3. Білорусько-російські відносини є приклад класичних асиметричних відносин, у яких Росія переважає Білорусь за всіма основними параметрами.

Розвиток союзних стосунків із Російською Федерацією був і залишається пріоритетним напрямком білоруської зовнішньої політики. Білорусь, мабуть, унікальний, єдиний у своєму роді стратегічний союзник Росії. Можна говорити про особливий характер стосунків між двома державами, що помітно контрастують з іншими інтеґраційними починаннями на пострадянському просторі.

Білорусь і Росія пройшли шлях від Співтовариства до задекларованого Союзу двох держав, якому, щоправда, ще не вдалося повною мірою довести свою життєздатність.

Перспективи інтеґрації у всіх сферах (політичної, економічної, соціальної) були окреслені ще в Декларації про подальше єднання Білорусі та Росії (грудень 1998 р.), що визначає послідовність руху до добровільного об’єднання в союзну державу.

Не вніс особливої ясності в це питання і проект Договору про створення Союзної держави, опублікований для “всенародного обговорення” 8 жовтня 1999 р.

Російсько-білоруські інтеграційні процеси несуть у собі значну зовнішньополітичну складову, яка виявляється в міжнародній діяльності Російської Федерації та Республіки Білорусь. Перемога на президентських виборах 2001 р. О. Лукашенка стала додатковим аргументом для провідних країн Західної Європи на користь продовження політики міжнародної ізоляції Білорусі.

В лютому 2002 р була прийнята нова програма узгодження дій в галузі зовнішньої політики держав-учасниць Договору про створення Союзу двох держав. В своїй практичній діяльності програми сприяють досягненню цілей та принципів співпраці в політичній та інших сферах, прийняття заходів по об’єднанню матеріальних та інтелектуальних потенціалів держав.

Президент Росії В. Путін дав чітку картину російського уявлення про систему координат у відносинах Білорусі та Росії. Інтегруватися можна двома шляхами:

1) добровільне входження Білорусі та її частин до складу Росії;

2) формування економічного та політичного Союзу за моделлю Європейського Союзу.

Росія готова до реалізації обох варіантів. Такими є національно-державні інтереси, так само як політичні та економічні. Створювати доволі суперечливе утворення рівних сторін за принципом ”одна країна – один голос” підстав немає.

Сторони продовжують вправлятися у паперотворчості, обговорюючи бюджет, питання державної безпеки, нормативно-правового забезпечення союзного будівництва. Питання у тому, хто перший заявить про абсолютну неефективність подібних заходів – адже союзу-то немає.

Незважачи на рішення Державної Ради віртуальної Союзної держави Росії та Білорусі від 3 лютого 2009 р. про виділення останній 2 млрд. дол. допомоги на подолання наслідків світової економічної кризи ці кошти виділені не були.

Більше того, в червні 2009 р. О. Лукашенко демонстративно, з міркувань збереження національної поваги, відмовився від кредиту на 500 млн. дол. США, заявивши: «Не виходить у Росії – не треба кланятися, скиглити, плакати, треба шукати своє щастя в іншій частині планети… Треба йти в інші місця, де нас не знають, де нас чекають, і торгувати – десятьма тракторами, одним комбайном, по чайній ложці цукор возити».

В основі інтеграційного формату Російська Федерація- Республіка Білорусь й надалі переважають пропагандистські моменти, які в залежно від зовнішньополітичної (економічної) коньюнктури можуть кардинально змінюватися.

22 листопада 2010 р. до Мінське із візитом прибув міністр закордонних справ Росії С. Лавров. Офіційною метою його приїзду стала участь у псільному засіданні колегії МЗС обидвох країн. Проте експерти вважають візит Лаврова останнім попередженням Москви» О. Лукашенку, який «перебуває в куражі від контактів з ЄС» і навіть, попередньо відмовився від зустрічі із главою російського зовнішньополітичного відомства, хоча в минулі роки не оминав своєю особистою увагою зустрічі навіть із главами адміністрацій окремих російських регіонів, які з робочими візитами відвідували його країну.

Показовим є те, що буквально за кілька годин до прильоту у Мінськ С. Лаврова О. Лукашенко виступив із різкою критикою підходу Москви до військового співробітництва: «Ми можемо виконувати свої функції (по захисту Союзної держави) тільки при підтримці Росії, ну хоча б озроєннями. Це не підхід, коли нам інколи пропонуються купувати зброю за свій рахунок, та, як вміють говорити росіяни, за ринковими цінами… Нас весь час називають нахлібниками. Суспільство повинно знати: ми не нахлібники, а виконуємо важливу функцію по захисту, в тому числі й російської держави».

Європейський шлях інтеграції є важливим не тільки для двох країн. Росія постійно відновлює свій вплив на пострадянському просторі, демонструючи активність у формуванні ефективної співпраці з колишніми республіками СРСР. З цієї причини, формування інтеграційної серцевини Білорусь – Росія може стати фактором притягнення інших держав.

Експерти вважають, що подібна лінія поведінки Мінська у відносинах з Москвою пов’язана з візитами в Білорусь глав МЗС Німеччини та Польщі Г. Вестервеллє та Р. Сікорського, а також президента Литви Д. Грибаускайте. Європейські міністри пообіцяли Мінську фінансову допомогу в розмірі 3 млрд. дол. у випадку проведення честних президентських виборів 19 грудня 2010 р., а глава Литви заявила, що продовження правління Лукашенка є гарантією стабільності Білорусі, а також того, що ця країна «не перетвориться на Росію».

Ще із 2007 року Брюссель і Вашингтон стали дедалі виразніше натякати, що для розмороження відносин з Білоруссю не вимагатимуть уже цілковитої демократизації, а кожен вияв доброї волі Мінська щедро винагороджуватимуть. Лукашенко звільнив політичних в’язнів (зокрема, свого запеклого опонента О. Казуліна) та одним рухом позбувся одіозних співробітників, котрі накручували спіраль репресій. Разом з тим Мінськ почав демонструвати й інші ознаки пом’якшення режиму.

Президент Білорусі О. Лукашенко вважає, що Європа матиме повне право протистояти Росії, якщо та почне дії стосовно Білорусі, подібні до тих, які Москва проводила на Кавказі.

«Не доведи Господи, Росія спробує піти на подібні кроки стосовно Білорусі. За такого надзвичайного розвитку подій у Європи буде повне право протистояти Росії, не обмежуючи себе в методах і засобах тиску», - заявив білоруський лідер в інтерв’ю британській газеті Fіnancіal Tіmes, опублікованому 19 вересня 2008 р.

Лукашенко визнав, що викликав роздратування в Москві, не визнавши незалежність Південної Осетії та Абхазії. Водночас він не відкинув подібні кроки і в майбутньому, заявивши, що новий парламент, вибори в який відбудуться наприкінці  вересня, повинен мати можливість висловлювати свою думку з цього приводу.

На думку Лукашенка, Захід повинен активніше брати участь у справах колишнього Радянського Союзу. Керівник Білорусі вважає, що саме вплив Заходу став основною причиною, з якої  держави на території колишнього СРСР не визнали незалежність Південної Осетії та Абхазії слідом за Росією.

Тимчасові зближення із ЄС та конфронтація з Російською Федерацією не заважали О. Лукашенкові успішно реалізовувати інші зовнішньополітичні та економічні інціативи.

На початку жовтня 2010 р. Державна Дума Російської Федерації навіть прийняла постанову «Про ситуацію в російсько-білоруських відносинах», зумовлену безпрецедентною кризою у відносинах Москви та Мінська.

Не називаючи президента О. Лукашенка по імені, російські депутати звинувачують білоруське керівництво в «антиросійській риториці» та «коньюнктурних політичних інтересах» закликаючи недопусти підриву «стратегічних відносин» між обома країнами.

В той самий час, відвернувшись від Москви О. Лукашенкоо здійснив візит в Туреччину, заявивши про намір будувати довгострокове стратегічне партнерство з Анкарою.

У жовтні 2010 р. із триденним візитом Лукашенко відвідав КНР.

Найважливішим його підсумком стала обіцянка китайців надти Білорусу кредитів на 15 млрд. дол. США. Щоправда, кредити ці «зв’язані» - виділятимуть їх тільки на закупівлю китайського устаткування, товарів або послуг китайських компаній, що займаються будівництвом або іншими роботами на білоруській території.

Фактично Лукашенко дав згоду на участь у програмі підтримки китайським урядом власного бізнесу, а заодно й перетворення Білорусі на величезний промисловий парк КНР в Європі. Вигоди, із чого матимуть безумовно не лише китайці, але й білоруський уряд та працівники.

Розгорнуті після завершення голосування на президенських виборах 19 грудня 2010 р. масові репресії кардинально змінили не тільки зовнішню політику самої Білорусі, але й зокрема буквально поховали діалог між Євросоюзом і Білоруссю, який так старанно і небезуспішно налагоджувався з 2008 р. Так, 20 січня 2011 р. Європарламент закликав офіційний Мінськ провести нові президентські вибори, а МВФ і ЄБРР – заморозити фінансову допомогу для Білорусі. 31 січня Рада міністрів закордонних справ ЄС ухвалили конкретні санкції стосовно білоруського керівництва.

Щодо останнього кроку, то він розпочався фактично із скандалу, оскільки у списку із 157 білоруських високопосадовців, чиї закордонні рахунки підлягаються заморожуванню (158 особам забороненно в’їзд до ЄС) не виявилося екс-керівника МВС Ю. Сівакова, якого на Заході підозрюються у зникненні опонентів Лукашенка, вимаганні і «відмиванні» коштів в особливо великих розмірах.

Першим кроком допомоги фактично розгробленій білоруській опозиції стало рішення проведеної на початку лютого 2011 р. у Варшаві міжнародної конференції «Солідарність з Білоруссю» за участю 36 держав-учасниць надати допомогу в 87 млн. євро. жертва режиму Лукашенко та борцям з ним.

До 26 квітня 2011 р. у списку друзів Білорусі значилась й Україна. Але, несподівано для україїнської сторони, президент Білорусі не прилетів за зустріч із президентом України В. Януковичем та президентом Росії Д. Медведєвим .

Понад те, він дозволив собі зробити некоректну заяву про «вошивість» української влади. «Ви поставте це запитання Януковичу – чому білоруський президент не присутній на їхніх заходах, - сказав О. Лукашенок. – Це ви в них запитайте. На жаль, вошивості вистачає в нинішнього керівництва України» .

Білоруський лідер прокоментував висловлювання Ж. Баррозу про те, що коли Лукашенко прийде на міжнародну конференцію з чорнобильських питань у Києві, то він туди не поїде. «Що стосується таких козлів як Баррозу, ну, був якийсь Баррозу в Португалії, вигнали його і влаштували в Єврокомісію»

Сьогодні багато експертів замислюються: Лукашенко тупо зірваввся і образився на незапрошення на саміт 19 квітня чи грає в кремлівські ігри? Є думка, що в прелидентському спарингу 2012 р. Медведєв-Путін Лукашенко став на бік Путіна. І образлива заява білоруського керівника – помста за невступ України в Митний союз.

4. Наприкінці 1996 р., коли російські політики усвідомили, що процес просування НАТО на Схід Європи є неминучим, вони розпочали переговори про підписання документу між Росією та НАТО. ”Визначальний акт про взаємовідносини, співробітництво та безпеку між Росією та НАТО” був підписаний в Парижі в травні 1997 р. Відповідно до цього документу, обидві сторони давали одна одній певні гарантії, правда фактично декларативні.

В 1998 р. розпочалася нова балканська криза навколо Косово, яка сприяла тому, що ”криза взаєморозуміння”, яка мала місце у відносинах Росії та НАТО в попередній період, перерослав в ”кризу довіри”. Загальний підсумок російської ”балканської політики” під час косовської кризи був негативним.

Після ”добровільної” відставки Б. Єльцина в умовах посилення критики Росії, пов’язаної з ”другою чеченською війною” та від різних міжнародних (передовсім європейських – Ради Європи, ЄС, ОБСЄ) організацій, російський істеблішмент вирішив піти на відновлення стосунків з НАТО.

Настільки у військових структурах і Російської Федерації, і НАТО зберігається інерція ”холодної війни”, настільки в співробітництві Заходу та Росії, у тому числі у військовій сфері, Європейський Союз буде відігравати певну роль.

На саміті Росія-ЄС, який відбувався 6 листопада 2003 р. в Римі, було прийнято рішення розпочати роботу по формуванню спільного економічного простору, спільного простору зовнішньої безпеки, спільного простору свободи, безпеки та правосуддя, спільного простору науки та освіти, включаючи культурні аспекти.

На підсумками саміту Росія–ЄС (грудень 2006 р., Гельсінкі (Фінляндія)) можна було говорити про стагнацію як планів побудови чотирьох спільних просторів, так й енергетичного діалогу ЄС-Росії.

Проте за останні роки ситуація істотно змінилася. Зокрема, 7 грудня 2010 р. пройшов 26-й саміт ЄС-Росія, під час якого Росія завершила переговори з ЄС про умови свого вступу до СОТ і домовилася про нову взаємодію в рамках програми «Партнерство заради модернізації» з ймовірним виходом на новий всеосяжний договір з ЄС.