14.3. Відповідальність підприємців за порушення трудових прав працівників

Укладання договору про працевлаштування покладає на підприємство і підприємця відповідні обов'язки, за порушення яких слід нести відповідальність. Ця відповідальність стосується не тільки майнових прав самого підприємства але частіше його посадових осіб і, перш за все, керівника підприємства.

Майнові права підприємства можуть припинятися у тих випадках, коли відповідні державні органи та інспекції (технічна інспекція праці, правова інспекція, санітарна інспекція) внаслідок вивчення умов праці робітників приймають обов'язкове для підприємця рішення щодо припинення (заборону) праці в цехах та інших підрозділах, експлуатації обладнання тощо.

Основна форма відповідальності за порушення умов трудового договору - відповідальність винних посадових осіб. Вони несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну відповідальність у порядку, що встановлюється законодавством.

За порушення правил техніки безпеки, санітарних норм працівник може бути звільнений від займаної посади (дисциплінарна відповідальність).

За порушення трудового законодавства, у тому складі за порушення правил охорони праці, посадові особи несуть також адміністративну відповідальність у вигляді штрафів,

За цілий ряд злочинів проти трудових прав громадян передбачена кримінальна відповідальність.

Матеріальна відповідальність посадових осіб може мати місце у випадках відшкодування підприємству витрат, що пов'язані з оплатою примусового прогулу робітника, який відновлений на попередню посаду у випадку незаконного його звільнення або переводу на іншу роботу.

14.4. Відповідальність перед власниками майна підприємства

Підприємство може створюватися власником майна, що використовується у процесі підприємницької діяльності.

Підприємець, що не є власником, здійснює свою діяльність на праві господарського ведення. Підприємству, що здійснює на цій основі підприємницьку діяльність, надаються широкі права з володіння, використання та розпорядження переданим йому майном.

Найбільш характерні ці відношення для загальнодержавних та муніципальних підприємств, які наділяються необхідними основними та оборотними засобами державними органами (міністерством, місцевою адміністрацією) та працюють під їх контролем з певними обмеженнями у сфері розпорядження основними фондами. Укладання угод, що не обумовлені цільовим призначенням підприємства, за позивом власника (державного або уповноваженого їм органу) може бути визнано недійсним.

Власник, який передав своє майно у господарське ведення підприємцю, має право отримати частину прибутку від використання його майна у розмірі, що визначається уставом підприємства. На цій підставі до підприємця може бути здійснений позив з приводу визначення цієї долі та її стягнення.

14.5. Органи, що розглядають суперечки підприємців

Захист прав підприємців в основному здійснюється господарським судом, а в окремих випадках - судом. У суді розглядаються справи, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, який не має юридичного статусу підприємця.

Третейський суд створюється для вирішення економічних питань. Він не розглядає суперечки, що виникають у сфері управління.

Третейські суди можуть бути постійно діючими або створюватися для розгляду конкретної суперечки. Постійно діючі третейські суди можуть створюватися торговельними палатами, біржами, підприємствами та організаціями. Третейський суд створюється у складі трьох судій, якщо не має іншої угоди сторін. Кожна сторона призначає одного суддю, а вони в свою чергу призначають третього. Це правило дає можливість залучати спеціалістів, що компетентні у вирішенні даної суперечки.

Передача справи у третейський суд можлива тільки за згодою сторін, яка може бути передбачена у вигляді примітки у договорі або окремої угоди у письмовій формі. Рішення третейського суду оскарженню не підлягає.

Виконання рішення третейського суду може здійснюватися у примусовому порядку шляхом звернення до господарського суду за наданням наказу.

Господарський суд розглядає суперечки підприємців між собою, що виникають, зокрема, у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, а також суперечки у сфері управління.

До суперечок у галузі управління, зокрема, відносяться порушення за ініціативою підприємців справи щодо визнання недійсними (повністю або частково) актів державних органів, що адресовані конкретним особам або групі осіб, не відповідаючих законодавству та порушуючих охороняємі законом права та інтереси підприємців, а також про відшкодування збитків, що заподіяні такими актами. До них також відносяться суперечки щодо оскарження відмови про державну реєстрацію, щодо стягнення штрафів антимонопольними, податковими та іншими контролюючими органами, якщо законодавством не передбачено списання їми грошових коштів у безпосередньому порядку, щодо повернення з бюджету безпідставно списаних коштів у вигляді економічних санкцій, щодо умов контрактів про прийняття замовлень на постачання для державних потреб.