37)Зопорізька січ.Побут ,традиції культура

Життя запорізьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках і бурдюгах значно відрізнялося одне від одного. На Січі жили неодружені козаки і в Січ аж ніяк не допускали жінок, чи буде то мати, сестра або стороння жінка для козака . Запорізьким козакам не дозволяється бути одруженими усередині їхніх жител (в Січі), а які вже одружені, повинні, щоб дружини їх жили в близьких місцях, куди їздять вони до них тимчасово; але це потрібно робити так, щоб не знали старшини.. Заборона уведення жінок на Січ поширювалося не тільки на запорожців, але й на сторонніх осіб, постійно або тимчасово проживаючих в козацькій столиці. Повсякденне життя запорізьких козаків на Січі складалось в такий спосіб. Козаки піднімалися на ноги зі сходом сонця, одразу ж вмивалися холодною річковою водою, потім молилися богові й після молитви, через деякий час, сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили по-різному: хто об'їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині, хто лагодив плаття, а хто просто лежав на боці, попихкував з люльки-носогрійки, розповідав про власні подвиги на війні, слухав розповіді інших і викладав плани нових походів. У дні більших свят, наприклад, Різдва Христова й св. Великодня, запорізькі козаки протягом цілого тижня ходили поздоровляти зі святом до кошового, судді, писаря й осавула, приносили їм подарунки, пригощалися в них різними напоями й під час частуванні стріляли з гармат.

38)Братства як культурні осередки

Процес відродження і подальшого розвитку національної школи в Україні передбачає глибоке вивчення історії вітчизняної освіти і всебічний аналіз досвіду минулого. Перші писемні згадки про духовні православні освітні заклади Волині датуються початком XI століття. Широка мережа духовних шкіл створена на історичній Волині ще в княжі часи у Володимирі, Луцьку, Крем’янці, Збаражі, Холмі та ін. Духовні школи існували при монастирях і храмах. Основою викладання було Слово Боже. На зміну духовним школам княжої доби в XVI-XVIII століттях прийшли братські школи, які діяли при братствах. Братствами називались національно-релігійні громадські організації українського міщанства, а також інших верств населення, які відігравали значну роль у церковному, суспільно-політичному й культурному житті. Братства створювались навколо парафіяльних храмів, на базі ремісничих та церковних організацій. Основою діяльності братств був самозахист від релігійного та національного гніту з боку католицької церкви.

39)Українське козацтво

Козаки́ (давньорус. козакъ[1], пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав. У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням козацтва.