5. Освіта, література, книгопереписування княжої доби.

Література. Літописання. Остромирове Євангеліє – найдавніша руська книга, написана дияконом Григорієм з помічниками для новгородського посадника Остромира, «Слово» митрополита Іларіона, Києво-Печерський патерик, «Слово про Ігорів похід», «Повчання» Володимира Мономаха. Прикладна література – візантійські хроніки, популярними були про Олександра Македонського. Рівень освіти один з найвищих у тогочасній Європі. Набули поширення два алфавіти кирилиця і глаголиця. Кирилиця була офіційним. Прийняття християнства сприяло розквіту шкільної освіти(спочатку доводилося привозити дітей силоміць, бо батьки не вбачали в науці нічого доброго). З джерел можна зробити висновок, що на Русі існувало два типи шкіл: церковні, світські. У перших, при монастирях, де готували церковнослужителів, вивчали читання, письмо, співи, богослов’я. У світських школах крім цього викладали ще й філософію, риторику, граматику. Існувало також індивідуальне навчання. При Андріївському монастирі в Києві діяла спеціальна жіноча школа(письмо, співи, швейна справа й інші ремесла). Книгопереписування прийшло разом із християнством. Переписували і навчали цій справі при монастирях і церквах (скрипторії). Створювали книжки з пергаменту, берести; писали перами або з очерету. Початок глави чи абзацу – перша літера розфарбована, обрамлена візерунком. Інтролігація – оздоблення обкладинки книжок. Книжки добре перепліталися, обкладинка була дерев’яна, обтягнута шкірою, прикрашалася камінням, фарбувалася, гравірувалася; обріз книги фарбувався, або золотився, книжки мали ремінці, закривалися. Це захищало їх від вологості та інших ушкоджень. Було створено від 30 до 140 тисяч книжок, до нас дійшло лише 500. «Повесть временних лет»; «Остромирове Євангеліє » (1056-1057); Ізборник Святослава (1073-1076); Реймське Євангеліє(перш половина 11 ст), Пересопницьке Євангеліє(1556-1561).

6. Українська культура в литовсько-полську добу. Роль православної церкви.

У другій половині XIV ст. більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об’єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площі князівства.

Руська (українська) мова була визнана офіційною. Розширюється сфера застосування української мови. В 1556-1561 рр. у Пересопницькому православному монастирі на Волині Михайлом Василевичем із Сянока на замовлення княгині Анастасії Гольшанської-Заславської було зроблено перший з відомих донині перекладів текстів Євангелія з болгарської на розмовну українську мову. У рукопису Пересопницького Євангелія чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст. Ця найдосконаліша рукописна книга - величне творіння, унікальна пам’ятка української культури, національна святиня України, результат багаторічної подвижницької праці.

Литва і Польща зближували Україну з Західною Європою, відкривали вікно на захід. Звідти йшли нові культурні впливи, зокрема латинізація. Ці впливи захопили, в першу чергу, верхи українського громадянства. Через Польщу Україна познайомилась з такими течіями в культурі Західної Європи, як гуманізм і реформація.

Надзвичайно тяжким було становище української православної церкви як одного з чинників культурного процесу. Проти неї вів уперту, непримиренну боротьбу войовничий католицизм, який офіційно підтримувала польська королівська адміністрація. Ще однією трагедією православної церкви було те, що вона, позбавлена підтримки меценатів, з XV-XVI ст. культурно зубожіла, її література була обмежена богослужебними книгами, які не могли задовольнити запити багатьох інтелектуально розвинутих людей.

У 1596 p., була укладена Берестейська церковна унія. Задумана як засіб зміцнення української православної церкви, вона мала непередбачені наслідки: з однієї православної церкви утворилася так звана уніатська, або українська католицька церква (з’єднана з Римом), і православна не з’єднана, яка у другій половині XVII ст. потрапила в залежність від московського патріарха.