5. Кримінально-процесуальні функції.

Кримінально – процесуальні функції – це сукупність прав та обов’язків, яка дозволяє суб’єкту кримінально – процесуальної діяльності захищати свої права та законні інтереси або здійснювати професійні повноваження. При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. Три функції (ст.16-1 КПКУ): функція обвинувачення (Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених КПКУ, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник); функція захисту (Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник); функція розгляду справи покладається на суд. Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

6. Поняття кримінально-процесуальної права.

Кримінальний процес регламентується сукупністю законодавчих норм, які становлять КПП. Тобто КПП – сукупність законодавчо закріплених норм, які регламентують діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямовану на виявлення та розкриття злочинів, покарання винних осіб та захист прав та законних інтересів громадян та суспільства. Джерелами КПП виступають КУ, КПКУ, закони та міжнародні угоди У., які регламентують крим. – проц. діяльність. Постанови Пленуму ВСУ узагальнюють судову практику розгляду крим. справ, але не виступають джерелом КПП. КПП, на відміну від КП, допускає використання норм права за аналогією, якщо це не порушує прав та законних інтересів суб’єктів крим. – проц. діяльності.

7. Кримінально-процесуальний закон і кримінально-процесуальні норми.

Під поняттям «кримінально-процесу­альний закон» розуміють форму і зміст кримінально-процесуального права в органічному поєднанні. Нерозривний зв'язок кримінального і кримінально-проце­суального закону зумовлений тим, що в них спільна мета — охорона суспільства від злочинних посягань. Але при цьо­му вони виконують різні функції. Кримінальний закон ви­значає межі злочинної діяльності, тобто те, яка діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок реалізації кримінального закону, найбільш правильне і точне його застосування. Кримінальний закон, який є потужною зброєю у бо­ротьбі зі злочинністю, потребує кримінально-процесуаль­ного закону. Обидва вони доповнюють один одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою за­стосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу, кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним, позбавленим свого змісту і смислу. Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуаль­ного закону: 1) це акт, що має найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює процедуру криміналь­ного судочинства; 3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу. Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна кла­сифікувати за різними підставами: 1) за юридичною си­лою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ Ук­раїни заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та невизначено-строкові; 6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами. Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуально­го закону є кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його наповненням, змістом — кримі­нально-процесуальна норма як структурний елемент кри­мінально-процесуального закону, права, його невіддільна частина і найголовніша одиниця. Крим. – проц. норми, що містяться у КПКУ, складаються з трьох частин: гіпотези, диспозиції та санкції. Особливість крим. – проц. норм – санкція в цих нормах найчастіше відсутня. Відповідальність за порушення норм КПП передбачена іншими нормативними актами. В У. діють такі правила чинності крим. – проц. закону (ст.3 КПКУ): 1. Провадження в крим. справах здійснюється за нормами крим. – проц. закону У. на всій території У. 2. Провадження в крим. справах здійснюється за нормами крим.- проц. закону, які є чинними на момент провадження по справі. Якщо новий закон скасовує або звужує певні права суб’єктів крим. – проц. діяльності, то провадження по цій справі відбувається за нормами раніше діючого закону. 3. Крим. – проц. закон застосовується при провадженні в справах про злочини, скоєні громадянами У., особами без громадянства та іноземними громадянами, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторнаності.