
- •Основні етапи розвитку соціологічної думки. Соціологія XX століття. Соціологія україни.
- •1. Історичні передумови виникнення соціології, розвиток емпіричних соціологічних досліджень
- •2. Соціально-філософські проблеми суспільства і соціального
- •3. Огюст Конт і його погляди на соціологію.
- •4. Класичний період у розвитку світової соціології(к.Маркс, е.Дюркгейм, м.Вебер)
- •5. Соціологія XX століття. Індустріалізм 20-30 років, “технологізація ”
- •6. Психодраматичні дослідження Дж. Морено. Теорії індустріального суспільства та теорії конвергенції.
- •7. Соціологічна думка України (кінець. Хіх – потаток хх ст.)
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •1. Об’єктивні чинники, які обумовили появу нового напрямку – соціології.
- •Література для самостійного опрацювання
- •1. Американская социология. Перспективи, проблеми, методи. – м.- 1972.
5. Соціологія XX століття. Індустріалізм 20-30 років, “технологізація ”
та «індустріалізаціям соціологічного знання. Соціоінженерія.
В 50-х роках XX ст. в соціологічній думці на Заході сформувалась соціологія «технологічного детермінізму», витоки якої відносяться до початку XX століття, тобто до часів зародження явища, яке значно пізніше стали називати науково-технічною революцією. Фундаторами соціології «технологічного детермінізму» були американські економісти і соціологи Т.Веблен, А.Берлі, Г.Мінз, Д.Бернхем.
В своїх працях, таких як «Теорія ділового підприємництва» (1904) та «Інженери і система цін» (1921), Т.Веблен зробив спробу визначити причини соціальних конфліктів та вивести їх з аналізу функціонування техніки. Критикуючи капіталізм того часу, Т.Веблен пропонував створити «раду техніків», яка на думку автора повинна була витіснити власників із сфери виробництва та суспільної діяльності. Основні ідеї, викладені Т.Вебленом у своїх працях зводяться до того що розвиток суспільства детермінізується розвитком техніки. Розвиток техніки в свою чергу визначається кланом «капітанів індустрії»,тобто інженерами і вченими. Слід зауважити, що в 20-40-ві роки XX ст. розвиток соціології зміцнюється в США, так як у цій країні затверджується неокашталістичний порядок, який вважається еталоном суспільного розвитку. А так, як Т.Веблен проголосив, що в процесі подальшого історичного розвитку капіталіст «зникає» а на його місце приходить менеджер, то в соціологічній науці на озброєння було взято лозунг «соціологія на службі менеджменту», який означав часткову відмову від проведення фундаментальних теоретичних досліджень і орієнтацію на здійснення емпіричних соціологічних пошуків.
Центром формування емпіричної соціології став Чиказький університет до сформувалась так звана Чиказька «школа життя». Тут в 20-30-і роки стали практикуватись багатоцільові прикладні дослідження, які орієнтувались на детальне вивчення локальних областей суспільного життя. За американською традицією на ідею дивились з точки зору практицизму, тобто з метою впровадження її в практику. Вважалось, що вирішення практичних завдань є більш важливим, ніж ідеологічне обґрунтування того, наскільки це важливо і корисно. При цьому критерієм істини виступають практичні наслідки в задоволенні наших потреб, отже достовірність знання перевіряється через його практичне впровадження. Емпіризм та прагматизм сформували цільову установку американської соціології, направлену на те, щоб вивчати те, що реально відбивається у суспільстві, а не займатися пошуком міфічного майбутнього. Так, як у соціальному факті не все є «очевидним», то виникає потреба у соціологічному інструментарії для збору інформації. Все це зумовило перенесення акценту в область методики, техніки і процедур соціологічного дослідження, зробило методику «суб-дисципліною». Представники емпіричної соціології визначили її методологічний статус як супернауки, головною роллю якої є модифікації та адаптації дослідно-експериментальних та математико-статистичних методів, числових еквівалентів природничої орієнтації для соціальних дисциплін. Поворот в сторону емпіричної соціології актуалізував проблему того, на що здатна ця наука. Чи повинен соціолог приймати участь в управлінських рішеннях і відповідати за них? Як відомо, класики соціології сказали відповідаючи на це питання «ні». Д.Ландберг в цьому зв'язку визначив головні завдання соціологічної науки інакше. На його думку соціолог повинен:
- точно визначити те, чого хочуть люди за певних обставин;
- якомога точніше прорахувати і описати альтернативи в заданих умовах та вказати наслідки кожної із них;
- розробити таку адміністративну чи інженерну техніку, яка б дозволила змінити соціальні установки більш ефективним способом.
Діяльність, по втіленню цих завдань в практиці соціологічного дослідження отримала назву «соціоіиженерної діяльності». її змістом є поєднання якостей соціолога та інженера. Як соціолог, дослідник суспільних явищ і процесів, зобов'язаний професійно розробити програмно-методичне забезпечення проекту, застосувати методи обробки, узагальнення та аналізу соціологічних даних, вміти інтерпретувати і коментувати отримані результати. Як інженер він мусив володіти відповідним стилем і мисленням діяльності, яка називається інжинірингом.
Інжиніринг (технічний, прикладний) - це комплекс самостійних консультаційних послуг на комерційній основі по зміні, регулюванню та соціальному контролю за допомогою спеціальної соціотехніки різних організаційних структур, які створюються людьми для вирішення спеціальних завдань.
Таким чином, соціоінжеиерія, яка сформувалась на основі ідей «технологічного детермінізму» являє собою комплекс заходів соціотехнічного впливу на людину та соціальні групи, завдяки чому у них виникає бажання або здатність до реалізації певних цілей. Тому вона має чітко виражену ирактично-управлінську орієнтацію на обслуговування соціальних організацій та вирішення проблем соціального управління.