91. Державні кордони та їх правовий режим.

Кордон – чітко встановлена лінія, яка розмежовує територію даної держави.

Стадії становлення державного кордону:

1. делімітація – узгодження даної лінії та фіксація її на карті;

2. демаркація – проходження лінії на місцевості.

Морські кордони позначаються буйками.

Процедура:

1. підготовча стадія: демаркаційна комісія – акт виконання робіт;

2. польова стадія: нанесення знаків;

3. заключна стадія.

Документи під час демаркації:

• протоколи з описами кожного прикордонного знака;

• спеціальні топографічні карти, на які нанесено всі прикордонні знаки;

• загальний протокол.

Редемаркація – перевірка вже демаркованої лінії кордону для ремонту або відновлення зіпсованих чи зруйнованих прикордонних знаків, заміни знаків одного типу на знаки іншого типу, встановлення додаткових знаків.

Спеціальний прикордонний режим визначається внутрішнім законодавством держав та міжнародними угодами.

Ретифікація – вносяться зміни про інформацію, яка була під час делімітації.

Види державних кордонів:

1. за природою:

• природні: кордони, встановлені з урахуванням її місцевості, рельєфу;

• геометричні: кордони, проведені по прямій, яка перетинає місцевість від однієї точки до іншої, незважаючи на характер місцевості;

• астрономічні: кордони, лінія яких збігається з паралеллю або меридіаном земної географічної сітки;

• комбіновані;

2. за складовими елементами території:

• сухопутні: розділяють суходіл між двома державами;

• річкові: розділяють річку між двома державами;

• морські: позначають зовнішнє обмеження територіального моря і бокове обмеження відносно територіальних вод сусідніх держав;

• повітряні: умовні площини, поставлені перпендикулярно до земної поверхні по сухопутному та водному кордонах.

93. Правові основи і засоби формування і зміни державної території.

Державна територія – територія держави, яка включає в себе водний, повітряний і підземний простір та суходіл.

Правові підстави зміни державної території – встановлені в МП способи надбання чи втрати державою своєї території.

Сучасний перелік правових основ зміни державної території базується на забороні використання з цією метою сили чи погрози силою.

Територіальні зміни не повинні піддавати загрозі чи порушувати міжнародний мир і безпеку. Виключеннями є національно-визвольні війни, ведення яких міжнародним правом поки не заборонене й у результаті яких можуть відбуватися територіальні зміни.

Підстави зміни державної території:

1) Законні:

• самовизначення народу і нації: розпад Чехословаччини 1992 р.;

• цесія – передача території на підставі договору:

  • платна – договір купівлі – продажу;

  • безоплатна – форма дарування території:

  • повна – повний і остаточний перехід території під суверенітет іншої держави;

  • неповна – оренда.

• ад’юдикація (відсудження) – рішення Суду про належність території;

• акреція (нарощування) – штучні острови;

• оренда – частково переходить суверенітет однієї держави на ту територію;

• окупація – спосіб придбання території, яка нікому не належить:

  • символічна – здобуття нічийної території;

  • окулярна – за допомогою проголошення;

  • ефективного контролю – контроль за територією.

• давнина володіння – відродилась нація, яка претендує на територію;