- •Тема 1 поняття та предмет римського приватного права
- •1. Предмет курсу “Римське приватне право”
- •2. Рецепція римського права
- •3. Причини рецепції римського права
- •4. Рецепція римського приватного права в Україні
- •Тема 2 джерела римського приватного права
- •1. Поняття та види джерел римського приватного права
- •2. Звичай та звичаєве право
- •3. Закон
- •4. Преторське право
- •5. Юриспруденція і юристи
- •6. Постанови сенату
- •7. Імператорські конституції
- •8. Кодифікація Юстиніана
- •Тема3 особи
- •1. Поняття особи та її право- і дієздатність
- •2. Правове становище різних категорій населення Риму
- •3. Юридичні особи
- •Тема4 сімейні відносини
- •1. Види сім’ї в Римі
- •2. Шлюб та його види
- •3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та розривання
- •4. Особисті та майнові відносини між подружжям
- •5. Правові відносини між батьками і дітьми
- •6. Опіка і піклування
- •Тема5 учення про позов (процес)
- •1. Поняття та особливості римського цивільного процесу
- •2. Судочинство і судді
- •3. Види цивільного процесу в Римі
- •4. Оскарження та виконання судового рішення
- •5. Особливі засоби преторського захисту
- •6. Екстраординарний процес
- •7. Поняття та види позовів
- •8. Позовна давність
- •Тема 6 Речове право
- •1. Поняття речового і зобов’язального права
- •2. Поняття та види речей
- •8. Майно. Сукупність різних речей, об’єднаних господарським призначенням римські юристи розглядали як одне ціле - майно. Майном вони вважали все, що належить певній особі.
- •Тема7 володіння
- •1. Поняття та види володіння
- •2. Набуття і припинення володіння
- •3. Захист володіння
- •1. Поняття та виникнення права власності
- •2. Зміст права власності
- •3. Обмеження права власності
- •4. Види права власності
- •5. Способи набуття і припинення права власності
- •6. Захист права власності
5. Юриспруденція і юристи
Швидкому розвитку світської юриспруденції сприяли такі фактори:
у середині республіканського періоду швидкими темпами зростає торговий оборот, розвивається і ускладнюється господарське життя;
суворий формалізм цивільного права потребував виняткової обережності під час укладання договорів, чіткості формулювання позовів, додержання інших формальностей, що в свою чергу вимагало появи високваліфікованих спеціалістів - юристів, які могли б дати необхідні поради громадянам;
сама будова римських магістратур і римського суду сприяла поширенню юридичних знань у народі, оскільки кожний громадянин міг стати магістратом, а тим більше суддею, а для виконання посадових обов’язків потрібні знання права. Разом з тим чимало з магістратів після завершення державної служби, користуючись набутими знаннями давали поради приватним особам;
увесь устрій римського життя потребував загального ознайомлення громадян з елементарними положеннями права.
Діяльність римських юристів, за Ціцероном (І ст. до н.е.), виявлялася у трьох формах:
respondere - консультаційна робота: відповіді на запити приватних і службових осіб з питань, які викликали в них сумнів;
cavere - вироблення найчіткіших формул для різних юридичних актів (договорів, заповітів тощо), тобто допомагали приватним особам під час укладення договорів. Юрист часто сам писав формуляр договору, тому цей вид діяльності називається ще scribere ( лат. scribe - писець);
agere - поради стосовно постановки позовів і процесуального ведення справи. Справа в тому, що в період республіки процесуальне представництво в Римі не допускалося.
6. Постанови сенату
Система державного управління, встановлена Октавіаном і закріплена його наступниками, одержала назву принципату. У період приципату вища державна влада формально належала сенату. Щоб набути сили закону, воля принцепса у вигляді проекту вносилася на розгляд у сенат, де й діставала формальне затвердження. Починаючи з І і до кінця ІІІ ст. н.е., сенатус-консульти стають основною формою законодавства.
Характерно, що сам сенат не володів законодавчою ініціативою і своїми постановами фактично тільки оформляв пропозиції принцепсів. Постанови сенату - сенатус-консульти були основною формою законодавства до кінця ІІІ ст. н.е. З того часу сенат втрачає своє значення, а разом з тим і свою законодавчу компетенцію. Основним джерелом права поступово стає одноособове розпорядження імператора.
7. Імператорські конституції
У період домінату законодавча влада імператора розглядається вже як один із проявів божої влади самого імператора. Розпорядження імператорів мають загальну назву “конституцій”. Їх було чотири види:
1) Edicta - загальні розпорядження, які були обов’язковими як для службових осіб, так і для населення;
2) Decreta - імператорські рішення в судових справах;
3) Mandata - інструкції чиновникам і правителям провінцій;
4) Rescripta - відповіді імператора на запитання службових і приватних осіб.
Однак ініціативу кодифікації уряд не взяв на себе, спочатку вона була проведена приватними особами. Так в кінці ІІІ ст. (295 р.) був виданий перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на честь його укладача. Кодекс мав значне поширення і вміщував імператорські конституції від 196 до 295 року.
Між 314 і 324 рр. невідомим Гермогеном було складено доповнення до Кодексу Грегоріана, яке містило більш пізні імператорські конституції. Це доповнення дістало назву Кодекс Гермогена. І лише в 428 р. імператор Феодосій для складання кодексу призначив комісію з дев’яти осіб. Кодекс був виданий у 438 р. і мав назву Теодозіанський. До нього увійшли імператорські конституції, які вийшли після приватних кодифікацій. Кодекс складався з 16 книг, поділених за предметними титулами.