5. Соціальна наука б.Кістяковського.

Певну роль у розвитку української соціології зіграв Богдан Кистяківський. Основна його праця - «Соціальні науки і право: нариси методології соціальної науки і загальної теорії права». На його думку, сучасні соціальні науки перебувають у кризі, причинами якої є залежність соціальної науки від соціальної філософії і панування психологізму.

У своїх роботах К. виходив з необхідності нормативістського обґрунтування соціального пізнання в цілому, і соціології, зокрема. Причина кризи соціального пізнання вбачалася К.:

по-перше, у суб'єктивізмі і релятивізмі суспільної науки, що привноситься марксизмом, прагматизмом і етико-суб'єктивною школою;

по-друге, у некритичному запозиченні позитивістських категорій і методів природничих наук;

по-третє, у нерозмежованості соціальної філософії і соціології, у пануванні психологізму в соціальних науках.

Суспільні явища повинні бути осмислені через категорії спільності, необхідності і повинності. У центрі уваги К. – співвідношення стихійного і свідомого, одиничного і загального, випадкового і закономірного.

Закон, виведений у соціальних науках, можна прикласти тільки до ідеальних конструктів. Отже, він позачасовий і позапросторовий, виявляє апріорні форми мислення і лише додається потім до конкретних процесів розвитку. Із цих позицій К. критикував марксизм, що виходив з тези про кінцеву причину соціальних процесів.

Критиці піддавалася К. і марксистська теорія класів і класової боротьби. У класах К. бачив продукт соціальної взаємодії людей у певних конкретно-історичних умовах, тобто вважав їхнім предметом соціально-психологічного, а не економічного аналізу. Таким чином, суть пізнання, за К., полягає у виявленні за допомогою операцій виділення, ізолювання і відволікання загальнозначущих співвідношень, що володіють предикатом безумовної необхідності. Істина не поза, а усередині нас. Необхідність і випадковість - конструкти нашого розуміння.

Основою соціального пізнання, згідно з К., повинен стати новий (науково-філософський) ідеалізм, що виріс із етики на основі заперечення натуралістичної соціології і марксизму. Кінцева мета нового ідеалізму трактується К. як рішення етичної проблеми науковим шляхом. Він виходить із двох тез:

1) визнання автономії і свободи людини;

2) факту істотності його оцінної діяльності.

Звідси - принцип самоцінності особистості і рівноцінності особистостей між собою.

Найважливіша частина наукової спадщини К. - обґрунтування цінності права для практичного життя. При соціально-науковому вивченні права вихідною є теза, що правопорядок існуючий у житті не тотожний правопорядку, вираженому в правових нормах, тому виникає необхідність вивчення права як соціального явища. При цьому береться до уваги не письмове право, а право, яке живе в народі. Цінності права відносні, але вони задають формальні властивості інтелектуальної і вольової діяльності людей. Право - єдина соціально-дисциплінуюча система. Право - основна умова внутрішньої волі людини, ігнорування влади права веде до влади сили, тобто росту несвободи.