3. Юридичні особи

Cтворення ідеї юридичної особи, як самостійного суб’єкта цивільного права, самостійного центру господарського життя є безсумнівною заслугою римського права.

правоздатність юридичної особи в Римі обмежувалася тільки майновими правами, однак ці права не для всіх юридичних осіб були однаковими; не кожна юридична особа могла одержати спадщину, таке право належить тільки державній казні. Юридичні особи існують самостійно і незалежно від зміни їх особового складу. Суб’єктом права і обов’язків є юридична особа, тому за правочином вона дістає права і несе відповідальність за себе; за особисті борги своїх членів корпорація відповідальності не несе, а члени корпорації не відповідають за її борги. Вищим органом управління корпорацій були загальні збори, справи вирішувалися більшістю голосів.

Юридичні особи в Римі не мали власної дієздатності. Ця нездатність самостійно здійснювати свої права і обов’язки компенсувалася представництвом фізичних осіб, діям яких право надавало такого ж значення, як діям самої юридичної, особи. Функції господарської діяльності могли бути розподілені між декількома або однією особою.

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.

Тема4 сімейні відносини

1. Види сім’ї в Римі

Така структура римської сім’ї зумовила поділ громадян за їх сімейним станом на самостійних і підвладних, або, як про це зазначалось у римських джерелах, на осіб власного права - persona sui juris і на осіб чужого права - persona alieni juris. Самостійним був лише домовладика, який володів власними правами. Усі інші члени сім’ї були особами чужих прав.

Як уже зазначалося домовладика мав однакову владу над усіма членами сім’ї, і всі його підвладні вважалися членами сім’ї та родичами. Римське право розрізняло два види сім’ї: агнатичну і когнатичну.

Первісно існувала агнатична сім’я. Агнатами називалися особи, які були підвладними одному домовладиці, а саме: дружина, і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії.

Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соціальні процеси в римському суспільстві, поступово розхитував патріархальні основи римської агнатичної сім’ї. Виробництво надлишку матеріальних благ породжувало прагнення батьків закріпити нагромаджене протягом усього життя майно за кровними потомками, найперше за дітьми, які стали агнатами іншого домовладики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою когнатичної сім’ї. Деякий час ці два види сім’ї існували паралельно, але когнатична сім’я, заснована на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.

У сімейних відносинах важливе значення мають лінії і ступені споріднення. Стосовно когнатичного споріднення слід розрізняти такі лінії і ступені споріднення: а) пряма лінія, що пов’язує осіб, які походять одна від одної, наприклад, батько, син, онук і правнук; б) побічна лінія, що поєднує осіб, які мають спільного предка, наприклад, брат - сестра, дядько - племінник. Пряма лінія називається ще висхідною і низхідною залежно від того, чи ведеться вона від потомка до предка, чи від предка до потомка.

Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво - це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами і жінки, і чоловіка.