28

Лекція 6. Аналіз зовнішньої політики

Російської Федерації на сучасному етапі

План

1. Формування нових пріоритетів зовнішньополітичного курсу Російської Федерації за президенства В. Путіна.

2. Зовнішньополітична доктрина президента Д. Медведєва.

3. Роль Руської православної церкви у формуванні ідеологічних засад нового геополітичного проекту.

4. Новий етап російсько-американських відносин.

5. Пострадянський простір в зовнішній політиці сучасної Росії.

6. Відносини Російської Федерації та Республіки Білорусь.

7. Росія та Західна Європа в сучасних міжнародних відносинах.

8. Зовнішня політика Росії в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданович А. Земля Саннікова // Дзеркало тижня. – 2011. - № 16 (29 квітня). – С. 1, 3.

2. Баронін А., Колпаков А. Росія тепер переганятиме Китай / Анатолій Баронін, Андрій Колпаков // Коментарі. – 2012. - № 5 (2 грудня). – С. 21.

3. Варивода Я. О. Інформаційні стратегії у зовнішній політиці США та Росії за кризових умов Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України. Ін- т світ. економіки і міжнар. відносин. — К., 2004.

4. Воронов А., Николаева Д. Владимир Путин погнал волну миграции вспять / Александр Воронов, Дарья Николева. // Коммерсантъ. – Украина. – 2012. - № 10 (27 января). – С. 4.

5. Габуев А. Россия вступила в ядерную реакцию / Александр Габуев // Коммерсантъ-Украина. – 2011. - № 195 (24 листопада) – С. 4.

6. Гаджиев М., Сысоев Г. Союзник нон грата // Коммерсантъ. – Украина. – 2010. - № 203 (23 ноября). – С. 4.

7. Газін В. «Русский мир»: нова реальність старого міфу // Дзеркало тижня. Україна.– 2011 - № 14 ( 16 квітня). – С. 15.

8. Гетьманчук А. Прощальні подарунки іменнику Путіну // Дзеркало тижня. – 2007. - № 38.

9. Друзенко Г. Геополітика від Патріарха: Царство небесне vs руський світ // Дзеркало тижня. – 2009 - № 44(14 листопада). – С. 4.

10. Жабкіна Л. Ісламське православ’я і православний іслам / Лукерія Жабкіна // Коментарі. – 2010. - № 5 ( 5 лютого ). – С. 23-24.

11. Жуган О. Путін знову реанімує СНД // Коментарі. – 2007. - № 39.

12. Каган В., Одинец А. Белорусскую армию берут на росийское довльствие / Владислав Каган, Андрей Одинец // Коммерсантъ. – Украина. – 2012. - № 19 ( 9 февраля). – С. 4.

13. Карбівничий В. Булорусь стане китайською промзоною // Коментарі. – 2010. - № 39 (15 жовтня) . - С. 25.

14. Карбівничий В. Європа викинула свої фігові листки // Коментарі. – 2010. - № 40 (22 жовтня) .- С. 16.

15. Карбівничий В. Росія і США зійшлися на поганому мирі // Коментарі. – 2009. - № 12 (3 квітня) .- С. 18.

16. Кафтан О. Реформи Обами закінчуються // Коментарі. – 2010. - № 39 (15 жовтня) .- С. 24-25.

17. Кафтан О. Кремль купує прихильність аборигенів // Коментарі. – 2009. - № 48 ( 18 грудня) . - С. 21.

18. Кафтан О. Путін навчить українців любити Януковича / Олексій Кафтан // Коментарі. – 2011. - № 46 (2 грудня). – С. 6-7.

19. Кафтан О. Технології Кремля не знайшли нікого сташнішого, ніж українці / Олексій Кафтан // Коментарі. – 2012. - № 6 (10 лютого). – С. 5.

20. Коваль О. Відлига на початку зими // Дзеркало тижня. – 2010. - № 46(11 грудня) . – С. 5.

21. Коваль О. Росія готова віддати Китаю все // Дзеркало тижня. – 2010. - № 36. – С. 5.

22. Коврик-Токар Л. І. Еволюція зовнішньої політики Російської Федерації щодо країн СНД :головні напрямки та визначальні тенденції : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук /Лариса Іванівна Коврик-Токар. - Чернівці, 2008. - 20 с.

23. Колеров М. Геополитические риски Таможенного союза // Международный курьер. – 2009. - № 26-27 (15-28 июля). – С. 2.

24. Копчак В. Міфологія пацифізму // Український тиждень. – 2010. - № 15 (16-22 квітня). – С. 42-43.

25. Кравченко В. Саміт оновлення // Дзеркало тижня. – 2010. - № 43 (20 листопада). – С. 5.

26. Кулик В. Важливий беззмістовний саміт // Коментарі. – 2009. - № 39 (16 жовтня). – С. 18.

27. Кулик В. Україна опинилася між ”двох НАТО” // Коментарі. – 2007. - № 39.

28. Логінов Я. Білорусь переходить на китайську модель // Дзеркало тижня. – 2008. - № 37.

29. Медведєв В. Митне замикання // Коментарі. – 2009. - № 46 (4 грудня). – С. 9.

30. Мэттьюс О., А. Немцова А. Доктрина Дмитрия Медведева // Международный курьер. – 2008. - № 46 (3-9 декабря). – С. 11.

31. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник. / Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губерський та ін. – Київ: Либідь, 2001. – 624 с.

32. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності: Монографія / А.С. Філіпенко (кер. авт кол.). – Київ: Знання України, 2004. – 304 с.

33. Мировая политика и международные отношения: Учебное пособие / Под ред. С. А. Ланцова, В. А. Ачкасова. – Санкт-Петербург: Питер, 2005.

34. Панченко Ю. Пространство узнало свое время // Коммерсантъ. - Украина– 2009. - № 223 (21 декабря) – С. 6.

35. Печорина Н. Протистояння Росії і США: бабло переможе зло // Коментарі. – 2008. - № 33.

36. Найєм М. Білоруський перемет // Дзеркало тижня. – 2010. - № 48 (25 грудня). – С. 1, 4.

37. НАТО и Россия возобновили военное сотрудничество // Международный курьер. – 2009. - № 45 (9-15 декабря). – С. 1.

38. Рибчинко Т. Ключові виміри російської політики адміністрації Б. Обами // Зовнішня політика США і Росії після президентських виборів 2008 року: Матеріали Міжвід. наук. – практ. конф. - Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2009. – С. 139-141.

39. Сапожков О. Комисары Евразии / Олег Сапожков // Коммерсантъ. – Украина. – 2011. - № 177 ( 31 октября). – С. 6.

40. Самусь М. Київ будуватиме російську ПРО // Коментарі. – 2010. - № 45 (26 листопада). – С. 4.

41. Самусь М. Медведєв подарував світу пустишку // Коментарі. – 2009. - № 46 (4 грудня). – С. 18.

42. Самусь М. Путін знову почав гратися в солдатики / Михайло Самусь//// Коментарі. – 2011. - № 38 ( 7 жовтня). – С. 22.

43. Самусь М. Росію можуть покликати в НАТО // Коментарі. – 2010. - № 40 (22 жовтня). – С. 16-18.

44. Силіна Т. Троє в човні. Якщо рахувати медведя // Дзеркало тижня. – 2010. - № 39 (23 жовтня). – С. 5.

45. Солодкий С. Росія і Японія «тузляться» // Дзеркало тижня. – 2010. - № 41 ( 6 листопада). – С. 5.

46. Старостін А. Заграва економічних санкцій над пожежею війни // Коментарі. – 2008. - № 33. – С. 20.Стратегия национальной безопасности России // Международный курьер. – 2009. - № 20 (20-26 мая). – С. 7.

47. Строкань С., Гаджиев М. Александра Лукашенко забаллотировали в госдуме // Коммерсантъ. - Украина– 2010. - № 170 (7 октября) – С. 4.

48. Томарін В. Заміна Мінська на Астану // Коментарі. – 2006. – № 46.

49. Туркевич І. Валіза без ручки // Коментарі. – 2007. – № 50. – С. 15.

50. Туркевич І. Ізраїльські безпілотники посварять Москву з арабами // Коментарі. – 2010. – № 34 (10 вересня). – С. 18-19.

51. Туркевич І. Почесна капітуляція узбецького президента // Коментарі. - 2010. – № 15 (23 квітня). – С. 21.

52. Черненко Е. Новый курс ЕС начался со скандала // Коммерсантъ. - Украина– 2011. - № 14 (3 февраля) – С. 3.

53. Чекаленко Л. Д. Регіональне об’єднання ГУУАМ: пошук самоідентифікації // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 34 (Част. І). – Київ, 2002.

54. Шебнев Арсу. Турция и Россия все ближе // Международный курьер. – 2009. - № 29 (12-18 августа). – С. 2.

55. Шевчук О. В. Китай між США та Росією: геостратегічні відносини. – Миколаїв: ТОВ «Фірма «Іліон»», 2008. – 448 с.

56. Челядинский А. А. Проблемы интеграции на постсоветском пространстве // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 40 (Частина І). – Київ, 2003.

57. Яковлевський Р. Білоруський іспит // Дзеркало тижня. – 2011. - № 3 ( 29 січня). – С. 5.

1.Перша зустріч новообраного президента США Б. Обами з президентом Російської Федерації Дм. Медведєвим 1 квітня 2009 р. у Лондоні за значущістю і резонансом у ЗМІ мало не перекрила антикризовий саміт двадцятки найбільш економічно впливових держав світу.

У підсумку зустріч двох президентів пройшла в досить стриманій обстановці. Обама й Медведєв домовилися продовжити підготовку нової Угоди зі стратегічних наступальних озброєнь (СНО).

Нарешті 8 квітня 2010 р. президенти США та Російської Федерації у Празі підписали черговий Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Празьку угоду можна назвати спробою № 3.

Хоча попередній склад сенатського комітету з міжнародних справ у вересні 2010 р. таки схвалив угоду, але вона стала предметом палких міжпартійних дебатів у ході виборчої кампанії до сенату і палати представників восени 2011 р. Договори СНО-1 та СНО-2 (американське скорочення має симптоматичну абревіатуру START) мали різну долю. Перший цікавий тим, що Росія власні зобов’язання виконала насамперед завдяки повному ядерному розброєнню України в купі з Казахстаном та Білоруссю. СНО-2 Кремль відмовився виконувати у відповідь на вихід США з Договору про протиракетну оборону (ПРО). Настав час третього заходу.

Відповідно до умов договору із 2200 розгорнутих ядерних боєголовок США та 2600 – Росії – повинно залишитися по 1550 у кожної із сторін. Із приблизно 900 американських та 600 російських носіїв ядерної зброї має бути не більше 800.

Підписавши зазначену угоду Росія в такий спосіб легітимізувала скорочення своїх стратегічних ядерних сил через їх застарілість, з одного боку, і фізичну, чи краще сказати фінансову неспроможність їх поновити – з іншого.

Отримавши від підписання угоди СНО-3 радше PR-вигоди за надану фактично авансом Нобелівську премію миру, Б. Обама зосередиться на інших видах озроєння, передовсім системах високоточної зброї, що активно були апробовані у Югославії, Іраку та Афганістані.

При цьому підписання у Празі договору СНО-3 жодним чином не позначиться на планах Пентагону розгорнути елементи ПРО у Східній Європі.

5 лютого 2011 р. під час мюнхенської Конференції з питань політики безпеки глави зовнішньополітичних відомств Росії і США обмінялися грамотами про ратифікацію Договору про заходи з подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3)

2. Невдаючись в докладний аналіз причин розпаду Радянського Союзу, хочемо вказати, що зникнення зі світової політичної арени однієї з наддержав було наслідком дії як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

Як відомо, 8 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Ро­сійської Федерації, України та Білорусі Б. Єльцин, Л. Крав­чук та С. Шушкевич прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав.

25 грудня 1991 р. М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. Увечері того ж дня Президент США Дж. Буш визнав незалежність Росії, України, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргистану, тобто тих держав, у яких діяльність компартій була вже заборронена. Визнання міжнародним співтоварситвом незалежності колишніх союзних республік зробило незвротним розпад СРСР. 30 грудня того ж року на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР.

Отже, засновниками СНД стали одинадцять держав - колишніх республік СРСР: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. У 1993 р. членом Співдружності стала також і Грузія. Засновницькими актами СНД є три документи: Угода про його створення від 8 грудня 1991 р., Протокол і Декларація від 21 грудня 1991 р. Двадцять другого січня 1993 р. був прийнятий Статут СНД. Статут підписали представники семи держав: Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстана, Росії, Таджикистану і Узбекистану. Російська Федерація ратифікувала його 15 квітня 1993 р. Статут є правовою основою СНД, він направлений на консолідацію Співдружності і повинен сприяти зміцненню співпраці в економічній, гуманітарній і інших областях між його членами.

Найвищим органом Співдружності Незалежних Держав є Рада глав держав.

Рада міністрів закордонних справ на основі рішень Ради глав держав і Ради глав урядів здійснює координацію зовнішньополітичної діяльності країн СНД, включаючи їх діяльність в міжнародних організаціях, а також організацію консультацій по питаннях світової політики, що представляють взаємний інтерес. При Раді міністрів закордонних справ створена Постійна комісія з миротворчої діяльності.

Постійно діє виконавчий і координуючий орган Співдружності — координаційно-консультативний комітет. З 1994 р. при ньому працює Комісія Економічного союзу.

В рамках СНД діє Рада міністрів оборони, який є органом Ради глав держав по питаннях військової політики і військового будівництва, і штаб по координації військової співпраці держав. Рада командувачів прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх меж країн Співдружності і забезпечення стабільного положення на них.

Раду міністрів внутрішніх справ координує діяльність по боротьбі із злочинністю, з ним співробітничають і інші правоохоронні органи.

В цілях забезпечення виконання економічних зобов’язань в рамках СНД в 1995 р. був створений Економічний суд. Він повинен вирішувати спори, що виникають при виконання економічних зобов’язань, а також тлумачити положення угод і інших актів Співдружності по економічних питаннях.

За виконанням зобов’язань з прав людини на території СНД спостерігає Комісія з прав людини.

На основі угод держав — членів СНД про співпрацю в різних областях можуть затверджуватися органи галузевої співпраці, які виробляють принципи і правила такої співпраці і сприяють їх практичній реалізації. Координуючі органи СНД знаходяться в Мінську.

З 1995 р. в структуру органів Співдружності Незалежних Держав входить Міжпарламентська асамблея. Вона проводить міжпарламентські консультації і розробляє рекомендаційні законодавчі акти.

6 січня 1995 р. президентами Російської Федерації Б. Єльциним та Республіки Білорусь О. Лукашенком було укладено угоду про Митний союз, до якої 21 січня 1995 р. додався підпис президента Казахстану Н. Назарбаєва.

За час існування СНД були прийняті сотні важливих документів, але більшість з них так і не запрацювала. Керівники країн СНД багато раз говорили про необхідність активізації діяльності Співдружності і його окремих інститутів, але ухвалювані рішення не реалізовувалися. Ще одна спроба реформування СНД була зроблена на саміті в Астані у вересні 2004 р. Там було запропоновано утворити Раду безпеки СНД, до якого повинні увійти міністри закордонних справ, секретарі рад безпеки, міністри оборони, керівники погран-служб держав, — членів Співдружності. В той же час було вирішено скасувати Радий міністрів оборони разом з його секретаріатом і штаб з координації військової співпраці. Були ліквідовані також Міждержавний статистичний комітет і Економічний суд СНД, який за десять років свого існування розглянув всього шістдесять дві справи, причому ухвали винесли тільки по чотирьох справах.

Саміт СНД 28 листопада 2006 р. в Мінську показав, що до свого п’ятнадцятилітнього ювілею Співдружність повністю виконала місію забезпечення безкровної дезінтеграції Радянського Союзу. Нове інтеграційне об’єднання на її основі побудувати не вдалося. Натомість оформилася міжнародна платформа для обговорення різних проблем пострадянського простору. м

Головним досягненням саміту СНД, що пройшов на початку жовтня 2007 р. у Душанбе, стало підписання Концепції подальшого розвитку СНД (запропонованої з ініціативи президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва) і план основних заходів щодо її реалізації. У Концепції говориться про те, що „основною метою СНД є формування у довгостроковій перспективі інтегрованого економічного та політичного об’єднання зацікавлених держав, що забезпечує ефективний розвиток кожного учасника”.

Важливим рішенням стало введення нового принципу роботи СНД: один рік – одна проблема. Щорічна зміна головування по всій вертикалі СНД підвищить репутаційну відповідальність країн-членів Співдружності за кінцевий результат діяльності протягом року. Таким чином, підвищиться відповідальність за реалізацію ухвалених рішень, а винні в їхньому зриві персоніфікуються.

Водночас на саміті неозброєним оком були помітні протиріччя між учасниками СНД. Наприклад, Концепцію розвитку Співдружності не підписали Грузія та Туркменістан. Азербайджан і Україна зарезервували особливу думку в цьому питанні. Тобто вони будуть брати участь у виконанні документа, але дуже вибірково й не по всіх пунктах.

Незважаючи на це, експерти відзначають, що Росія прагне перетворити нинішнє СНД у дієздатну організацію через введення принципу обов’язкового виконання рішень організації всіма її членами, більш тісної координації зовнішньої політики, у тому числі, у сфері оборони. Саме з метою підвищення керованості СНД Москва запропонувала кадрову рокіровку у Виконкомі СНД. Замість Володимира Рушайла секретарем СНД став екс-глава Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Лебедєв.

За роки, що пройшли з моменту розпаду СРСР, відмінності між його колишніми республіками стали ще істотнішими і помітнішими. Держави СНД розрізняються між собою не тільки по розмірах території і чисельності населення, але і по своєму економічному потенціалу, рівню життя населення, науково-технічному і технологічному розвитку. Останніми роками рельєфно позначилися також соціокультурні, цивілізаційні відмінності. Розрізняються зовнішньополітичні і внутрішньоекономічні орієнтації правлячих еліт і лідерів країн СНД. Отже, можна зробити вивід про те, що повномасштабна економічна інтеграція в рамках всього СНД сьогодні неможлива, але можливе здійснення інтеграційних планів, в реалізації яких братиме участь менший склад учасників. Поки саме такі організації можуть забезпечити вищий рівень взаємодії, перш за все в економічній області. Це, наприклад, Митний союз або Євроазіатське економічне співтовариство.

Євразійське економічне співтовариство було створено відповідно до договору, підписаного в Астані 10 жовтня 2000 року, з метою просування «процесу формування Договірними Сторонами Митного союзу та Єдиного економічного простору».

Нова структура має в принципі традиційну для таких організацій систему органів управління: Міждержавна рада (на рівні глав держав і глав урядів), Інтеграційний комітет (постійно діючий орган на рівні заступників глав урядів), Міжпарламентська асамблея та Суд співтовариства. Голоси в Міждержавній раді розподіляються, залежно від внеску в бюджет співтовариства, так: Білорусь — 20 голосів (20% бюджету), Казахстан — 20 (20%), Киргизстан — 10 (10%), Росія — 40 (40%) і Таджикистан — 10 голосів (10%).

Офіційно Єдиним економічним простором вважається територія країн — учасниць договору, на якій функціонують однотипні механізми регулювання економіки, що грунтуються на ринкових принципах і застосуванні гармонізованих правових норм, існує єдина інфраструктура та проводиться узгоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова, торгова й митна політика, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу й робочої сили. Інакше кажучи, йдеться про намір створити щось на кшталт економічного союзу. Серед цілей такого простору — ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу та праці; створення спільної системи заходів державної підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, виробничої та науково-технологічної кооперації.

Дуже важливо також те, що митні території Сторін - це єдина митна територія, щодо якої Сторонами встановлено Спільний митний тариф, застосовуються єдині заходи нетарифного регулювання, діють уніфіковані митні правила, забезпечено єдність управління митними службами та скасовано митний контроль на внутрішньому митному кордоні.

У Комісії Митного союзу – сформованому наднаціональному органі – Росія одержала 57 % голосів, а Казахстан і Білорусія – по 21,5 %. Іншими словами, прийняти будь-яке рішення без Росії буде неможливо. Така ситуація вже викликала невдоволення Казахстану.

Одночасно із самітами СНД і ЄврАзЕС у Душанбе (Таджикистан) відбулася зустріч лідерів країн-учасниць Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Фактично йдеться про початок нового етапу інституалізації ОДКБ і розширення її функцій. Росія запропонувала своїм партнерам по військово-політичному блоці низку ідей, від яких учасники ОДКБ не змогли відновитися. Передусім сформовано миротворчі сили ОДКБ і нормативно оформлено нові структури блоку; по-друге, союзники Росії отримали можливість купувати російське озброення і спецзасоби за внутрішніми цінами РФ (хоча цей пункт викликає більше запитань аніж відповідей). Москва зробила серйозну заявку на трансформацію ОДКБ у євроазійський аналог НАТО з тією різницею, що Організація розглядається Кремлем не як кооперативна система колективної безпеки (якою є Альянс), а як корпоративна, вертикально інтегрована і керована з Москви

Глави держав-учасниць ОДКБ прийняли низку документів, що засвідчують про їхній намір поглибити інтеграцію усередині Організації.

Ключовими фразами підписаних документів є „сучасна архітектура міжнародної безпеки” і прагнення трансформувати ОДКБ в „багатофункціональну й ефективну структуру безпеки”.

За підсумками саміту глав СНД в Кишиневі на початку жовтня 2009 р. було ухвалено 22 документи, головним з яких став План про спільні заходи по подоланню наслідків світової фінансово-економічної кризи.

Крім того, розглядали документи, які стосуються поглиблення інтеграційних процесів у гуманітарній сфері, в галузі гарантування безпеки, а також спрямовані на подальшу оптимізацію діяльності статутних й інших органів Співдружності.

Але якщо уважно проаналізувати ті пропозиції, які містяться в прийнятих докуменнтах, то побачимо цілковиту відсутність креативу.

Можна стверджувати, що СНД втрачає своє значення і як місце для неформального діалогу колишніх радянських республік. До Кишинева демонстративно не прибули президенти центральноазійських держав (крім президента Киргистану). Казахстан, Таджикистан, Туркменістан (у статусі спостерігача в СНД) і Узбекистан обмежилися держделегаціями на рівні прем’єрів, віце-прем’єрів або голів парламенту. Це пояснюєтьсяяк тим, що в ЦАР зростає невдоволення політикою Росії в регіоні, так і прагненням республік до горизонтальної інтеграції.

Для цих країн цікавіші реальні проекти економічного співробітництва з Китаєм, Іраном, пошук обхідних виходів на європейські ринки незалежно від російської інтегрцаіної парадигми.

На противагу участі в СНД, лідери центральноазійських країн підсилюють і активізують свою участь у ШОС, «каспійських зустрічах», багатосторонніх регіональних форматах, у союзах тюркомовних держав і тп.

Порівняно з ЄС, ШОС або, навіть пострадянськими інтеграційними проектами другого ешелону (наприклад, ЄврАзЕС) СНД аж ніяк не виглядає конкурентноспроможним.

Незважаючи на різноманітні, насамперед інформаційно-пропагандистські потуги, дезінтеграційні й децентрові процеси в на пострадянському просторі загалом та в межах СНД дедалі більше даються взнаки. Прямим підтвердженням цього стало скорочення товарообігу між учасниками формування, торговельні війни, нескоординована діяльність країн. Досить різновагові можливості учасників Співдружності, різнопланові тенденції, різновекторність зовнішньої політики – все це не сприяє вдосконаленню механізму Співдружності, переведенню його на вищий щабель взаємодії.

За підсумками неформального саміту президентів Росії, Казахстану та Білорусії (держав-членів ЄврАзЕС) 19 грудня 2009 р. в Алма-Аті оголошено про створення єдиного економічного простору до 1 січня 2012 р.

З 1 січня 2010 р. почав функціонувати Митний союз трьох держав.

Підписаний під час зустрічі план дій передбачає розробку та підписання впродовж наступних 18 місяців 20 першочергових договорів, прийняти які передбачається двома пакетами. Перший (14 договорів; підписати до кінця 2010 р. та ввести в дію до 1 липня 2011 р.) – передбачає ухвалення договорів для забезпечення свободи пересування капіталів і робочої сили, реалізації єдиних принципів діяльності суб’єктів колектів природних монополій та єдиних правил конкурентної політики.

Другий пакет, що склається із шести договорів, які передбачається підписати до 1 липня 2011 р для врегулювання доступу до послуг природніх монополій в сфері електроенергетики, залізничного транспорту, транспортування нафти.

Крім того, планом передбачано розробку в 2010-2011 рр. на основі єдиних принципів і правил у сфері технічного регулювання 38 технічних регламентів ЕврАзЕС.

Те, що офіційний візит президента Узбекистану І. Каримова до Москви відбувся незабаром після драматичної зміни влади в Киргистані весною 2010 р., може бути випадковістю – теоретично. Візит ретельно готували глава МЗС Росії С. Лавров, віце-прем’єр-міністри Росії І. Шувалов та С. Іванов, які побували в Ташкенті в грудні 209 р. та березні-квітні 2010 р.

Останніми роками відносини між Узбекистаном та Російською Федерацією були далекими від райдужних: надто самостійна політика Ташкента систематично доставляла незручності Москві.

Об’єктивно у відносинах двох країн накопилося достатньо проблем що вимагали обговорення на вищому рівні. В 2009 р. Узбекистан відмовився від участі у створенні Колективних сил оперативного реагування ОДКБ. Крім того, узбецький МЗС офіційно опротестував плану розміщення другої російськової військової бази в Киргистані. На думку керівництва Узбекистану, подібна мілітаризація регіону сприятиме ще більшій дестабілізації обстановки. З цієї причини Узбекистан навіть погрожував війти з ОДКБ.

В економіці І. Каримов надає перевагу двостороннім відносинам і республіка вже покинула ЄврАзЕс. Серйозні проблеми існують у російських компаній, що працюють в Узбекистані.

До всього цього додаєтья давня проблема водноенергетичних взаємин Узбекистану із сусідами, будівництва ГЕС у Таджикистані й Киргистані.

Росію не може не турбувати можливе перетворення Узбекистину в регіонального лідера. Це послабило б російський контроль над усією Центральною Азією. Неможливість впливати на Узбекистан означала б втрату половини Казахстану (включаючи ключовий південний регіон навколо Алма-Ати), Туркменістану, Таджикистану й половини Киргистану.

Разом з тим, експерти прогнозують постання за декілька років проблеми наступника президента І. Каримова, до вибору якого, безумовно, активно долучиться Російська Федерація.