2.4. Поняття про структуру нг апк
Оскільки АПК як велике міжгалузеве формування постійно перебуває в стані розвитку, досить важливо знати його реальну структуру, співвідношення та функціональне призначення її складових. Ця потреба диктується також впливом тих якісних і кількісних змін, які властиві для АПК в усіх її проявах і які впливають на формування виробничого потенціалу АПК. Серед сукупності глибинних, внутрішніх змін, які відбуваються в АПК, слід виокремити такі:
1. У міру поглиблення і розширення сфери АПІ в АПВ формується більш досконала і потенційна структура, досконаліший склад виробничого потенціалу, що породжує нові протиріччя, нові вимоги. В даному випадку під виробничим потенціалом АПК слід розуміти сукупність «земельних ресурсів і природних умов, основних і оборотних виробничих фондів, досягнень науково-технічного прогресу, технологій, матеріальних і трудових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств і організацій, що входять до складу АПК» [IV. 10, с. 8].
2. Суть нових зрушень у структурі АПК зводиться до того, щоб надати новий імпульс взаємовідносинам сільського господарства з фондозабезпечувальними і переробними галузями промисловості, із сферою виробничого обслуговування.
«Якщо визначення понять АПК, цілей його розвитку — це першопочатковий етап у розробці методології оцінки його соціально-економічної суті, то другим кроком є обґрунтування складу АПК, його структурна характеристика. При цьому, як правило, передбачають, що ядром АПК є сільськогосподарське виробництво, враховують ступінь прямого зв'язку з ним інших галузей та їх вплив на досягнення основних цілей АПК, а також рівень технологічного, соціально-економічного та організаційного взаємозв'язку між постачальниками і споживачами» [II. 2, с. 12—13].
3. Виробничий і соціально-економічний характер міжгалузевих відносин вносить певні корективи в систему менеджменту АПК.
З погляду на це знання структури АПК має важливе практичне значення, оскільки в ньому закладені можливості вивчення суперечностей агропромислової економіки як фактора, що визначає параметри подальшого розвитку.
Під структурою взагалі слід розуміти організаційну побудову якоїсь системи, тобто співвідношення складових в одному цілому. Якщо скористатись елементарним поняттям теорії систем, то структуру АПК слід проектувати на його функцію. Отже, процес формування структури АПК відбувається під впливом співвідношення між системою та її функцією, а саме:
• функція системи є первинною, а тому відіграє домінуючу роль в її структурному утворенні;
• лише оптимальна структура системи створює оптимальні умови для реалізації функції;
• чим повніше і точніше структурна будова системи спроектована на реалізацію функції, тим швидше і вищим досягається результат.
Ці загальнотеоретичні положення мають особливе значення для АПК, оскільки його кінцева мета (функція) є досить конкретною і водночас багатовекторною та складною. Щоб точніше зрозуміти цей теоретичний постулат, варто зіставити вже відомі глобальні завдання та складові ланки агропромислового виробництва:
У лівій частині схеми наведено структуру АПВ відповідно до черговості та послідовності формування факторів агропромислового виробництва. Права частина схеми являє собою не що інше, як багатовекторну функцію АПВ. Отже, щоб ця багатовекторна функція була реалізована, потрібно, щоб на неї однаковою мірою працювали всі складові ланки АПВ. Іншими словами: чим повніше і точніше складові ланки АПВ відповідають глобальним завданням, тим реальнішим буде кінцевий результат, і навпаки, якщо в структурі АПВ виникає якесь відхилення або якась одна з трьох ланок не спрацює на досягнення глобальних завдань, то результат буде низький. До того ж, складові ланки АПВ мають бути націлені на вирішення не якогось одного із глобальних завдань, а на всі глобальні завдання в комплексі, бо саме вони і є цільовою кінцевою функцією АПВ. Звідси випливає висновок: лише така побудова АПК, яка найбільше відповідає успішному розв'язанню його глобальних стратегічних завдань, може вважатись оптимальною. Щоправда, в практиці управління міжгалузевими комплексами досить важливо брати до уваги прагнення будь-якої системи, що склалася, до так званої автономії, що є, звичайно, природним і зрозумілим явищем. Проте не слід забувати, що по відношенню до АПК автономність практично виключається, бо АП1 — процес перманентний, пов'язаний з постійним пошуком нових ресурсів і нових способів їх технологічного поєднання в АПВ.