4.5. Роль та положення керівника в колективі

Керівник - це посадові статуси (положення) людини, що зобов'язаний впливати на інші (підлеглих) таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену фірмою.

Статус визначає поводження й дії керівника в рамках посадових структур і повноважень. Він характеризує функціональну й соціальну ролі (модель) поводження керівника, тобто очікувані дії керівника в різних управлінських ситуаціях.

Керівник у системі керування займає ключове положення. Чиж складніше й досконаліше система керування, тим вищі й жорсткіші вимоги до керівника.

Це вірно хоча б тому, що тут при можливій помилці керівника витрати системи виявляються більше істотними. Справедливо вважається: як порядок, так і безладдя у фірмі починається з керівника. Відомий афоризм: "Фірма не може бути краще, ніж її керівники".

Визначальна роль керівника виходить із того, що керівник - особа, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення. Це той, хто вирішує, що робити, як робити й несе за це відповідальність.

Роль керівника безособова. Вона покладає на людину певні обов'язки, норми поводження й надає йому права. Але кожна людина, прийнявши роль, ставиться до неї по-своєму. Тому якість виконання ролі - справа сугубо індивідуальна.

Важливо, щоб кожен працівник знав свої обов'язки й хотів би їх виконувати повністю й вчасно. Привести діяльність кожного працівника фірми у відповідність із її цілями й інтересами - таке головне завдання організатора-керівника трудового колективу.

Поводження керівника повинно оцінюватися залежно від передбачення очікуваних наслідків і певних дій у кожній конкретній обстановці. При цьому доцільно враховувати ті фактори, які регламентують і регулюють поводження людини.

Уміння підкорити відносини інтересам справи залежать від рольових особливостей особистості. Роль і свідомість людини є регуляторами його поводження.

Існують лінійні й функціональні керівники.

Лінійні керівники очолюють відносно відособлені виробничі й господарські підрозділи (фірму, цех, відділ, бюро). Кожний з них за допомогою доданого йому апарата керування координує діяльність своїх підлеглих, приймає рішення, що стосуються питань, що визначають роботу його підрозділу.

Функціональні керівники – це начальники спеціалізованих функціональних служб всіх рівнів керування. У їх обов'язки входить підготовка рекомендацій лінійним керівникам для прийняття управлінських рішень. Такі керівники є одночасно й лінійними стосовно очолюваних ними служб.

4.5.1. Основні функції керівника в колективі

Функція - це спеціалізований вид діяльності, що вимагає певних знань, умінь, навичок (досвіду). Це система мір впливу керівника на підлеглих.

Управлінські функції визначаються характером діяльності керівників, обумовлених особливостями завдань перед колективом. А оскільки варіантність завдань практично безмежні й умови досить різноманітні, то перелік управлінських функцій (дій), по суті, не має межі.

Однак є функції, зміст яких є загальним і неодмінним у діяльності будь-якого керівника.

До загальних функцій, які пов'язані з діяльністю будь-якого керівника, можна віднести функції адміністратора, організатора, технічного фахівця, суспільного діяча, вихователя. У діяльності керівника ці функції реалізуються в настільки щільному взаємозв'язку, що не завжди помітно їхню самостійність.

У ролі адміністратора керівник використовує свої повноваження для забезпечення роботи колективу відповідно до діючих нормативних актів і вживає заходів до того, щоб не допускати знеособлювання у виконанні роботи.

Все це виконується з таким розрахунком, щоб виключити безвідповідальне поводження виконавців і можливі небажані конфлікти, щоб орієнтувати людей і зацікавлювати їх у виконанні роботи.

Виконуючи функції організатора, керівник створює умови, необхідні для спільної праці, для цілеспрямованої роботи підлеглих, зайнятих у процесах керування й виробництва.

У цій роботі керівник повинен чітко розуміти мету своєї діяльності, повинен уміти виділяти найбільш важливі на даний період часу завдання, визначати методи й ресурси, необхідні для рішення цих завдань. Серед функцій організатора варто виділити такі функції як планування, прогнозування, координація й взаємодія, контроль, організація праці, прийняття рішень й інші функції керування.

Виконуючи функції фахівця - людини, професійно добре підготовленого, що володіє знаннями й досвідом у заданій конкретній сфері діяльності, керівник покликаний грамотно ставити завдання, компетентно аналізувати й ефективно контролювати хід їхньої реалізації, проводити кваліфікований інструктаж підлеглих.

Керівник у силу займаного положення є суспільним діячем, що виконує різні представницькі функції. Він присутній на різних нарадах, бере участь у громадських організаціях, вирішує різні соціальні питання. У результаті одержує різноманітну інформацію, уміле застосування якої дозволяє помітно впливати на виробничу діяльність і моральний клімат колективу.

Виховна функція керівника - це його повсякденна трудова діяльність, що сприяє розкриттю й множенню потенціалу колективу.

Виховувати - це значить переконувати, активно впливати на свідомість і почуття людини. Адже керування - це завжди керівництво людьми, і для успішного його здійснення важливо, щоб керівник міг впливати на підлеглих по можливості не силою наказу, а силою переконання.

Таким чином, праця керівника багатофункціональна й носить комплексний характер.

Керівникові повинен мати достатні знання в області техніки, технології й економіки. Керівник зобов'язаний досконало опанувати ще мистецтвом керування людьми, уміти виховувати підлеглих, вирішувати соціальні й економічні завдання.

Керівникові необхідно усвідомити своє місце в колективі. Його завдання - вирішувати проблеми, робити справу, домагатися результату. Його робота - вирощувати здоровий і продуктивний колектив.

В "джентльменський" набір керівника обов'язково входить уміння писати сценарій найбільш імовірного розвитку подій, уміння передбачати дії опонентів, знаходити слабкі місця в захисті супротивника, точно визначати місце й час контратаки. Це жадає від керівника більшого, ніж просто бути здатним спритно вирішувати проблеми.

Для керівника потрібен певний організаторський талант, а здатність керувати припускає найрізноманітніші якості, які найчастіше не піддаються визначенню.

В управлінській діяльності керівника-професіонала повинні сполучатися науковий підхід і спонтанне в багатьох проявах мистецтво спілкування.

Наука озброює керівника знаннями закономірностей управлінської діяльності й систематизованим досвідом. Вона допомагає йому впевнено й швидко знаходити раціональні прийоми впливу на підлеглих, уникнути багатьох помилок.

Володіючи мистецтвом керування керівник широко використовує емоційно-психологічні прийоми й імпровізацію, наділяючи живими фарбами в основному формальну по своїй суті діяльність.

Наука й мистецтво керування збагачують і доповнюють один одного. Якщо наука пропонує методи керування, утворить об'єктивну складову роботи керівника, то мистецтво керування у вирішальній мірі визначає своєрідність цієї роботи, її стиль.

Мінімально необхідними передумовами придатності людини для професійної діяльності керівника є мотивований інтерес до цієї діяльності й достатні розумові здатності.

Мотивація - це обґрунтування бажань, прагнень людини. Якщо в людини є спонукальний мотив до мети або дії, то його енергія й зусилля проявляються в набагато більшому ступені, чим при його відсутності. Мотиви керівної діяльності можуть бути всілякими.

Це бажання людини взяти активну участь у досягненні цілей фірми, у поліпшенні її діяльності. Це прагнення до одержання порівняно більшої маси матеріальних благ, які надаються особам, що займають відповідальні посади. Це честолюбство й суперництво, прагнення до досягнення успіху й самоствердження. Це потреба самовираження через організаторську діяльність, задоволеність результатами своєї праці.

Наявність розумових здібностей у людини дає, за інших рівних умов, більше підстав думати, що він буде відповідати своїй посаді.

Це диктується також і тим, що люди розумні звичайно відрізняються миролюбством і поблажливістю, а дурні і неосвічені войовничі, затверджують себе, не розбираючись у засобах. Хтось сказав, що таланти треба підтримувати, а сірість сама знайде собі дорогу. Але категорія розумових здібностей настільки складна, що при її оцінці неважко помилитися, зовсім не підозрюючи про це.

Характер взаємин у сфері керування найчастіше складається так, що перешкоджає реальній оцінці розумових здібностей керівника, заважає йому самому усвідомлювати межі своїх здібностей. Людина, як правило, буває схильна наділяти себе розумом не скуплячись. Керівник, що зображує із себе розумного без скільки-небудь вагомих на те підстав, здатний принести багато лиха. Він не може зрозуміти інших, оточує себе слабкими людьми, обережний, бюрократ. У цьому випадку надлишок влади стає як би компенсатором відсутнього розуму. Такі люди схильні переоцінювати свої здібності, думаючи, що якщо вони перебувають на посаді, то вони й досить здібні.

Труднощі виявлення розумових здібностей збільшуються внаслідок того, що властивості розуму по-справжньому проявляються тільки в діяльності. Стосовно до керівника - у процесі здійснення функцій керування. Тому на стадії відбору кандидатів на посаду керівника важливість оцінки їхніх розумових здібностей досить велика.

Одною із самих важливих якостей, необхідних керівникові, є здатність переходити від думки до практичних дій. Аналітична робота повинна сполучатися з виконавською ефективністю, тому що думка без дії не приносить ніякої користі, а непродумані дії не представляють цінності. Аналіз повинен існувати в симбіозі з дією.

Таким чином, керівники - це досить коштовний контингент людей, що знають реальність, що мають чималу професійну підготовку, приучених до дисципліни, до завзятої цілеспрямованої праці, що володіють почуттям відповідальності.

Із цими людьми необхідно уважно й вдумливо працювати, забезпечувати їхнє правильне розміщення в нових умовах, їхнє навчання й перекваліфікацію. Потрібно створювати стимули до праці, захист їхніх прав. Необхідно формувати активне середовище соціального відбору керівників, у якій вони досягнуть успіху.