6.5. Державна підтримка малого підприємництва

За цілями діяльності малі підприємства, як правило, не відрізняються від великих. Але підприємства невеликих розмірів, граючи важливу соціально-економічну роль у суспільстві, мають значно менший ступінь виживання і тому потребують підтримки. Практично у всіх розвинених країнах держава бере активну участь у формуванні і розвитку сектора малих форм господарювання за допомогою державних програм підтримки малого підприємництва. Країни з розвиненою ринковою економікою мають чітко відпрацьовану систему державної підтримки малого бізнесу, яка поки що в Україні знаходиться в процесі становлення.

У процесі становлення малих форм господарювання різні країни дотримувалися різної політики. Але результат скрізь був ідентичний: масове виникнення малих підприємств вплинуло на формування розвинених ринкових відносин, а також сприяло зниженню напруженості як в економічній, так і в соціальній областях.

Виділяють два принципово відмінних шляхи становлення сектору малого підприємництва. Країнам, що реалізовували перший напрямок, необхідний був певний час для того, щоб оцінити всі переваги малих підприємств і перейти від їх заперечення до активної підтримки. Наприклад, у США тільки з часом і багато в чому завдяки цілеспрямованим зусиллям держави сформувався соціально-економічний клімат, сприятливий для малого підприємництва.

Країни, що йшли другим шляхом, дотримувалися політики, в якій малим підприємствам споконвічно приділялася роль своєрідного двигуна ринкового механізму. Наприклад, зовсім іншу роль зіграв сектор малих форм господарювання в розвитку економіки в Південній Кореї, де споконвічно пріоритет був відданий малим підприємствам. Система державної підтримки малого бізнесу цієї країни містить близько 15 організацій, велика частина яких є урядовими. Внаслідок послідовної державної підтримки малий бізнес придбав масовий характер, а країна за короткий час перетворилася в найбільшого експортера.

В багатьох країнах ринкової економіки для фінансово-кредитної підтримки з боку держави існують спеціальні структури і фонди. Наприклад, у США - Адміністрація у справах дрібного бізнесу, в Японії - Корпорація страхового кредитування малого бізнесу, у Франції - Кредит для середніх і малих фірм. В Японії на підтримку малого бізнесу у витратній частині бюджету виділяється 2-3 млрд. дол. США.

Система державної політики малого підприємництва повинна формуватися з врахуванням державного політичного пристрою, напрямків економічного розвитку, традицій регулювання і самоорганізації підприємницької діяльності, стану бюджетної і кредитно-фінансової системи, рівня цивільної свідомості й інших факторів. Тому пряме перенесення на український ґрунт кожної з існуючих моделей неможливо. Основними елементами державної політики підтримки і розвитку малого підприємництва є (рис. 6.1):

• цілі (задачі);

• принципи;

• напрямки;

• методи.

Малі підприємства потребують інформаційного обслуговування, мають потребу в кваліфікованих кадрах, в пільговому банківському кредиті тощо.

Заслуговує серйозної уваги досвід фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу з боку держави через прямі та гарантовані позики. Прямі позики надаються невеликим фірмам на певний термін під більш низькі процентні ставки, ніж кредит на приватному ринку позикового капіталу. При гарантованих позиках держава дає кредиторам державні гарантії у розмірі до 90 % запозиченого капіталу. Таким чином держава намагається зацікавити приватні банки, торгівельні та промислові корпорації, страхові компанії, пенсійні фонди у наданні капіталу малим фірмам.

Є й інші форми державної підтримки: забезпечення малих підприємств державними замовленнями (якщо є така потреба), надання особливих пільг підприємствам, що створюються у відсталих регіонах зі слабко розвинутою промисловістю, тощо.

Розвиток малих підприємницьких форм в Україні зараз має місце в основному у посередницькій сфері та галузях, що не потребують значних капіталовкладень, - торгівля, громадське харчування, будівництво цивільних об’єктів, дрібний ремонт техніки та машин, сільське господарство. Між тим, такий значний ринок, як сфера науково-технічних нововведень та інформації, не освоюється. З одного боку, це обумовлено недостатньою увагою до цих проблем з боку державних структур управління, відсутністю правових актів, що забезпечують розвиток науково-технічного бізнесу. З іншого, монополією державних науково-дослідних інститутів, що зосередили у себе весь обсяг фінансування наукової сфери. Як наслідок, це призвело до монополізму держсектору в науці та відсутності впроваджувальних структур у матеріальній сфері.

Системність і комплексність

Рівноправність доступу до усіх видів ресурсів

Цілеспрямованість та адресність

Рис. 6.1.Основні елементи державної політики підтримки малого підприємництва

З цих позицій цікавий досвід розвитку інноваційного бізнесу у США, де дрібне інноваційне виробництво організовано на основі власної праці вчених, інженерів, винахідників, які створюють невеликі інноваційні підприємства з виробництва, освоєння, комерціалізації нових науково-технічних ідей.

На початку 90-х років у наукомісткому секторі промисловості США налічувалося від 30 до 40 тис. компаній з чисельністю зайнятих менш 100 осіб. Сьогодні з 600-700 тис. щорічно створюваних у США нових фірм приблизно 1/8 спеціалізується на виробництві та впровадженні науково-технічних нововведень.

Багаточисельні дрібні інноваційні підприємства стали у США своєрідним додатком до традиційних науково-дослідних та конструкторських комплексів промислових корпорацій, університетів, державних лабораторій, різним цільовим структурам. Суттєво програючи організаціям за структурним забезпеченням, дрібні фірми у сфері науково-технічного прогресу виграють у можливості максимального розкриття творчого потенціалу та ініціативи науково-технічних працівників.

В умовах ресурсного незабезпечення дрібного інноваційного бізнесу важливішим фактором його існування є організація своєрідної мережі його підтримки. Основні напрямки її такі:

• фінансова підтримка (наявність багаточисельних доступних джерел ризикового капіталу);

• матеріально-технічна підтримка (надання в оренду та можливість купівлі на пільгових умовах засобів виробництва - будівель і споруд, техніки, наукового обладнання, транспортних засобів, копіювальної техніки тощо);

• інформаційна підтримка (забезпечення можливостей користування інформаційними мережами і технічними бібліотеками, базами даних тощо);

• консультаційна підтримка (розвиток спеціалізованих послуг - консультацій, що орієнтовані на організаторів дрібних інноваційних підприємств з питань оподаткування, планування, маркетингу, ведення звітності, оформлення патентів тощо).

Політика стимулювання інноваційної активності малого бізнесу повинна здійснюватися на всіх рівнях державного управління. Головне в державній політиці у цій галузі є створення так званого «інноваційного клімату», тобто забезпечення сприятливих економічних, правових, організаційних, психологічних умов для появи та розвитку нових фірм, в першу чергу, зайнятих генеруванням, освоєнням та комерціалізацію науково-технічних нововведень.

Головним змістом державної інноваційної політики по відношенню до малого бізнесу є регулювання фінансових потоків, що спрямоване на полегшення доступу дрібних фірм до джерел фінансових коштів. Тут слід виділити два напрямки: цілеспрямоване субсидування з бюджету та залучення приватного капіталу до фінансування інноваційної діяльності малих фірм.

Але, як свідчить американська практика, форми прямого субсидування через державні структури не мають достатньої гнучкості та оперативності.

Залучення приватного капіталу для фінансування інноваційної діяльності малих підприємств здійснюється в основному через компанії венчурного капіталу.