3. Генетична соціологія м.Грушевського.

Грушевський Михайло – український буржуазний історик, один з лідерів українського буржуазно-націоналістичного руху.

Г. вороже ставився до марксизму. Він думав, що соціальний прогрес рівною мірою визначається біологічними, економічними і психологічними факторами. Г. уважав національну проблему головною в історії, затверджував, що національні інтереси вище класових. Пропагуючи націоналістичну теорію «єдиного потоку», Г. зображував українську націю безкласовою, безбуржуазною, у якій немає національних експлуататорських класів і немає місця для класової боротьби.

Г. стверджував, що Київська Русь належить тільки історії України і не була загальною колискою української, великоросійської, білоруської народностей. Ним була запропонована наступна схема української історії:

1) українці як окремий народ існують ще із часів ранньосередньовічного (антського) періоду;

2) у Київській Русі українці представляли ядро держави, окрему від північно-східної (у майбутньому - російської) народності;

3) спадкоємцем державності Київської Русі виступило спочатку Галицько-Волинське князівство, а пізніше - частково Велике князівство Литовське.

Соціологічні погляди його склалися під впливом Конта, Спенсера, Дюркгейма. Як соціолог виявив себе в еміграції в 1919 р. Був ініціатором організації українського соціологічного інституту у Відні, там же і читав курс генетичної соціології. Написав працю по соціології «Початки громадянства (генетична соціологія)», основна ідея якої - обґрунтування законів трансформації людського суспільства, застосування соціологічних підходів до вивчення українського суспільства.

Аналізує протиборства індивідуалізму і колективізму, уважаючи, що це рушійна сила соціальної еволюції. Висуває три стадії розвитку суспільства:

1) родо-племінний лад;

2) класовий лад;

3) нові колективістські відносини.

Таким чином, Грушевський розвивав соціально-демократичні погляди. Він вважав, що соціальний розвиток залежить від свідомого впливу індивідуальної людської волі.

Сутність історіософської концепції Грушевського полягає в трьох основних поняттях: народ, держава і герой в історії. У народі він бачив діючу силу історії. Досліджуючи історію українського народу він висуває ідею «національної самооборони» і «національної смерті». Вся історія українського народу - це розбуджена енергія національного самозбереження перед небезпекою видимої національної загибелі. На такому історичному ґрунті виростають ідеали українського народу: воля, рівність і народний ідеал справедливості або автономії.

Розглядаючи еволюцію так званої «класової держави» Грушевський робить висновок, що такий процес характеризується значним загостренням конкурентної боротьби в самій пануючій верхівці за владу. І тут звертає увагу на таку потужну силу, якою виступає національне почуття.

Грушевський підкреслює небезпеку двох течій, що проявилися в політичному житті: крайнього українського націоналізму і самостійності. Сам же Грушевський підтримував ідею «української автономії в Російській федеративній республіці», а також солідарність українства з поступовими плинами інших народностей.

Грушевський надавав великого значення відбиттю у свідомості мас тих або інших подій і ситуацій. Грушевський писав, що головною основою Великої України є селянство і на ньому доводиться будувати Україну. Обґрунтовуючи поняття народ як національно-етнічну, духовно-культурну спільність, Грушевський, підкреслював, що українська народність відрізняється від найближчих сусідів антропологічними особливостями: будовою тіла і психологічними рисами - індивідуальною здатністю у відносинах родинних і суспільних, у побуті і культурі тощо.

Грушевський прагне з'ясувати питання про роль держави в історичному розвитку. Звертаючись до минулого він, стверджує, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті, що український народ завжди прагнув до соціального і національного звільнення, до створення української державності.