34)Монументальний живопис Київської русі

Про монументальний живопис X ст. можна деякою мірою судити лише на підставі археологічних знахідок, виявлених під час розкопок Десятинної церкви у Києві. Тут знайдені різнокольорові кубики від настінних мозаїк, уламки штукатурки із залишками фресок, частини мозаїчної підлоги. Особливий інтерес становить фресковий фрагмент, який зображує верхню частину обличчя якогось святого. Живопис відзначається майстерною передачею форми та великою архаїкою навіть у порівнянні з візантійськими художніми творами X ст. Техніка фрески нагадує живопис восковими фарбами (енкаустику).Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Найбільш освітлені, парадні частини собору прикрашені мозаїками, решта — фресковим живописом, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці. Значна частина розписів уціліла і зараз звільнена від пізніших нашарувань олійних фарб.У головному куполі вміщено мозаїчне погруддя Христа-Пантократора (Вседержителя) в оточенні чотирьох архангелів. Нижче, на простінках між вікнами барабана, були зображені постаті дванадцяти апостолів, ще нижче, у парусах, — чотирьох євангелістів. На північній та південній підпружних арках містяться 15 мозаїчних медальйонів, що входять до композиції «Сорок мучеників», на східних стовпах цих арок — мозаїка «Благовіщення».

35)Театр і музика Київської Русі

На другу половину XIII — першу половину XVI ст. припадає період дальшого розвитку такого явища в історії театру, як діяльність скоморохів — народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників. Скоморошество виникло й розвинулося на Русі разом з народними святковими іграми та деякими обрядами задовго до об'єднання східнослов'янських племен у давньоруську державу. Про побутування у Давній Русі скоморошества як своєрідного поєднання елементів театрального, музичного, танцювального й циркового мистецтва свідчать билини київського циклу і зображення скомороших сцен на фресках Софійського собору в Києві (ХІ—ХIII ст.)Скоморохи поділялися на осілих і мандрівних. Осілі виступали головним чином на ігрищах під час свят, на весіллях тощо. Мандрівні об'єднувались у ватаги й переходили з місця на місце, відвідуючи й далекі країни. Наприклад, великий італійський поет Л. Аріосто у своїй поемі «Шалений Орландо» (пісня XI, строфа 49), яку він писав протягом 1507—1532 pp., згадує про «руських або литвинів» (тобто українців і білорусів), які водили ведмедів по ярмарках.

36)Соціальні світи київської русі

Світ села

У культурі села і в сільськогосподарському виробництві в цей період відбуваються серйозні зміни. Передусім це стосується південного краю Східної Слов’янщини, саме України-Русі. Тут на зміну «вогняній ляді», підсічно-вогневому землеробству скрізь, за винятком Полісся, приходить землеробство на постійно оброблюваних землях, відповідно — життя на сталих довготривалих поселеннях.

Світ міста

Міста виникають з різних причин. Одні, як Київ або Чернігів, об’єднували в одне ціле навколо княжого двору різні «кінці» — окремі поселення. Інші, як Холм, засновані князями або, як більшість невеличких міст на Пороссі, виростають із сторожових фортець, або були колись племінними центрами, як Вручій (Овруч), або стольними містами удільних князів, як Севськ, Трубчевськ чи Дебрянськ... Хоч би як воно було, досить з’явитись міському центру, щоб почався немовби процес кристалізації навколо нього, який включає утворення ринку, а пізніше — будівництво церков, монастирів, розростання ремісничих посадів.

Князівський світ

Князі були багатими. їх виділяв і багатий одяг — плащ-корзно, застібнутий на плечі дорогою фібулою, особлива кругла обшита хутром шапка, дорогі хутра і візантійські матерії, меч — предмет розкоші, до якого ставилися мало не як до живої істоти, прикраси, скарби в скринях.

Світ церкви

Церква як суспільний організм усвідомлюється в східному християнстві як «Божий народ», тобто як множина людей, наділених харизмою Святого Духа і тому виділених із усього людства як «обраний народ». На відміну від Старого Ізраїлю, християни як Новий Ізраїль об’єднані не етнічною спільністю і не етнічною долею, а релігією, і у зв’язку з цим — особливою долею.