Валентина Іванівна Басюра

Валентина Іванівна Басюра народилась 12 грудня 1932 року у місті Києві в сім’ї робітників. З 1943-1952 роки навчалась у Київській середній загальноосвітній школі імені П.Г. Тичини № 49 та отримала повну середню освіту.

У 1952 році вступила до Київського педагогічного інституту імені О.М. Горького на педагогічний факультет, відділ спеціальна педагогіка, який закінчила в 1956 році та здобула кваліфікацію - викладач української мови та літератури, вчитель середньої і спеціальної школи.

З січня по серпень 1957 року працювала інспектором по кадрах Київського обласного відділу народної освіти. У серпні 1957 року була зарахована на посаду вчителя допоміжної школи № 161 міста Києва, де працювала до 1959 року. З першого вересня 1959 по 1961 рік Валентина Іванівна займала посаду асистента кафедри дефектології КДПІ імені О.М. Горького.

У 1961-1964 роках навчалася у цільовій аспірантурі на кафедрі дефектології КДПІ імені О.М. Горького. У вересні 1964 року призначена Міністерством освіти УРСР на посаду асистента кафедри олігофренопедагогіки Київського педагогічного інституту імені О.М. Горького. З березня 1966 до червня 1968 року обіймала посаду старшого викладача кафедри олікофренопедагогіки. У червні 1968 року переведена на посаду доцента кафедри олігофренопедагогіки, яку посідала до 1999 року.

У грудні 1966 року під керівництвом доцента, кандидата педагогічних наук Н.Ф. Кузьміної-Сиромятникової успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Усний рахунок в молодших класах допоміжної школи». Офіційними опонентами були: професор І.Є. Шиманский та кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник М.І. Кузьмицька.

У дослідженні ставилась основна мета – науково обґрунтувати зміст методики і розробити ефективні прийоми, спрямовані на формування усного рахунку в розумово відсталих учнів молодших класів. У даному дослідженні передбачалось розробити ефективні прийоми формування усного рахунку у розумово відсталих учнів і розробити методику його формування.

Експериментальне дослідження, яке було проведено В.І.Басюрою охоплювало 150 учнів І-ІV класів допоміжних шкіл: школа №1 м.Києва, школа №102 м. Львова, школа №88 м. Одеси, в яких були виділені експериментальні та контрольні класи, де учні мали приблизно однаковий рівень розвитку знань, умінь і навичок. За час експерименту нею було проаналізовано 2582 виконаних учнями різноманітних завдань, розроблено 150 уроків. У процесі дослідження Валентина Іванівна виступала з доповідями і лекціями для вчителів, які приймали участь в експериментальній роботі. В період написання дисертації виступала з доповідями на Педагогічних читаннях м. Москви, м. Ленінграда, а також на наукових конференціях у Київському педагогічному інституті імені О.М. Горького.

Дисертаційне дослідження Валентини Іванівни складалося зі вступу, трьох розділів, висновку.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, визначено завдання, об’єкт і предмет, розкрито практичне значення результатів дослідження, подано інформацію про апробацію та впровадження одержаних результатів у практику.

У першому розділі на основі проаналізованої літератури (І.П. Павлов, О.Р. Лурія, М.С. Певзнер, Л.С. Виготський, Л.В. Занков, Ж.И. Шиф та ін..) розкриваються теоретичні і практичні основи формування умінь усного рахунку. Акцентується увага на особливостях пізнавальної діяльності розумово відсталих учнів, відмічається своєрідність сприймання навчального матеріалу, недорозвинення асоціативних зв’язків, що ускладнює засвоєння математичних знань учнями.

У другому розділі дисертаційної роботи розкрито завдання, зміст, методику дослідження та подано результати констатувального етапу дослідження. Метою констатувального дослідження було встановлення стану арифметичних знань, умінь і навичок учнів І-ІV класів допоміжної школи і І-ІІ класів загальноосвітньої школи. Дані дослідження були отримані в ході індивідуальних занять з учнями. Всього дослідницею з кожним учнем були проведені заняття по шести серіям завдань за наступними темами: рахунок, рахунок предметів і зображень в різному розташуванні, уявлення і порівняння кількості, уміння співвідносити цифри з відповідною кількістю і кількість з цифрою, оперування арифметичними діями.

У ході дослідження В.І. Басюрою було встановлено, що у розумово відсталих учнів, у порівнянні з учнями загальноосвітньої школи, виникали значні труднощі під час виконання всіх серій завдань. Так, у зворотному рахунку учні І класів допускають 46,6% неправильних відповідей, учні ІІ класу – 21,9%, учні ІІІ – 19,2%, учні ІV – 43,3%. Учні загальноосвітньої школи І-ІІ класів завдання виконали повністю.

Значну кількість неправильних відповідей дослідниця отримала і під час виконання другої серії завдань. Так, учнями допоміжної і загальноосвітньої школи було запропоновано порахувати групами вперед. 30% учнів ІV класів виконали завдання не правильно, учні ІІ класу загальноосвітньої школи виконали це завдання правильно. При виконанні завдання «Уявити і порівняти кількість», В.І. Басюра зазначила, що більшість учнів допоміжної школи, підрахувавши множину, відразу ж забувають підсумкове число і починають рахувати спочатку. Деякі розумово відсталі учні величину кількості визначають не на основі підрахунку предметів, а на основі зайнятого цими предметами простору. Значна кількість учнів допоміжної школи не вміють порівнювати кількість, не володіють прийомами встановлення між ними взаємної відповідності.

Під час проведення констатувального експерименту нею було виявлено, що розумово відсталі учні І- ІV класів мають суттєві недоліки, які виникли у процесі оволодіння рахунком, тому під час переходу до нової розумової діяльності – віднімання, в учнів також виникають труднощі, так як арифметичні дії є новими і більш складними розумовими діями. Арифметичні дії вимагають більш досконалих розумових процесів. Виконання арифметичних дій потребує знань прийомів розрахунку, які основані на законах арифметичних дій. Все це на думку В.І. Басюри є наслідком того, що розумово відсталі учні використовують не раціональні прийоми рахунку, не використовуючи таких прийомів як округлення, перестановки і групування доданків, співмножників, засобів послідовного множення.

В.І. Басюра зазначає, що методика навчання діям множення і ділення потребує суттєвих змін. Необхідно переглянути і доповнити методику взаємозв’язку арифметичних дій рядом розрахункових прийомів.

У третьому розділі дослідження на основі аналізу методичної літератури та отриманих даних констатувального дослідження В.І. Басюра визначила шляхи експериментального навчання. Вивчення досвіду роботи допоміжних шкіл, стану арифметичних знань, умінь і навичок розумово відсталих учнів, аналіз підручників з арифметики для допоміжних шкіл, їй дозволило встановити, що у допоміжній школі використовується обмежена кількість розрахункових прийомів усного рахунку. Прийоми усного рахунку рекомендуються для всіх учнів одні і ті ж самі, при цьому, не враховуються індивідуальні особливості засвоєння знань учнями. Тому, в своєму формувальному дослідженні, підбираючи прийоми обчислювання, вона не обмежилась тільки одним прийомом усного рахунку, так як на її думку для ефективного формування арифметичних знань і умінь необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів і до кожного учня. У своєму досліджені вважала, що основна мета навчання учнів І-ІV класів прийомам усного рахунку полягає у формуванні усвідомленого сприймання учнями способу виконання чотирьох арифметичних дій, уміти відбирати найбільш раціональний спосіб рішення, уміти застосовувати здобуті знання до розв’язування арифметичних задач.

Розроблена Валентиною Іванівною експериментальна методика формування умінь використовувати різні прийоми обчислення під час виконання арифметичних дій передбачала дотримання наступних методичних положень: перед поясненням нового обчислювального прийому обов’язково необхідно враховувати попередні знання та вміння учнів; підбирати такий матеріал, в якому чітко проявляються якості і закономірності, з якими необхідно ознайомити учнів; розташування матеріалу по мірі ускладнення; пояснювати матеріал таким чином, щоб учні по можливості змогли самостійно зробити певні висновки, узагальнення; закріплення набутих навичок певною системою вправ. Вправи були спрямовані на засвоєння прийомів обчислення і на формування швидкості рахунку.

Навчаючи розумово відсталих учнів прийомам усного рахунку, вона приділяла увагу вивченню нумерації чисел. В експериментальних класах на цей матеріал було відведено 15 годин, в той час як в контрольних класах на вивчення цього матеріалу відводилось 3 години. В дослідженні було доведено, що вивчення нумерації чисел підготовило учнів до більш усвідомленого засвоєнню розрядності чисел, розкладання їх на десятки і одиниці, допомогло учням усвідомити місце, яке займає двозначне число у числовому ряду, а також сприяло закріпленню арифметичних законів, які застосовуються в діях додавання і віднімання.

Як показали результати даного дослідження, більшість учнів ІІІ-ІV класів можуть оволодіти значно більшою кількістю обчислювальних прийомів. Зміст експериментальної методики формування вмінь використовувати під час арифметичних дій різні обчислювальні прийоми за допомогою зазначених вправ, є підґрунтям для успішного формування умінь використовувати різні прийоми усного рахунку, сприяє закріпленню знань законів арифметичних дій, а також готує учнів до засвоєння письмових обчислювальних операцій, та значно покращує роботу з розв’язання арифметичних задач.

Розроблена Валентиною Іванівною експериментальна методика передбачала дотримання наступних методичних положень:

І клас:

а) вивчення додавання та віднімання проводити спільно, що забезпечить взаємозворотні зв’язки арифметичних дій;

б) з перемісними якостями додавання знайомити по мірі засвоєння матеріалу.

ІІ клас:

а) продовжувати спільне вивчення дій додавання і віднімання;

б) особливу увагу приділяти вивченню нумерації чисел (склад однозначних і двозначних чисел, розкладання числа на десяткові групи, груповий рахунок);

в) під час розв’язання прикладів на віднімання з переходом через десяток у першу чергу знайомити учнів з прийомом, в якому розкладається зменшувач на десяток і одиниці і починається операція з круглого десятка, а потім познайомити учнів з прийомом послідовного віднімання одиниць зі зменшувача.

ІІІ клас:

а) у поєднанні дій додавання і віднімання використовувати прийом округлення чисел до 10;

б) дії множення та ділення необхідно вивчати у їх співставленні (попередньо учнів необхідно ознайомити з множенням як додавання однакових складників і дати поняття про властивості множення) .

ІV клас:

а) продовжувати закріплювати уміння здійснювати обчислювальні прийоми у діях додавання та віднімання;

б) табличне множення і ділення вивчають одночасно;

в) ознайомити учнів з прийомом розкладання одного з множників;

г) спочатку учні повинні під час рахунку користуватись конкретнім матеріалом (роздатковий дидактичний матеріал, наочний матеріал); форми усного рахунку необхідно зробити різноманітним (записати приклади на дошці, розв’язувати приклади за допомогою таблиць, підручників та ін..);

д) на етапі розв’язання приклади оформлюються розгорнутим записом на дошці, або в зошиті, з обов’язковим приговорюванням записуваного.

е) на завершальному етапі навчання розв’язування прикладів в усній формі без опори на наочний матеріал. У процесі навчання усному рахунку учнів необхідно навчити перевіряти розв’язування прикладів, використовуючи різні прийоми. З метою контролю за станом засвоєння усного рахунку проводяться систематичні контрольні роботи.

Про ефективність експериментальної роботи з формування умінь усного рахунку в учнів експериментальних класів свідчать дані зрізів якості арифметичних знань та умінь використовувати різні обчислювальні прийоми. Так, якість знань в експериментальних класах становила 86,7%, у контрольних класах таких учнів було 73,4%, якість виконання завдань була також різна. Так, більшість учнів експериментальних класів використовували по 3-4 обчислювальних прийоми, в той час як учні контрольних класів використовували 1-2 прийоми. Необхідно відмітити, що учням експериментальних класів важко було переключитись на різні обчислювальні прийоми, тому учням дозволялося використовувати один обчислювальний прийом. Це свідчить про те, що розумово відсталі учні потребують особливого підходу до навчання прийомам рахунку, зокрема врахування їх індивідуальних особливостей.

Захист дисертаційного дослідження В.І. Басюри відбувся у Науково-дослідному інституті дефектології АПН СРСР. Рішенням ВАК СРСР у 1966 році Валентині Іванівні Басюрі присвоєно науковий ступінь кандидата педагогічних наук.

Після закінчення аспірантури, працюючи на посаді старшого викладача кафедри олігофренопедагогіки, продовжувала працювати над проблемним питанням: «Стан арифметичних знань в учнів допоміжної школи», «Навчання діям множення та ділення у молодших класах допоміжної школи».

Під час роботи на кафедрі забезпечувала якісне викладання дисциплін «Методика викладання математики у допоміжній школі» для студентів 3 і 4 курсів. У 1983-1986 навчальних роках розробила і проводила лабораторно-практичні заняття з курсу «Методика викладання мови у допоміжній школі». У 1984-1965 навчальному році розробила і проводила практичні заняття з курсу «Олігофренопедагогіка».

Басюра Валентина Іванівна брала активну участь у науково-практичних конференціях, семінарах, вивчала досвід роботи вчителів допоміжних шкіл м. Києва, м. Чернівці та інших, надаючи консультативно-методичну допомогу вчителям, брала участь у методичних об’єднаннях. Читала лекції на республіканських курсах директорів шкіл, вчителів у м. Києві, брала участь у республіканських семінарах вчителів, виїзних засіданнях кафедри у школах-інтернатах № 16, №12, №2, а також с. Шевченково Черкаської області, виступала з доповідями на міжнародних конференціях.

Під час роботи на кафедрі олігофренопедагогіки плідно працювала над такими науковими проблемами:

1. Корекційна спрямованість вивчення математики у допоміжних школах.

2. Методика викладання математики у допоміжній школі.

3. Розвиток пізнавальних здібностей учнів допоміжної школи у процесі навчання.

4. Підвищення активності і самостійності учнів допоміжної школи у процесі вивчення математики.

5. Формування у розумово відсталих школярів активно-пізнавальної діяльності у процесі виконання самостійних робіт з математики.

6. Підвищення самостійності і активності учнів молодших класів на уроках математики.

7. Організація усного рахунку на уроках математики у допоміжній школі.

8. Корекційно-розвиткова спрямованість навчання і виховання розумово відсталих дітей.

9. Особливості розв’язання арифметичних задач різних видів учнями молодших класів допоміжної школи.

10. Підготовка педагогів-дефектологів до здійснення трудового виховання і професійно-трудового навчання розумово відсталих школярів.

11. Міжпредметні зв’язки уроків математики з професійно-трудовим навчанням