
- •1. Організація та Зацікавлені групи.
- •Загальні риси організацій
- •2. Інституційні аспекти управління персоналом.
- •3. Завдання та функції управління персоналом.
- •4. Склад і структура персоналу.
- •5. Організаційна структура управління персоналом.
- •6. Сутність та ієрархія правових норм у регулюванні трудових відносин.
- •7. Нормативно-методичне забезпечення системи управління персоналом.
- •8. Характеристика та механізм трудових відносин на рівні організації.
- •9. Сутність, призначення та види трудових договорів.
- •Види трудового договору
- •10. Недоліки та проблеми укладання трудових договорів.
- •11. Колективні трудові договори та угоди.
- •12. Умови і процедура розірвання трудових відносин.
- •13. Основні вимоги організації діловодства кадрових служб.
- •14.Організація обліку і звітності по персоналу.
- •15. Колективна взаємодія в управління персоналом. Сутність і види колективів (груп).
- •16. Характеристика різних моделей поведінки індивіда в групі.
- •17. Специфіка роботи менеджера з неформальними групами; умови ефективності такої роботи.
- •18. Чинники, що впливають на ефективність роботи групи.
- •19. Етапи розвитку колективу. Оцінка колективної взаємодії, соціоматриця.
- •20. Персонал в системі стратегічного управління організацією.
- •21. Стратегія управління персоналом організації: сутність, види, характерні риси.
- •22. Сутність та завдання політики управління персоналом (кадрової політики).
- •23. Типи політики управління персоналом та їх характеристика.
- •2.У залежності від ступеня відкритості стосовно зовнішнього середовища при формуванні кадрового складу виділяють:
- •24. Національно-культурні особливості політики управління персоналом.
- •25. Фактори, що впливають на специфіку політики управління персоналом.
- •26. Оцінка ефективності кадрової політики організації.
- •27. Взаємозв'язок кадрової політики та стратегії управління персоналом.
- •28. Сутність, цілі та завдання кадрового планування.
- •29. Методи визначення потреб в персоналі.
- •30. Планування витрат на персонал та фактори, що їх визначають.
- •31. Сутність, мета та етапи наймання персоналу.
- •32. Вербування (набір) персоналу.
- •33. Призначення та методи відбору персоналу, їх порівняльна характеристика.
- •34. Сутність та види адаптації персоналу.
- •35. Суть та призначення професійного розвитку персоналу.
- •36. Концепції навчання персоналу, їх переваги та недоліки.
- •37. Методи і форми професійної підготовки персоналу.
- •38. Напрямки мінімізації ризику інвестицій в професійну підготовку персоналу.
- •39. Характеристика кар'єри як об'єкту управління персоналом.
- •40. Фактори розвитку кар'єри в організаціях.
- •41. Етапи ділової кар'єри.
- •42. Процес управління діловою кар'єрою.
- •43. Управління кадровим резервом.
- •44. Організація і способи звільнення працівників.
- •45. Управління плинністю кадрів в організації.
- •46. Гнучкі режими праці.
- •47. Поняття та організація атестації персоналу.
- •48. Суть, завдання і процес оцінки персоналу.
- •49. Суть і функції оплати праці. Форми та системи оплати праці.
- •50. Управління мотивацією персоналу. Партисипативне управління.
- •51. Суть, різновиди та причини конфліктів.
- •52. Стратегії та методи управління конфліктами.
- •III.Виділяють наступні п'ять основних стилів поведінки в конфліктній ситуації:
- •53. Стрес у трудовій діяльності.
- •54. Трудова дисципліна та фактори, що її визначають.
- •55. Механізми та методи управління трудовою дисципліною.
54. Трудова дисципліна та фактори, що її визначають.
Дисципліна – це порядок поведінки людей відповідно до норм права та моралі, що склалися у суспільстві чи організації.
Трудова дисципліна – форма суспільних зв’язків людей у процесі виконання трудових функцій, з обов’язковим підпорядкуванням учасників певному порядку.
Ефективне управління дисципліною дозволяє вирішити такі завдання:
- Організувати працю людей, створюючи умови для задоволення їх потреб;
- Забезпечити оптимальний розподіл трудових функцій між працівниками;
- Створювати мотиваційне поле;
- Вирішувати основні завдання підприєпства
Забезпечення трудової дисципліни праці є обов'язковою умовою кооперації й організації виробництва.
Рівень і стан трудової дисципліни залежить від багатьох факторів:
організації праці та виробництва;
системи матеріального і морального заохочення;
рівня механізації, комп'ютеризації виробничих процесів;
виховної роботи;
стилю керівництва;
свідомості членів трудового колективу.
Основним виробничим фактором, який визначає рівень дисципліни, є організація праці і санітарно-побутові умови, а в цілому задоволення працею.
На стан трудової дисципліни впливає також ступінь реального залучення працівників в управління виробничим процесом.
Основними порушеннями трудової дисципліни є:
*запізнення на роботу;
* прогули;
*поява на роботі у нетверезому стані;
*несвоєчасне чи не в повній мірі виконання своїх трудових обов'язків, неповне і нераціональне використання робочого часу.
Найбільш недисциплінованими є працівники у віці до 24 років і стажу роботи до двох років, також має місце наявність недисциплінованих працівників у віці 50 і старше років. Порушників дисципліни в два рази більше у групі малокваліфікованих порівняно з висококваліфікованими. Незнання цих особливостей погано впливає на прийняття рішень з питань підвищення рівня дисципліни.
55. Механізми та методи управління трудовою дисципліною.
управління дисципліною — це зміна її рівня, тобто процесу виконання обов'язків і використання прав, які забезпечують підприємству ефективну роботу й умови досягнення запланованих цілей.
Ефективне управління дисципліною дозволяє вирішити такі завдання:
*організовувати працю людей, створюючи умови для задоволення їх потреб
*забезпечити оптимальний розподіл трудових функцій між працівниками;
*створювати мотиваційне поле;
*вирішувати основні завдання підприємства.
Управління дисципліною здійснюється через систему двох механізмів:
Прямий механізм включає використання методів, засобів переконань (виховання), заохочень, примусу.
Допоміжні механізми складаються із змін умов організації праці, рівня управління, самоуправління, кваліфікації персоналу.
методи
Економічні методи дозволяють створити ситуацію, що дає можливість працівникам задовольнити свої потреби, інтереси, забезпечити реалізацію принципу соціальної справедливості. Економічні методи ґрунтуються на використанні системи матеріального стимулювання через заохочення та винагороди.
Виховні методи — це переконання працівників у потребі творчого підходу до роботи, відповідальності за результати власної праці, точності, охайності при виконанні своїх обов'язків і розпоряджень керівників.
Організаційні методи — це створення нормальних умов праці, її організація.
Правові методи — це примус, переконання, заохочення.
Процес переконання — це складна система взаємодії людей, у процесі якої в об'єкта спілкування під впливом логічно обґрунтованої аргументації суб'єкта проходить зміна оціночних орієнтацій.
Формами переконання є: діалог, критика, самокритика, політика, дискусія.