатність учасників до змін і розвитку;

 врівноваженість, терпимість до фрустрації, високий рівень саморегуляції;

 впевненість в собі, позитивне самоставлення, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних потреб, мотивів.

 багата уява, інтуїція; високий рівень інтелекту.Створення довірливої атмосфери й підтримки сприяє готовності й здатності керівника до емпатії. Емпатія може бути визначена як здатність поставити себе на місце іншого. Використання емпатії не є самоціллю керівника, вона йому необхідна, щоб не тільки відчувати членів групи, а й демонструвати їм, що їх розуміють[15].

Для того, щоб налагодити стосунки, які сприяють можливості впливу на іншу людину шляхом емпатії, керівнику тренінгу слід виявити в спілкуванні такі аспекти взаємин, як позитивне ставлення, повага, щирість, позиція не оцінювання, безпосередність і конгруентність.Таким чином, ефективність групової роботи часто зумовлюється не лише фаховою підготовкою тренера, а рисами його особистості.Багато авторів (І.Ялом, Л.Петровська, С.Кратохвіл, К.Рудестам, Т.Яценко, І.Вачков) надають великого значення дослідженню стилів поведінки, функцій і ролей керівників груп.

На думку Рудестама [14] психотерапевт може виступати в 4-роьх ролях (функціях):

По-перше, експерта. Тренер в будь-який момент існування групи має можливість прокоментувати один чи декілька процесів (це може бути коментар з приводу окремих поведінкових актів, або більш складні розмірковування про наміри і мотиви).Ці коментарі допомагають членам групи зрозуміти, як вони себе ведуть, як їх поведінка відображається на інших. Однак, якщо керівник занадто захоплюється наданням інформації, відповідями на питання і взагалі своєю роллю експерта, група стає схожою на учбовий клас. В якості каталізатора керівник групи співдіє розвитку подій в ній самим фактом своєї присутності. Він спонукає групу до дій і звертає її увагу на відчуття і турботи її членів. Керівник в даному випадку використовує свою майстерність, щоб допомогти членам групи побачити і зрозуміти, що відбувається в групі. Тут вимагається специфічні поведінкові навички, включаючи відверту, теплу і співчутливу манеру спілкування. Керівник групи –це ще й аранжувальник поведінки її членів. В цій ролі він намагається полегшити обмін питаннями, почуттями й інформацією і допомогти групі у рішенні її проблем і в досягненні цілей, це включає вміння попереджати неприпустиму поведінку учасників, виразити межі припустимої поведінки, захистити учасників групи від необґрунтованих нападів з боку інших її учасників, а також визначати внески окремих учасників в роботу групи.Керівник групи може грати роль зразкового учасника. Залежно від форми роботи з групою керівник може займати позицію як активного учасника, так і аутсайдера. Активна участь керівника в групі допомагає її членам відчути повагу до себе й турботу. Якщо участь керівника і відвертість були спонтанними і справжніми, вони можуть бути прикладом високого рівня міжособистісного функціонування, на якому інші члени групи можуть навчатися. Вміння керівника бути зрозумілим, відкритим, турботливим та ефективним у своїх діях співдіє виробленню корисних навичок у членів групи.

На думку І.Ялома [18], керівник може виступати у двох основних ролях:

1) технічного експерта ( коментує процеси, які відбуваються в групі, акти поведінки окремих членів, надає інформацію, що допомагає групі рухатись в потрібному напрямку).

2) еталонного учасника ( демонструє бажаний і доцільний зразок поведінки, підсилює динаміку соціального научіння через досягнення групової незалежності та згуртованості).

Отже, під час тренінгу роль керівника полягає в тому, щоб задати, а потім підкріпити необхідні норми групового спілкування. Бути керівником у тренінговій групі, „значить бути частково художником, частково вченим, поєднати почуття та інтуїцію зі знанням методів і концепцій"( К. Рудестам).

Основною умовою ефективності тренінгових занять, крім стійкої позитивної мотивації її учасників, є поєднання тренінгової роботи зі спеціально організованою учбовою діяльністю студентів, яка включає самодіагностику і зворотній зв'язок ( у процесі виконання психогімнастичних вправ, участі у групових дискусіях, рольових іграх), а також складання та реалізація індивідуальних програм особистісного самовдосконалення.

Кожне заняття змістовно поділяється на 3 етапи:

1) рефлексивний. На даному етапі учасникам надається можливість усвідомити особливості своїх пошукових та конструктивних дій, зафіксувати власні труднощі самопізнання, що забезпечує мотиваційне включення у роботу групи; об'єктивування й усвідомлення особливостей власних принципово важливих у майбутній професійній діяльності особистісних якостей здійснюється за допомогою прийомів „дистанціювання" ( виділення у якості об'єктів аналізу своїх думок, вражень, поведінки тощо) та «децентрації» ( завдяки виконанню завдань, пов'язаних із необхідністю реагувати на ситуацію від імені іншої особи).Спонуками до постійного рефлексування виступали також фіксація і чітке формулювання своїх труднощів при виконання завдань, необхідність надавати зворотній зв'язок іншим учасникам групи. Активізації рефлексивних процесів сприяли також запозичені з психодрами прийоми проведення рольових ігор - обмін ролями, «двійники»;

2) експериментальний або власне учбовий, пов'язаний з оволодінням студентами конкретними знаннями про характеристики певних психологічних особливостей, з розвитком смаку до експериментування;

3) інтегруючий, протягом якого майбутні практичні психологи мають змогу результати власної пошуково-перетворювальної активності асимілювати в уже наявну систему психологічних знань, умінь і навичок. Кожне заняття звичайно починається з привітань учасників, надання емоційної підтримки, тим хто її потребує.

Після того, як фасилітатор визначить готовність групи до роботи, учасникам повідомляється мета і завдання поточного завдання. Виконання кожного з запланованих заходів завершується її обговоренням, про у деяких випадках використовується прийом незавершеної дії, коли особливо емоційно та інтелектуально насичене завдання залишається без рефлексивного аналізу, спільного обговорення, які переносяться на наступне заняття з метою стимулювання творчо-пошукової активності учасників групи.Традиційно, до серед методичних прийомів виділяють такі базові методи, як групова дискусія і ситуативно - рольові ігри. До допоміжних відносять психогімнастику та проективний малюнок.

Групова дискусія є колективним обговоренням певної проблеми, кінцевою метою якої є досягнення єдиної думки. Це спільне обговорення будь-якого суперечливого питання, яке дозволяє змінити думку, позиції і настанови учасників групи в процесі безпосереднього спілкування. Така форма спілкування дозволяє зіставити протилежні позиції. Побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні позиції. Отже, груповою дискусією називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування й зіставлення різних точок зору, визначення істинної думки, знаходження правильного вирішення проблеми[15].

Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати процедури такого типу, як висловлювання по колу або метод естафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а для висловлювання дається певний проміжок часу.Поширеними методами в груповій роботі, й даному професійно зорієнтованому курсі є ігрові методи. Дослідники виділяють ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, ділові та ін. [1].

Гра є ефективною ще й тому, що може використовуватись на різних етапах групової динаміки. На першому етапі, тобто на початку групової взаємодії, гра сприяє подоланню напруженості, розкріпаченню, а отже, й включенню учасників групової взаємодії в роботу. Часто гра стає засобом діагностики й самодіагностики, допомагає творчо виразити своє «Я», подолати відчуженість, відкритися, що є важливим для досягнення поставлених цілям та завданням тренінгу «Самопізнання та саморегуляція».

В тренінгу велика увага приділяється психогімнастичним вправам, оскільки в результаті їх використання відбуваються зміни в стані групи як цілого, окремих її учасників, а також може бути отриманий матеріал, усвідомлення й обговорення якого дозволять просунутись вперед й у змістовному плані. Н.Ю.Хрящева зазначає, що поняття „психогімнастика" є умовним [11]. Цим поняттям позначають дуже широке коло вправ: письмових, усних, вербальних та невербальних. Вони можуть виконуватись в невеликих групах по 2-3 чоловіка або всіма членами групи разом, бути спеціалізованими і впливати переважно та ту чи іншу психологічну характеристику, можуть носити більш універсальний характер ( Н.Ю.Хрящева). Іноді під психогімнастичними вправами розуміють тільки такі, котрі спрямовані на зміну стану групи як цілого або кожного учасника окремо. Підтримуючи таку думку, Н.Ю. Хрящева притримується необхідності позначення поняттям „психогімнастика" і тих вправ, які спрямовані на отримання досвіду, що відповідає змістовній цілі тренінгу.

Функції, які виконують психогімнастичні вправи такі: функція діагностики емоційного стану учасників групи, вони дозволяють орієнтуватись у розвитку процесів групової динаміки і стимулювати їх. Крім того, психогімнастичні вправи можуть застосовуватись для розширення уявлення про себе й інших під час осмислення, зворотного зв'язку.

Фактично розвинута у людини емпатія - це запорука успіху в тих видах діяльності, які потребують проникнення у внутрішній світ партнера по спілкуванню.Поняття "емпатія" введене в психологію Е.Тітченером, який об'єднав філософські ідеї про симпатію з теоріями "вчувствования" Е.Кліффорда та Т.Ліпса. "Психологічний словник" трактує емпатію як осягнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини, вслухання у переживання особистості [10]. Близьким до поняття «емпатія» є поняття "співпереживання ",яке розроблялось ще М.М.Бахтіним і значущість якого трактувалась ним не в плані співчуття , злиття з іншим ,а з обов`язковою вимогою збереження свого місця поза іншим ,із збереженням своєї творчої точки зору .А.Адлер розглядає емпатію як одну з креативних функцій особистості, а Р.Мей, говорячи про емпатію, підкреслює її виключну роль не лише в консультативному процесі, а й у діяльності всіх тих людей чия професія пов'язана з впливом на особистість [8].

Отже, коли виникає емпатія ,виникає і вплив-тимчасовий (він проявляється, наприклад, у використанні у процесі спілкування одних і тих же жестів, голосових інтонацій і у перейманні психічного стану іншої людини тощо) і загальний ,більш стійкий (проявляється у перейманні однією людиною особистісного паттерна або ролі іншого). Емпатія ґрунтується на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається з іншою людиною ,що вона переживає, до чого прагне, як сприймає і оцінює себе і навколишній світ [6]. Вважається що першим хто вказав на визначальне місце емпатії в консультативному процесі і визначив її як одну з необхідних умов для терапевтичної зміни індивідуальності під час міжособистісної взаємодії консультанта з клієнтом був К.Роджерс: «Спосіб спілкування з іншими, що називається емпатією, багатогранний. Це означає увійти у суб'єктивний перцептивний світ іншого і відчути себе там як дома .Це означає бути чутливим до мінливих почуттів іншого». Роджерс відносить емпатію до наймогутніших терапевтичних засобів ,оскільки вона «розкріпачує, стверджує, повертає відчуття належності до роду людського навіть самим заляканим пацієнтам»[ 13].

Отже, протягом декількох занять студенти зосереджуються на особливостях своєї емоційної сфери, намагаються зафіксувати зовнішні прояви окремих емоцій, виявляють рівень відповідності зовнішнього прояву власних психічних станів та реальних переживань, підвищують чутливість до невербальних характеристик міжособистісної взаємодії.Наступний блок групової роботи – тренінг самопізнання інтерперсональних умінь.Професія психолога в комунікативному плані виступає прикладом спеціальних здібностей, які вимагають інтерперсональних умінь, тобто таких якостей особистості, що забезпечують успішну взаємодію між людьми, взаєморозуміння, організацію спільної діяльності.

Складовими системи інтерперсональних умінь науковці називають готовність до контактів, уміння їх підтримувати, уміння зберігати емоційну рівновагу в процесі спілкування, високу чутливість, емоційну привабливість для інших людей. Н.В. Чепелєва однією зі складових професійної компетентності практичного психолога називає комунікативну. Основний механізм, який забезпечує її становлення – діалог, що виявляється у взаємодії смислових позицій суб'єктів взаємодії, у результаті відбувається синтез нових професійних смислів, а також починає розвиватися одна з важливих професійно значущих якостей психолога - практика – діалогізм [17].

Остання включає діалогічну інтенцію, безумовне прийняття іншого, вміння встановлювати ефективні контакти з людьми, професійну рефлексію, здатність вести професійно орієнтований діалог. Саме актуалізація та розвиток даних складових інтерперсональних умінь відбувається в межах тренінгу самопізнання та саморегуляція.Когнітивною основою комунікативної компетентності особистості Н.Ф.Каліна називає соціальний інтелект [4], який виступає специфічним утворенням, що забезпечує ефективність соціальної активності особистості.

Серед конструктів, що втілюють функціональну структуру соціального інтелекту, - уміння шукати необхідну інформацію, рефлексія на кінцеву мету, інтерес до людей, здатність до асиміляції нетрадиційного досвіду. Результати сучасних досліджень функціональної структури соціального інтелекту визначають змістовну наповненість наступного блоку тренінгу - самопізнання соціального інтелекту та антиципації, в якому студенти виявляють власний рівень розвитку соціального інтелекту.

В процесі групової роботи відбувається розвиток здатності до реконструкції і перетворення уявлень як складових операціональної сторони прогностичної діяльності, розвиток здатності до висування та верифікації гіпотез як складової операціональної сторони прогностичної діяльності, підвищення мотивації до самовдосконалення соціальної активності та соціального інтересу [5]. Тренінг самопізнання Я- концепції та ресурсів особистісного саморозвитку – важливий блок професійно орієнтованого тренінгу.

Будучи важливим регулятором поведінки, я –концепція відіграє потрійну роль:- сприяє досягненню внутрішньої інтерпретації набутого досвіду.- визначає характер і особливості інтерпретації набутого досвіду.- слугує джерелом очікувань стосовно власної поведінки самого себе. Я- концепція формується у людини в процесі соціальної взаємодії як незворотній і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке психічне утворення , в той же час може характеризуватися внутрішніми змінами. Це системне психічне утворення накладає чіткий відбиток на всі прояви людини – від дитинства до глибокої старості. На відміну від ситуативних Я-образів (якою особистість бачить, відчуває себе у кожний даний момент), я-концепція створює у людини відчуття своєї постійної визначеності, самототожності, власної адекватності [5].

Наявність позитивної, несуперечливої Я-концепції - одна з найважливіших умов ефективної професійної діяльності практичного психолога, особистість якого виступає основним знаряддям, інструментом надання психологічної допомоги (Р.Мей, Ю.Альошина, О.Ф.Бондаренко). Тому центральним моментом системи тренінгових занять, пропонованих для майбутніх практичних психологів, є створення умов для обґрунтованого й аргументованого визначення особливостей їх власної Я-концепції, надання підтримки у розвиткові позитивної Я-концепції, віднаходження рецептів самовдосконалення. Таким чином студенти протягом декількох занять прояснюють особливості власної Я-концепції та ціннісно-мотиваційної сфери особистості, осмислюють різноманітність виявлень Я-концепції., аналізують життєві стратегії, розвивають впевненість в собі та своїх можливостях.Враховуючи те, що особистість психолога розглядається як відкрита система, набуває особливого значення його здатність до саморегуляції, тому доцільно в межах професійно орієнтованого тренінгу самопізнання та саморегуляція звернути увагу на психологічну саморегуляцію та на основи аутотренінгу, зокрема.

У широкому смислі поняття «психологічна саморегуляція» означає один з рівнів регуляції активності живих систем, для якого характерно використання психічних засобів відображення і моделювання реальності. (О.О.Конопкін). У більш вузькому трактуванні це поняття визначається, наприклад, як регуляція суб'єктом різних психічних станів, процесів за допомогою власної психічної активності, як вплив людини на себе завдяки словам та мислєнневим образам.(Л.С. Шубіна, Л.П.Гримак).

Висновок

Отже, головною особливістю методів саморегуляції станів є спрямованість їх на формування адекватних внутрішніх засобів, які дозволяють людини здійснити спеціальну діяльність по зміні свого стану. За своїм змістом методи саморегуляції є способами активного самовпливу, і тому основною функцією тренера групи виступає управління процесом формування внутрішніх засобів у суб'єктів впливу, забезпечення адекватних умов їх освоєння та засвоєння. Студенти протягом занять знайомляться з цілями і процедурами аутотренінгу, обговорюють значення оволодіння психологом методами саморегуляції, здійснюють апробацію окремих технік і прийомів розслаблення.

В процесі групової роботи формуються навички довільного розслаблення окремих груп м'язів у стан спокою, відбувається освоєння повної релаксації у стані спокою.І, нарешті, заключне тренінгове заняття, є пов'язаним з підведенням підсумків, на якому відбувається обмін отриманими знаннями, їх узагальнення, визначаються основні напрямки саморозвитку, усвідомлюється позитивний досвід самопізнання. Таким чином, професійно орієнтований тренінг «Самопізнання та саморегуляція» має такі особливості, які однозначно свідчать на користь його використання в навчальному процесі. При включенні у групову взаємодію студенти отримують можливість розвивати професійно значущі особистісні якості, отримати зворотний зв'язок від інших учасників групи, надати їм підтримку [19].

Кожне тренінгове заняття має відповідну структурну будову (як і весь курс), чітко визначаються цілі, завдання кожного заняття, підводяться підсумки у вигляді рефлексії студентів щодо проведеної спільної роботи. В структурі самого курсу наявні розділи, які вміщують заняття, спрямовані на самопізнання різних сфер психічної діяльності. Поряд з такими методами як психогімнастика, ігровими методами використовується психомалюнок, психодіагностичні методики, студенти використовують також рефлексивний щоденник, виконують домашні завдання.

Отже, аналіз наукової літератури з даної проблеми дозволяє зробити висновок про можливість та необхідність використання психологічного тренінгу у вищій школі, і, у підготовці майбутніх практичних психологів, зокрема. Це, на нашу думку, пов'язано з особливостями підготовки даних спеціалістів, їх професійним зростанням, яке включає не просто набуття необхідних знань, але й досвіду, що скоріше «проживається» ніж набувається.

Психологічний тренінг має певні особливості, які його відрізняють. Необхідність дотримуватись чітко визначених правил або принципів роботи, визначена кількість учасників тренінгу, чітко окреслені завдання та цілі групової роботи - все це ставить тренінг на особливе місце в підготовці майбутніх психологів.

Професійні значущі особистісні якості ( такі як емпатійність, комунікативність, соціальний інтелект, рефлексія та ін. ) ефективно розвиваються саме в груповій формі роботи, оскільки саме в групі її учасники отримують потрібний досвід взаємодії, надають підтримку, зворотний зв'язок, зростають особистісно, і, це не лише тому, що група є «соціумом в мініатюрі», але й тому, що цьому сприяє особлива рефлексивна атмосфера, яка створюється не лише самими учасниками, а й – тренером – викладачем. Важливим є ролі та особистісні якості керівника тренінга, його здібність виступати в якості фасилітатора групової взаємодії. Саме вміле керівництво дозволить студентам здійснювати самопізнання, вдосконалити свої професійні вміння.

Необхідність включення студентів у тренінгову роботу пов'язана ще й з тим, що вони в своїй майбутній практичній професійній діяльності повинні використовувати тренінги для вирішення професійних завдань, і , звичайно, є позитивним ознайомлення з тренінговою роботою саме в навчальному процесі (хоча питання про розвиток тренерських якостей студентів постає більше на старших курсах). В цілому, психологічний тренінг «Самопізнання та саморегуляція» має всі ознаки, що характерні для групової форми роботи, проте ми повинні враховувати й ті особливості, які обумовлюються самим навчальним процесом, а саме, наприклад, той момент, що учасники групи - студенти, що навчаються на одному факультеті, в одній групі, а, отже, добре знають один одного ( а ми пам'ятаємо - продуктивніше, коли в тренінговій групі малознайомі або незнайомі люди). Крім того, постає потреба в спеціально обладнаному приміщенні, а, його часто в умовах вузівської підготовки може не бути. Проте, незважаючи на це психологічний тренінг є потрібним, тим більше, що за його допомогою у студента створюється образ майбутньої професійної діяльності, усвідомлюється відповідність даному образу, а, отже, є можливості для професійного зростання.

Список використаної літератури

1. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга / Вачков И.В. – М.: Ось, 2000. – 224с.

2. Джонсон, Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Пер. з анг. В.Хомика. -К.: Вид. дім «КМ Академия» ,2003. – 288с.

3. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение / Емельянов Ю.Н. - Л.: Изд. ЛГУ,1985.-166с.

4. Калина Н.Ф. Диагностика социального интеллекта личности /Н.Ф.Калина // Журнал практикующего психолога. – 2007. - №5. – С.159-178.

5. Литовченко Н.Ф. Професійно орієнтований тренінг самопізнання та саморегуляції. Навчально-методичні матеріали для тренінгових занять студентів педагогічних вузів / Литовченко Н.Ф.- Ніжин:НДПУ,2002.- 72с.

6. Малибруда Е. Я – Ты – Мы: психологические возможности улучшения общения / Малибруда Е. Я.– М., 1986. – 234с.

7. Марасанов Г.И. Социально - психологический тренінг /Марасанов Г.И. - М.: «Совершенство», 1998. - 208с.

8. Мей Р. Искусство психологического консультирования /Мей Р. – М., 2001. – 192с.

9. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренінг / Петровская Л.А - М.: Узд - во МГУ, 1989. - 216с.

10. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровського. – М., 1990. – С.463-464.

11. Психогимнастика в тренинге/ Под редакцией Н.Ю.Хрящевой. -СПб.: «Речь», Институт Тренинга, 2001. - 256с.

12. Панок В. Основи практичної психології /Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. :Підручник. К.: Либідь, 1999.-536с.

13. Роджерс К. О групповой психотерапии / Роджерс К. Пер. С анг.-М.:Гиль-Эстель,1993.-191с.

14. Рудестам К. Групповая психотерапія /Рудестам К. - СПб.:Питер,2000.-384с.

15. Федорчук В.М. Соціально-психологічний тренінг «Розвиток комунікативної компетентності викладача». Навчально-методичний посібник / Федорчук В.М. - Кам'янець -Подільський: Абетка,2003.- 240с.

16. Цукерман Г.А., Психология саморазвития / Цукерман Г.А., Мастеров Б.М.-М.:Интерпракс,1995.-288с.

17. Чепелєва Н.В. Формування професійної компетентности в процесі вузівської підготовки психолога-практика /Н.В.Чепелєва // Актуальні проблеми психології. - К.: Інститут психології АПН України.-1999.- С.271-279.

18. Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии / Ялом И.-СПб.:Питер,2000.-640с.

19. Яценко Т.С. Методы активного социально - психологического обучения: Метод рекомендации для студентов педагогических институтов / Яценко Т.С.-Ч.2.-К.:РУМК,1991.-56с.