195. Процесуальні питання, які вирішуються судом у зв'язку з виконанням вироку. Порядок вирішення цих питань.

(ст.ст. 407—415 КПКУ). У процесі звернення вироку до ви­конання, реального виконання вироку відповідними органами та навіть після повного виконання вироку виникає певне коло питань, які можуть бути вирішені лише судовими органами. Питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок. Коли вирок виконується за межами району суду, який постано­вив вирок, ці питання вирішує суддя міського суду, а щодо осіб, за­суджених військовими судами, — судця військового суду гарнізону за місцем виконання вироку. Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, ви­року щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується ухвалою су­ду за місцем відбування покарання. Питання про звільнення засуд­женого від відбування покарання в зв'язку з хворобою вирішуються суддею міського суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок. Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора. У судове засідання, як пра­вило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного по­зову, викликається також при необхідності цивільний позивач і циві­льний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи. При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються по­яснення осіб, що з'явилися в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови. На всі постанови суду в стадії виконання вироку протягом семи діб з дня їх оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду, які розглядаються в загальному порядку. Питання, пов'язані з виконанням вироку, можна умовно поді­лити на дві групи: 1) питання, пов'язані із реальним виконанням вироку та 2) питання, що виникають після виконання вироку.

І. Питання, пов'язані з реальним виконанням вироку. 1. Застосування умовно-дострокового звільнення від відбуван­ня покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, служ­бових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або по­збавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання. Особу може бути умовно-до­строково звільнено повністю або частково і від відбування додатко­вого покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування по­карання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною пове­дінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ст. 81 ККУ). Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбав­лення волі, невідбута частина покарання може бути замінена су­дом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке пока­рання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині ККУ для даного виду покарання, і не повинне перевищу­вати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким за­судженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях ви­правлення (ст. 82 ККУ). Умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням застосовуються суддею міського суду за міс­цем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служ­би у справах неповнолітніх. Зазначені подання розглядаються су­дом у десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засуджено­го. Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засу­дженого від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх за­суджених — не раніше як через шість місяців. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жі­нок, які мають дітей віком до трьох років. Засуджених до обме­ження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засудже­них до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбу­вання покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку (ст. 83 ККУ). Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Контроль за поведінкою таких жінок здій­снюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання. Після досягнення дитиною трирічного віку або в ра­зі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м"яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахува­ти у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. Звільнення від відбування покарання ва­гітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років здійс­нюється суддею міського суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії. Звільнення від покарання за хворобою. Звільняється від по­карання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосову­ ватися примусові заходи медичного характеру (ст. 84 ККУ). Осо­ба, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню по­карання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд ураховує тяж­кість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудже­ного та інші обставини справи. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінар­ному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання. Суддя мі­ського суду за місцем відбування покарання розглядає подання установи, яка відає відбуванням покарання, та висновок лікарсь­кої комісії і звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування. При звільненні від дальшого відбування пока­рання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характе­ру. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засудже­ний до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках ви­носить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання. Звільнення від покарання з випробуванням після закін­ чення іспитового строку. Здійснюється суддею міського суду за місцем проживання засудженого за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає відбуванням по­карання. Скасування звільнення від відбування покарання з випро­ буванням. Здійснюється суддею міського суду за місцем про­живання засудженого за поданням органу виконання покаран­ня, а щодо неповнолітнього — за спільним поданням органу, який відає відбуванням покарання та службою у справах не­ повнолітніх. Скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають /дітей віком до трьох років. Якщо засуд­жена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця прожи­вання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою ад­міністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу на­правити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 5 ст. 83 ККУ). Суддя міського суду за поданням органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання за­ судженої розглядає питання про скасування звільнення її від від­бування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком. Зазначені подання надсилаються до суду з необхід­ними матеріалами і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представ­ника органу, іцо відає виконанням покарання або здійснює конт­ роль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої. Заміна штрафу покаранням у виді громадських робіт, ви­правних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службо­ вим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарно­му батальйоні. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум дохо­дів громадян або виправними роботами із розрахунку один мі­сяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років (ч. 4 ст. 53 ККУ). Особам, які стали непраце-здатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених зако­нодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 ККУ). Покарання у виді службового обмеження або тримання у дисциплінарному баталь­йоні застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених ККУ, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обме­ження або тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 ККУ). Вирішується суддею міського суду за поданням органу, що відає відбуванням покарання, або за клопотанням колективу. Розглядається судом за місцем виконан­ня нироку з участю прокурора, представника органу, що відає ви­конанням покарання, і, як правило, засудженого. Якщо справа розглядається судом за поданням адміністрації виправно-трудо­вої установи, погодженим із спостережною комісією або служ­бою у справах неповнолітніх, суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду подання. 8. Застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами. Вирішується суддею місько­го суду за місцем відбування ними покарання за поданням адмі­ністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікар­ської комісії. Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії вирішується суддею міського суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медично­го закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікар­ської комісії. Суддя розглядає зазначені в цій статті питання з участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудо­вої установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань. II. Питання, що виникають після виконання вироку. Зняття судимості та дострокове зняття судимості. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці дове­ла своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість достроково (ст. 91 ККУ). Клопотання осіб, які відбули покарання, і колективу підприємства, установи чи організації про дострокове зняття судимо­сті розглядаються суддею міського суду за місцем постійного прожи­вання осіб, щодо яких порушені клопотання. Клопотання про зняття судимості розглядається за участю особи, яка його порушила, а у разі звернення з клопотанням колективу підприємства, установи, органі­зації — за участю також їх представника. Ці клопотання розгляда­ються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи. У розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неявка прокурора в судове засідан­ня не зупиняє розгляду клопотання суддею. Якщо судця відмовить у достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути по­ рушено не раніше як через рік з дня відмовлення. Включення часу відбування виправних робіт до загального тру­дового стажу. Вирішується суддею міського суду за місцем прожи­вання особи, яка відбула покарання. Зазначене питання розглядається суддею щодо особи, яка відбула покарання, за її клопотанням. До клопотання повинні бути додані копія вироку, довідка про відбуван­ ня покарання і характеристика власника підприємства, установи чи організації або вповноваженого ним органу про роботу і поведінку особи в період відбування нею покарання. Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, а також орган, що відає вико­ нанням покарання, і особа, щодо якої вирішується питання.