Наслідки антропогенних впливів на грунти

№	Вид впливу	Основні зміни грунтів
1	Щорічне розорювання	Посилена взаємодія з атмосферою, вітрова і водна ерозія, зміна чисельності грунтових організмів
2	Сінокоси, збирання врожаю	Вилучення хімічних елементів, підвищення випаровування
3	Випас худоби	Ущільнення грунту, знищення рослинності, котра скріплює грунт, ерозія, збіднення грунтів на ряд хімічних елементів, висушування, удобрення гноєм, біологічне забруднення
4	Випалювання старої трави	Знищення грунтових організмів в поверхневих шарах, підсилення випаровування
5	Зрошення	При неправильному поливанні – заболочення і засолення грунтів
6	Осушення	Зниження вологості, виникнення вітрової ерозії
7	Застосування отрутохімікатів та гербіцидів	Загибель ряду грунтових організмів, зміни грунтових процесів, накопичення отрут
8	Створення промислових та побутових звалищ	Зменшення площі землі, придатної для сільського господарства, отруєння грунтових організмів на прилеглих ділянках
9	Робота наземного транспорту	Ущільнення грунту при русі поза дорогами, отруєння грунтів відпрацьованими газами та сипкими матеріалами
10	Стічні води	Зволоження грунтів, отруєння грунтових організмів, забруднення органічними та хімічними речовинами, зміна складу грунтів
11	Викиди в атмосферу	Забруднення грунтів хімічними речовинами, зміна їхньої кислотності та складу
12	Знищення лісів	Посилення вітрової та водної ерозії, посилене випаровування
13	Вивезення органічних відходів виробництва та фекалій на поля	Забруднення грунтів небезпечними організмами, зміна складу грунтів
14	Шум та вібрація	Сповільнення росту рослин, загибель живих організмів
15	Енергетичні випромінювання	Сповільнення росту рослин, забруднення грунтів

Лекція 9

Поняття про сівозміни.

1. Поняття про сівозміни.

2. Монокультура.

2. 3. Типи і види сівозмін.

4. Впровадження і освоєння сівозмін.

5. Книга історії полів.

Система землеробства – це комплекс агротехнічних, організаційно-господарських і меліоративних заходів, які забезпечують найбільш раціональне використання сільськогосподарських угідь та вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції. Зміст і напрям визначаються місцевими природно-економічними умовами. Система землеробства є важливою складовою частиною ведення сільського господарства. Вона має створювати сприятливі передумови для подальшої спеціалізації та інтенсифікації рослинництва і тваринництва.

Системи землеробства розвивались у певній історичній послідовності і пов′язані з розвитком продуктивних сил суспільства та науково-технічного прогресу. Вони відображають різні етапи розвитку землеробства.

За ступенем інтенсивності всі системи поділяють на : примітивні – заліжна, перелогова, вирубно-вогнева; екстенсивні – парова і травопільна та інтенсивні – зернопросапна, плодозмінна, просапна.

Примітивні існували на перших ступенях розвитку землеробства. Родючість грунту відновлювалась внаслідок природних процесів під впливом лучної і лісової рослинності.

Екстенсивні системи землеробства характеризуються тим, що всі орнопридатні землі перетворено на орні, значну частину яких відведено під пар. У посівах переважають зернові культури, а кормових і технічних мало або немає. Родючість грунту відновлюється під впливом природних факторів, які певною мірою залежать від діяльності людини.

Парова система виникла на початку розвитку капіталізму. Одночасне зростання промисловості й збільшення міського населення вимагали збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Травопільна система землеробства давала можливість підвищити продуктивність галузі. Тут значну увагу приділяли покращенню обробітку грунту, яка складалась з лущення стерні та оранки. Травопільна система – з максимальним насиченням сівозмін бобово-злаковими травами.

Інтенсивні системи землеробства передбачають насичення сівозмін найбільш урожайними зерновими, зернобобовими, технічними і кормовими культурами. При інтенсивних системах землеробства родючість грунту підвищується завдяки внесенню органічних і мінеральних добрив, високоякісному обробітку грунту, застосуванню засобів боротьби з хворобами, шкідниками, бур'янами, високого рівня механізації землеробства.

Суть плодозмінної системи землеробства полягає в тому, що поряд із зерновими в сівозміні є просапні культури і конюшина.

Систему землеробства, при якій більшу частину орної землі використовують для вирощування просапних культур, називають просапною.

Сівозміна – це науково-обгрунтоване чергування культур в часі і просторі (на території).

Їх впровадження має забезпечувати :

2. 1. Максимальний вихід сільськогосподарської продукції високої якості з одиниці площі при найменших затратах праці і засобів виробництва на одиницю продукції ;

3. 2. Зростання врожайності сільськогосподарських культур на основі підвищення родючості грунту ;

4. 3. Створення міцної кормової бази для тваринництва ;

5. 4. Найбільш ефективне використання землі, трудових ресурсів і техніки.

Висока ефективність правильного чергування культур відома здавна. з розвитком природничих і агрономічних наук виникло кілька теорій обгрунтування потреби чергування культур: токсична, гумусна, структурна.

Суть токсичної теорії полягала в тому, що рослини виділяють в грунт токсичні речовини, які шкодять одним рослинам і не шкодять іншим.

Згідно з гумусною теорією чергування культур зводилось лише до нагромадження рослинами органічних речовин у грунті. Пізніше потребу чергування культур почали визначати теорією мінерального живлення, за якою основну увагу приділяли кращому використанню рослинами елементів живлення з грунту.

П.А. Костичев і В.Р. Вільямс в основу чергування культур поклали структурну теорію, за якою багаторічні трави відновлюють структуру і покращують фізичні властивості грунту, а однорічні рослини руйнують структуру.

Ці та інші теорії були однобічними, бо роль сівозмін у них зводилась до одного фактору. Д.М. Прянишников виділив чотири основи правильного чергування культур в сівозмінах :

1. Хімічна – вплив правильного чергування культур на умови живлення рослин ;

2. Фізична – вплив чергування на структуру і фізичні властивості грунту ;

3. Біологічна – вплив чергування культур на зменшення забур′яненості посівів та зниження хвороб і шкідників ;

4. Економічна – організаційно-господарське значення сівозмін.

Умови живлення культур у сівозміні кращі. Ніж при беззмінному вирощуванні. Пояснюється це тим, що у різних рослин свої особливості грунтового живлення. Потреба в елементах живлення залежить від виду рослин та їх урожайності.

Наприклад, зернові культури використовують більше фосфору, цукрові буряки і картопля – калію, бобові – кальцію. Бобові культури збагачують грунт на азот, тому висіяні після них рослини потребують внесення меншої кількості добрив, а це знижує собівартість продукції.

Культури різняться здатністю засвоювати з грунту поживні речовини. Наприклад. Картопля має підвищену здатність засвоювати з грунтових сполук калій, гречка, люпин, ріпак – важкорозчинні фосфати. А зернові і цукрові буряки засвоюють їх гірше. Люпин, гречка, ріпак залишають у грунті багато доступних сполук фосфору, які використовуються наступними культурами сівозміни.

Для різних культур характерний неоднаковий розвиток кореневої системи, тому можливість використання ними елементів живлення з різних шарів грунту неоднакова. Сільськогосподарські культури використовують також неоднакову кількість води. Однорічні трави на зелений корм і багаторічні трави при використанні на 1 укіс висушують грунт на невелику глибину (60-80 см) і рано звільняють поле, тому запаси води в грунті швидко відновлюються. Озима пшениця забирає вологу з шару грунту глибиною 110-120, а в посушливих умовах – 150-180 см. Після неї відновлення запасів вологи дуже повільне. Цукрові буряки висушують грунт на 150-350 см.

На фізичні властивості грунту впливають способи сівби і догляд за посівами, кількість кореневих і пожнивних решток, які залишаються після збирання культур. Після просапних їх значно менше, ніж після зернових і багаторічних трав. Правильне чергування культур сприяє зменшенню кількості бур′янів, шкідників і запобігає захворюванням культур. Регулюються мікробіологічні процеси грунту, зменшується водна та вітрова ерозія.

Основне агротехнічне значення сівозмін полягає в тому, що кожна культура має найкращі умови вирощування і сама є кращим попередником для наступної культури (попередник – це культура, яка росла на цьому полі в попередній рік.

Економічною основою сівозміни є науково обгрунтована для даних природних умов структура посівних площ, яка забезпечує постійне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Впровадження сівозмін є основою підвищення культури землеробства і організаційно-господарського зміцнення господарства.

Монокультура – це тривале беззмінне вирощування однієї і тієї ж культури на тій же площі. Проведені досліди в нас і за кордоном свідчать, що при тривалій монокультурі урожай зменшується.

Але при дотриманні вимог агротехніки деякі культури – коноплі, картопля, рис, тютюн, бавовник – можна вирощувати на тому ж полі 3 і більше років. Середньочутливі озимі зернові культури і кукурудза та дуже чутливі до монокультури льон, соняшник, цукрові буряки, конюшина.