18. Українське образотворче мистецтво 17-18 ст.

Архітектура, як і образотворче мистецтво України часів бароко, позначена особливою національною індивідуальністю, яка знайшла своє втілення у виникненні особливих жанрів малярства, суто українському відтворенні образів, позначеному потужним впливом народної культури, відповідно, невідомим для інших країн добором технічних прийомів. Особливими пам'ятками монументального живопису були Іконостаси. Серед них грандіозністю, пишністю та багатством відзначаються іконостаси Єлецького та Троїцького соборів в Чернігові та Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях . Усі вони виконані у стилі бароко. В галузі іконостасів працювали видатні майстри Іов Кондзелевич, Іван Руткович, Ілля Бродлакович. У малярстві спостерігалась особлива українська типізація Ісуса Христа, Богородиці та святих. Часто на іконах зображено український побут, постаті, пов'язані з громадським і політичним життям України, гетьманів, старшину, козаків, засновників церкви та інших. Загалом в іконописі зберігались прийоми старої іконографічної школи з питомою декоративністю. Серед різних жанрів світського мистецтва основне місце посідав портрет. Його українською особливістю було те, що при всій своїй життєвості він зберіг тісний зв'язок з іконописом. Дуже популярними були тоді портрети Б. Хмельницького і козацьких старшин, львівських братчиків.

Найбільшим осередком малярної праці був Київ, де кадри малярів, особливо малярів-портретистів, виховувались у Київській академії і в школі при Києво-Печерській лаврі. У період класицизму тут працювали такі українські митці, як А. Лосенко, що став ректором Петербурзької Академії мистецтв, К. Головачевський, І. Саблуков, пізніше організатор Харківської мистецької школи. Велику славу здобув портретист Київської школи Д. Левицький, академік і професор академії. Великим реалістом і психологом портрета був В. Боровиковський. Він залишив після себе цілу школу портретистів, серед яких особливо відзначився М. Бугаєвський-Благородний.

Реалістами класичної школи були В. Тропінін на Поділлі, М. Теренський, Л. Долинський (у Львові, І. Лучинський у Чернівцях.

У період українського бароко, особливо за часів І. Мазепи, величезного розвитку набуло граверство. Крім ілюстрацій у книжках була поширеною гравюра на металі, а також друкована на окремих аркушах паперу й шовку. Сюжети були присвячені визначним діячам політичного і культурного життя, козацькій старшині. Жанри — академічні «тезиси», портрети, архітектурні мотиви, плани міст тощо. Найбільшим осередком граверства був Київ, де гравюрі приділялась велика увага в Київській академії, малярських школах і друкарні лаври. Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич - автор портретів королів та інших знатних осіб, а також ілюстрацій, релігійних образів тощо.

З середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в гравюрах поряд із потужними західними впливами зберігається народна орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А. Гогемські і Т. Стрельбицький. З кінця XVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство на окремих аркушах. Головні осередки: Київ, Львів, Почаїв, Унів, Борзен-ський повіт на Чернігівщині.