21)Характерні риси культури ранньослов’янського періоду

Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку. Територія розповсюдження зарубинецької культури — басейни Прип'яті, середнього і частково горішнього Дніпра. Час — приблизно з 200 року до РХ до 200 року після РХ. Була визначена у 1899 і засвідчена понад 500 пам'ятками, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я. Зарубинецька культура, як і її наступниця Черняхівська культура, має впливи інших культур: кельтської Латенської культури, степових скитів і сарматів. Згодом мала вплив цивілізації Римської імперії на Дунаї. Вплив Скитсько-сарматської цивілізації був значний у гончарстві, зброї, домашньому господарстві і орнаментації.Носії культури займалися сільським господарством, скотарством і мисливством. Відома торгівля шкірами диких звірів з містами Причорномор'я. Небіжчиків спалювали і вкладали попіл в урни і ями.

Черняхівська культура — археологічна культура у 100—500 роках. Поширена на території лісостепового Подніпров'я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. Деякі історики (зокрема, Пауль Райнеке) пов'язують її із державою готів. Черняхівська культура — одне з найяскравіших культурно-історичних-утворень першої половини І тис. н. е. на південному сході Європи. В період свого розквіту, який припадає на III — IV ст., вона обіймала більшу частину сучасних українських і молдовських земель та суміжні з ними райони Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є. Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за обрядом трупоспалення або трупопокладення. Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників.

22)Специфіка дохристиянської культури Київської Русі

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. Період дохристиянства і період після прийняття християнства. В даному рефераті спробуємо розглянути особливості дохристиянської культури Київської Русі. Основні заняття і суспільні відносини. Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство - підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля - одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожем'як - людей умілих, сильних і відважних