Тема 5.Гіравовий механізм антикризового управління в процесі банкрутства

1. Поняття, ознаки та процедури банкрутства

2. Учасники відносин банкрутства

3. Процедура розпорядження майном

4. Процедури відновлення платоспроможності боржника

5. Визнання боржника банкрутом та його ліквідація

1. Поняття, ознаки та процедури банкрутства

Законодавчу базу процедури банкрутства сьогодні складає Господарський кодекс України (гл. 23),

• Господарський процесуальний кодекс України,

• Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” від 14.05.1992 року (далі - Закон про банкрутство),

• ЗУ «Про банки і банківську діяльність» в частині банкрутства банківських установ,

• “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” щодо емітента чи управителя іпотечних сертифікатів,

• ЗУ “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” щодо банкрутства управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю кошти.

Національний інститут банкрутства України ґрунтується на принципі неплатоспроможності, який полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена за наявності факту припинення боржником платежів за зобов’язаннями.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином— суб’єктом підприємницької діяльності (його представником).

Справа про банкрутство порушується господарським судом лише у тому випадку, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника складають не менше 300 розмірів мінімальної заробітноГплати.

До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються

• недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду,

• зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян,

• зобов’язання з виплати авторської винагороди,

• зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі.

Отож, до легальних ознак неспроможності законодавство відносить:

• нездатність суб’єкта підприємництва виконати виконати грошові зобовязання перед своїми кредиторами в розмірі встановленому законом (але не менше 300 мінімальних заробітних щіат);

• невиконання зазначених грошових зобовязань протягом визначеного періоду часу - 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку;

• грошовий, а не майновий характер вимог кредиторів;

• безспірний характер вимог кредиторів (до безспірних вимог належать вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами);

• неможливість досудового врегулювання відносин та відновлення платоспроможності боржника.

Відповідно до ст. 209 ГК та ст. 1 Закону про банкрутство банкрутством є встановлений господарським судом юридичний факт неспроможності задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Функції інститут банкрутства реалізуються за допомогою судових процедур банкрутства, в яких зосереджуються спеціальні механізми й інструменти відносин неплатоспроможності.

Закон передбачає чотири процедури банкрутства:

розпорядження майном,

санація,

ліквідація

мирова угода.

Перші три процедури можна розглядати як стадії провадження у справі про банкрутство, мирова угода ж може укладатися на кожній із стадій.

Кожна з процедур має свою специфіку і призначення, розкриваючи метод права. Так, процедури розпорядження майном і ліквідації побудовані переважно на зобов’язуючому принципі, а санація та мирова угода - на дозвільному.

Для деяких категорій боржників розділом 6 Закону про банкрутство встановлено спеціальну процедуру розгляду справ. Це стосується містоутворюючих, особливо небезпечних підприємств, страхових компаній, професійних учасників ринку цінних паперів, сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.