30)Слово о полку ігоревім

лово о полку Ігоревім (Слово о плъку Игоревѣ; «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова», або альтернативне прочитання: "Слово о полку і гореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова ", тобто «Слово про похід і горе»[1] ) — героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Оригінал твору відкрив граф Олексій Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р., при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Як і в Гомеровій «Іліаді», основний задум твору не в описові подій протягом походу, а в тому, що похід змінив світогляд князя Ігоря — «від свавільного гніву до розуміння об'єднавчої ролі держави». В епілозі твору князь Ігор іде до церкви Пирогощої «країни заради» — «страни ради». Твір присвячено «землі Трояні» (назва — образ України) і її військовому оплоту — військовим дружинам — «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай.

31)Культурні контакти Київської русі

Безпосередньо з вірменської, а не сирійської чи грецької, як вважалося донедавна, на церковнослов’янську мову було перекладено в Київській Русі ранньосередньовічний шедевр «Повість про Акира Премудрого». Це доводить простий текстологічний аналіз: більшість повчань і притч слов’янської редакції співпадає з вірменською редакцією повісті й не співпадає з іншими. Повість була перекладена з вірменської в XI - першій половині XIII століть [16]. Можливість перекладу повісті в Болгарії, де ставлення до вірменів, переважно єретиків-павлікіянців, було вороже, малоймовірне. Набагато складнішими виглядають зв’язки у різних ділянках мистецтва. Незважаючи на більш як сторічні пошуки аналогій між пам’ятками південноруської і вірменської архітектури [17], переконливі докази вірменської першоджерельності й давньоруського епігонства знайдені не були. Недослідженими залишаються можливі контакти у мистецтві книги. Окремі збіги в орнаментиці та мініатюрі давньоруських і вірменських рукописів вимагають довгої і. копіткої дослідницької праці.

32)Язичництво як світоглядна культура

Язичництво — первісна релігія східних слов'ян, сутність якої полягала в обожненні сил природи й культі предків. Єдиним найвищим богом. богом«громовиком», був Перун. Уособленням неба взагалі був Сварог. Інші вищі боги вважалися його синами — Сварожичами: сонце і вогонь — Дажбог і Хоре, Велес — «скотій бог». У волинян найвищим богом вважався ще Святовит — Триглав. Імена цих богів дійшли до нас із фольклору — народних казок і пісень, сутність яких зводиться до боротьби світлих сил природи з темними: родючості з неродючістю (безплідністю), літа із зимою, життя зі смертю. Східні слов'яни (русини) уявляли собі весь кругообіг пір року як безперервну боротьбу й чергування перемог світлих і темних сил природи. Висхідним пунктом цього кругообігу є новий рік — народження нового сонця (Ярила);

33)Філософська думка київської русі

Наприкінці IX ст. завершилось об'єднання східних слов'ян у державних кордонах Київської Русі, що зумовило формування розрізнених племен у руський (український) народ Утворення Руської держави та введення християнства (988 р.) знаменували початок нової епохи в політичному, економічному та культурному житті Русі Розквіт культури знайшов своє відображення в поширенні писемності, створенні навчальних закладів, розвитку архітектури, живопису, скульптури та прикладного мистецтва Християнська релігія, що стала визначальним джерелом філософсько-світоглядних ідей, докорінно перетворила світобачення руського народу, змінила стиль його мислення, напрями духовних прагнень. Розповсюдження християнської літератури орієнтувало руських мислителів на вивчення Святого письма, учення Отців церкви - Василя Великого, Григорія Богослова, Григорія Назіанзина, представників каппадокійської школи, що існувала на території Візантії в IV-V ст.