3. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів і. Базедова та в. Хр. Зальцмана

Розвиток нового суспільного класу, буржуазії, в країнах Євро­пи викли­кав ідейний рух — просвітительство, спрямоване проти феодалізму, яке но­сило більш абстрактний, обмежений характер у Німеччині, ніж у Англії та Франції. Обмеженість мислення ні­мецької буржуазії проявлялася в тому, що, усвідомлюючи необ­хідність зміни існуючих суспільних відносин, більша час­тина іде­ологів нового класу уявляла собі ці зміни можливими без револю­ції, шляхом реформ зверху, шляхом просвітительства. Ідеологи передової частини німецької буржуазії вважали, що основною при­чиною всіх соціальних неспра­ведливостей є неуцтво самих людей.

В Німеччині на кінець XVIII століття з'явилася ціла когорта так званих «нових вихователів”, які намагалися на практиці здійснити «революцію у педа­гогіці» з метою подолати неуцтво людей та зміни суспільних відносин. З їх чи­сла виділяються представники педаго­гічної течії, яку називали філантропізмом (від. грецького philes — «люблю» та anthropos — «людина»). Основним за­вданням цього руху філантропісти поставили заміну існуючої системи вихо­вання і на­вчання. Основний принцип, на якому будувалась філантропічна пе­дагогіка, може бути сформульований так: «Природа, школа, жит­тя». Головні недоліки існуючої системи, на їх думку, були: 1) пану­вання зубріння і верба­лізм; 2) відрив змісту навчання від потреб реального життя; 3) засилля класици­зму в школах; 4) відсутність продуманої системи підручників і навчальних по­сібників; 5) недо­оцінка підготовки вчителів; 6) великий вплив церкви на школу, релігійна нетерпимість; 7) жорстокість по відношенню до дітей.

Іоганн Базедов (1724—1790) був засновником філантропізму. Навчався в університеті. Для нього характерна двоїстість характе­ру, коли, з одного боку, він виявляв грубість та нестримність в своїй поведінці, а з іншого боку - вияви­вся талановитою натурою.

Під впливом «Еміля» Руссо у 1768 році Базедов випустив «Звер­нення до друзів людства і заможних людей», в якому, піддавши крити­ці сучасну йому школу, закликав засновувати нові школи, побудова­ні на педагогічних принци­пах Руссо. Звернення закінчувалось про­ханням про надання матеріальної до­помоги в організації таких шкіл. На зібрані кошти Базедов видав у 1770 році «Методичний посібник для батьків і матерів сімей і народів» і «Елементарний посібник» — щось на зразок дитячої енциклопедії в 4-х томах із численними ілю­строваними таблицями. З часів Коменського це був перший крок до вдос­коналення характеру шкільної роботи шляхом складання існую­чих підручни­ків і докорінного перегляду програми шкільної праці. Прихильники Базедова — Штуве, Кампе, Зальцман та інші в своїх теоретичних працях та практичній дія­льності розробили основи філантропістської педагогіки, однією з характерних рис якої було гар­монійне поєднання розумового і фізичного розвитку дитини.

Філантропісти висловили зміну поглядів на зміст і методи ро­зумової освіти: яка полягала в тому, що: 1) було поставлено про­блему вдосконалення змісту освіти. Пропонувався розвиток розу­му дітей шляхом вивчення тих уч­бових предметів, які мають важ­ливе практичне значення для життя всього сус­пільства (математику, практичну логіку, основи природного права, закони Віт­чизни, науки про людину тощо); 2) була зроблена спроба докорінно змі­нити методи навчання, замінити зубріння, пасивні способи робо­ти вчителів і учнів, догматизм і схоластику новими раціональни­ми методами викладання, спрямо­ваними на активну і свідому ро­боту учнів; 3) впровадження в основу навчання елементів наочності («вивчення речей в натурі»); 4) філантропісти підняли проблему матеріального обладнання шкіл; 5) використання в процесі на­вчання образотворчих засобів, що завжди викликають інтерес у ді­тей і дають змогу дати учням на уроках уявлення про ті предмети, які не можна показати в дійс­ності; б) введення в початкове навчання елементів гри; 7) велика увага приді­лялася до питань фізич­ного виховання, до, виховання елементарних правил гігієни, до використання фізичних вправ, заснованих на природних рухах лю­дини; 8) філантропісти вважали необхідним кардинальне покращання морал­ьного виховання підростаючого покоління (уміння керувати своїми бажаннями, стійкість, працелюбство, правдивість, слухняність, скромність і акуратність, любов до чистоти і порядку, вико­навська дисципліна, повага до оточуючих людей, релігійність).

Педагоги-філантропісти не обмежувались тільки теоретичною розробкою проблем виховання. Їх великою заслугою стала спроба створити навчально-ви­ховні заклади нового типу і застосувати в них на практиці свої методи і при­йоми виховання і навчання. Перший заклад такого типу було відкрито Базедо­вим в м. Дассау в 1774 році і названо філантропіном. Призначався він в основ­ному для дітей заможних батьків. Базедов запровадив розподіл учнів на три гру­пи: академісти (діти знатних батьків, що готувалися до універси­тету), пе­дагогісти (майбутні вчителі і гувернери) та фамулянти (діти, що не належали до дворянського стану і до того ж бідняки). Ці три групи відрізнялись за кількістю і змістом предметів навчання, наприклад, на фізичну працю відводилось 6 го­дин на день і на шкільні заняття — 2 години, для педагогістів відповідно — 4 та 4, а для академістів — 2 і 6 годин.

В учбовому закладі Базедова застосовувалась оригінальна сис­тема за­охочень і покарань. В якості нагороди використовувались так звані «замочу­вальні крапки», які ставились на спеціальній до­шці прізвища вихованців. За більшу кількість крапок нагороджу­вались якимось знаком відмінності чи сма­чною їжею. Покарання були декількох видів: зменшення кількості заохочу­вальних крапок, перебування в порожній кімнаті (але не темній), коли в сусі­дній граються товариші. Позитивним слід вважати відсутність у філантропістів покарань за недоліки в навчанні.

Крім того, Базедов намагався впровадити в своєму закладі си­стему само­врядування — сенат, до складу якого входили всі вчи­телі і делегати від учнів — асесори. Велике значення надавалось загальним зборам вчителів і вихован­ців, на яких давалась оцінка поведінки учнів, видавались «ордени».

У 1793 році через організаційні негаразди і постійний брак засобів і кош­тів філантропін було закрито. Однак досвід Дессау не пропав безслідно. За його зразком існували й інші заклади подіб­ного типу. Наприклад, заклад Хрістіана Готгільфа Зальцмана (1744-1811) у Шнепфенталі (1784), послідовника і спів­робітника Базедова, був значно більшим у порівнянні з закладом у Дессау. Тут викладалось значно більше предметів. Характерною особливі­стю цього за­кладу було те, що його вихованцям надавалось право вивчати тільки ті пред­мети, які були необхідні для їх майбутньої професії. Велику увагу тут приділя­лось фізичному вихованню, яке здійснювалось як зі створенням хороших гігіє­нічних умов життя вихованцям, так і за допомогою спеціальних гімнастичних вправ і великої кількості прогулянок. Особливого значення надавав Зальцман трудовому гарту вихованців. Діти тут працювали в садку або на городі, догля­дали тварин. Все життя філантропіна Зальцмана було побудоване на зразок хо­рошої сім'ї.