Правове регулювання та сфера застосування договорів управління майном.
Договір управління майном укладається в результаті різних причин, мотивів та обставин. Ними може бути необхідність, що виникла внаслідок неможливості здійснювати правомочності щодо свого майна самим власником, наприклад, коли він є недієздатною, малолітньою особою тощо. Схожою є причина для укладення договору управління майном у складі спадщини, якщо воно потребує вчинення фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані (ч. 1 ст.1285 ЦК). Цей договір може укладатися також у випадку, коли власник майна не освідчений в його використанні належним чином. Прикладом може слугувати одержання в спадщину підприємства особою, яка не має досвіду і бажання займатися підприємницькою діяльністю. Договір управління надає можливість примножити свій капітал діями професійного управлінця або підтримати іншу особу - вигодонабувача тощо.
Характерним для цього договору є здійснення управління в інтересах власника або названої ним особи - вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі.
Укладенням такого договору замінюється або опосередковується реалізація правомочностей власника, визначених ст. 317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Проте зосередження у управителя всіх трьох правомочностей не тягне за собою перехід до нього права власності на майно, що передане йому в управління. Тобто договір управління майном не опосередковує виникнення права власності у іншої особи (управителя) і не належить до групи договорів про передачу права власності на майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо). Обсяг повноважень щодо управління майном, особливо, що стосується розпоряджання ним, є або вужчим, ніж у власника, або хоч і тотожнім правомочностям власника, але контрольованим з боку останнього чи інших осіб (органу опіки та піклування, нотаріуса). Тобто на відміну від власника, який здійснює право своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК), управитель реалізує свої повноваження залежно від волі власника або інших осіб.
Отже, на підставі договору управління майном між управителем і установником управління встановлюються зобов'язальні правовідносини. Однак ст. 1029 ЦК передбачає й можливість виникнення на підставі цього договору права довірчої власності. Такі ж положення містить Закон України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», розділ V якого врегульовує відносини довірчої власності і управління іпотечними активами.
Тому, виходячи з аналізу ст.1029 ЦК, можна змоделювати декілька конструкцій правовідносин.
перша: договірні правовідносини, у яких перебувають сторони договору управління майном.
друга: договір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбувається перехід права власності на майно від установника управління майном до набувача (довірчого власника). З передачею майна (виконанням договору) цей договір припиняється і виникають речові відносини - довірчої власності.
третя: речові відносини (довірчої власності) існують паралельно з зобов'язальними відносинами (довірчого управління). Схожою є ситуація з регулюванням емфітевзису (гл. 33 ЦК) та суперфіцію (гл. 34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються одночасно і зобов'язальними.
Договір управління майном належить до договорів про надання послуг, якими є здійснення прав власника стосовно переданого в управління майна. Цей договір схожий з договором про передачу майна в користування, наприклад, в оренду. Проте користування майном орендарем відрізняється від користування майном управителем, який його здійснює не для задоволення власних потреб в цьому майні, а задля інтересів установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає не в доступі до майна, використанні його властивостей, а в отриманні оплати від виконання своїх функцій (наприклад, виконанні моральних зобов'язань перед підопічним або родичами померлого тощо).
Договір управління слід відмежовувати й від договорів комісії (ст. 1011 ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК) та агентського договору, врегульованого в гл. 31 ГК. Так, якщо за договорами комісії та доручення зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочини, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-які фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК). Повірений за договорами доручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управитель - від власного імені. Крім того, на відміну від названих договорів договір управління майном не можна вважати посередницьким.
Договір управління майном діє відносно тривалий строк і не укладається на виконання разових дій. Цей строк може обумовлюватися й причинами його укладення (наприклад, до моменту прийняття спадщини).
За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
За загальною характеристикою договір управління майном є:
двосторонній;
реальний (договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації може бути консенсуальним);
відплатний. Плата може бути у вигляді одноразової суми; визначених щомісячних виплат або утримань від доходів, що приносяться майном, переданим в управління; процентів від таких доходів тощо. Проте не слід виключати й існування безоплатного договору управління майном, коли мотивами управителя при його укладенні не є отримання доходу від виконання дій за цим договором, наприклад, якщо він відчуває моральні зобов'язання щодо підопічного або особи, яка безвісно відсутня.
у разі якщо управління встановлено в інтересах вказаної установником особи (вигодонабувача) він є договором на користь третьої особи
В літературі з цивільного права правова природа договору управління розкривається за допомогою кількох підходів (теорій):
1) генезисно-підприємницький;
2) зобов’язальний;
3) інвестиційний.
Сфера застосування договору управління майном визначається з урахуванням його суб’єктного складу (управителем може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності) та об’єктів, які передаються в управління.
За цим критерієм у законодавстві України виділяються певні різновиди договору управління:
договір довірчого управління (якщо управителем є довірче товариство або банк);
договір управління цінними паперами;
договір управління активами інституційних інвесторів;
договір управління іпотечним покриттям;
договір управління корпоративними правами;
договір управління майновим комплексом;
тощо
До джерел правового регулювання договору зберігання належать: нормативно-правові акти (акти цивільного законодавства):
Цивільний кодекс;
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.;
Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.2006 р.;
Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» від 15.03.2001 р.;
Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 р.; Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р.;
Декрет КМУ «Про довірчі товариства» від 17.03.1993 р.
тощо.